Персоналії: Україна під час Другої світової війни

Персоналії

УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН (1939-1945 рр.)

Богомолець Олександр (24.05.1881, Київ — 19.07.1946, там же) — видатний учений-патофізіолог. Народився у в’язниці, де його мати відбувала покарання за участь у рев. русі. Закінчив мед. ф-т Новоросійського унту (Одеса, 1906). Б. з 1911 був проф. кафедри загальної патології Саратовського (РФ) ун-ту. Академік ВУАН (з 1929), її президент (1930-1946, з 1936 — АН УСРР, 1937 — АН УРСР). Б. очолював також Ін-т експериментальної біології та патології, Ін-т клінічної фізіології АН УРСР. Ініціатор і керівник робіт з консервування крові. Б. заклав основи геронтології. Учений — основоположник школи патофізіологів, опрацював ефективний метод впливу на сполучну тканину з допомогою винайденої ним антиретикулярної цитоксичної сироватки. Б. — автор численних праць, підручників з патологічної фізіології.

Боровець Тарас (Тарас Бульба, Чуб, Ґонта; 9.03.1908, с. Бистрині Рівенського пов. Волинської губ., нині Березнівського р-ну Рівенської обл. — 15.05.1981, Торонто, Канада) — політ. і військ. діяч. Деякий час працював муляром. 1930 заснував о-цію Укр. нац. відродження, кілька разів був арештований, 1934-1935 перебував у польському концтаборі Береза Картузька. На поч. рад.-нім. війни сформував і очолив партизанські відділи Поліської Січі в Олевську (Житомирська обл.). У березні-квітні 1943 вів переговори з штабом УПА-Північ. однак пропозицію про входження його відділів в єдиний повстанський рух Б. відхилив. У липні 1943 перейменував очолювані ним загони в Укр. нар.-рев. армію і створив спільно з І. Мітрингою Укр. нац.-дем. партію. 18-19.08.1943 УНРА була роззброєна частинами УПА. Наприкінці 1943 заарештований гестапо у Варшаві та ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен, звільнений у вересні 1944. З 1948 жив у Канаді. Автор спогадів «Армія без держави».

Ватутін Микола (16.12.1901, с. Чепухіно Воронезької губ., тепер Білгородська обл. у РФ — 15.04.1944, Київ) — рад. воєначальник. Закінчив Московську військ, академію ім. М. Фрунзе (1929). В. займав посади начальника штабу Київського особливого військ, округу (1938-1940), заст. начальника генштабу СРСР (1940-1941). З поч. рад.-нім. війни брав у ній активну участь. 14.07.1942 призначений командувачем Воронезького фронту. Під час Сталінградської битви В. командував Пд.-Зах. фронтом. Вміло командував військами Воронезького фронту під час Курської битви. Як командувач військ 1-го Укр. фронту (від жовтня 1943) брав участь у проведенні Київської наступальної операції, Корсунь-Шевченківської операції та ін. 29.02.1944 під час виїзду у війська генерал армії В. був поранений бійцями УПА, через півтора місяця помер. Герой Рад. Союзу (1965).

Верьовка Григорій (Вірьовка; 25.12.1895, Перечна, пппі емт Мспського р-ну Чернігівської обл. 21.10.1964, Київ) — композитор, фольклорист, хорошій диригент і педагог. Був шостою дитиною в родині серед 12 дітей. 1918-1922 навчався, 1933 закінчив екстерном Київський муз.- драм. ін-т ім. М. Лисенка. В. викладав диригування у Київській консерваторії (1934-1941, 1943-1964, з 1947 проф.). 1948-1952 голова правління Спілки композиторів УРСР. 1943-1964 — худ. керівник і гол. диригент Укр. нар. хору, якому 1965 присвоєно його ім’я. В. — автор хорових пісень, кантат, обробок нар. пісень, інструментальних композицій. Держ. (Сталінська) премія СРСР (1948). Держ. премія УРСР ім. Т. Шевченка разом з А. Авдієвським за створення високохудожніх концертних програм Держ. засл. Укр. нар. хору (1968).

Гітлер Адольф (20.04.1889, Браунау, Австро-Угорщина, тепер Австрія — 30.04.1945, Берлін) — нім. політ. діяч. Не закінчив середньої школи і не зміг вступити до Віденської АМ. 1913 переїхав до Німеччини. Г. — учасник Першої св. війни. 1921 очолив нацистську партію, 1933 став канцлером Німеччини, наступного року прийняв титул «фюрер» (вождь). Г. — один з найголовніших винуватців Другої св. війни та нацистських злочинів до і під час неї. Різко негативно ставився до будь-яких спроб створення незалежної чи автономної Укр. держави. Расові теорії Г. призвели до проведення політики геноциду проти українців, ін. слов’ян, євреїв тощо. 29.04.1945 одружився з Євою Браун, наступного дня разом з нею покінчив життя самогубством.

Кирпоніс Михайло (Кирпонос; 21.01.1892, с. Вертіївка, тепер Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 20.09.1941, урочище Шумейки Лохвицького р-ну Полтавської обл., перепохований у Києві) — відомий рад. воєначальник. Учасник Першої і Другої св. війн. Закінчив Московську військ. академію ім. М. Фрунзе (1927). К. відзначився у радянсько-фінській війні 1939-1940, Герой Рад. Союзу (1940). Від лютого 1941 — командувач Київського особливого військ. округу, з поч. рад.-нім. війни — командувач Пд.-Зах. фронтом. Загинув під час прориву з оточення.

Ковпак Сидір (6.06.1887, с. Котельва Полтавської губ., тепер районний центр Полтавської обл. — 11.12.1967, Київ) — рад. військовий і держ. діяч. Учасник Першої св. і громадянської війн, під час рад.-нім. війни — командир Путивльського (Сумщина) партизанського загону, згодом з’єднання, що здійснило рейд на Правобережну Україну (1942-1943), у Карпати (червень-жовтень 1943), вело бої з нім. окупантами і УПА. Генерал-майор (1943). З 1946 К. —-депутат Верховної Ради УРСР, 1947-1967 — заступник її голови. Автор спогадів «Від Путивля до Карпат». Двічі Герой Рад. Союзу (1942, 1944).

Кожедуб Іван (8.06.1920, с. Ображіївка, тепер Шосткинського р-ну Сумської обл. — 8.08.1991, Москва) — рад. військ. діяч. Учасник Другої св. війни, де відзначився як пілот, здійснивши 330 бойових вильотів, збивши 62 літаки ворога (у тому числі один реактивний). Брав участь у Корейській війні (1950-1953), влада КНР пропонувала поховати К. у їх країні. Закінчив Військово-повітряну академію (1949), Академію генштабу (1956). Генерал-полковник авіації (1970). Тричі Герой Рад. Союзу (1944, 1944, 1945). Герой України.

Малиновський Родіон (23.11.1898, Одеса — 31.03.1967, Москва) — рад. військ. діяч. Учасник Першої св., громадянської в Росії та Іспанії, Другої св. війн. Закінчив Московську військ, академію їм. М. Фрунзе (1930). М. командував військами Пд.-Зах. (з березня 1943), 3-го Укр. (з 20.10.1943), 2-го Укр. (травень 1944 — травень 1945) фронтів, які брали участь у Запорізькій, Нікопольсько-Криворізькій, Березнегувато-Снігурівській. Одеській, Яссько-Кишинівській та ін. операціях. Автор спогадів «Велич перемоги». Маршал Рад. Союзу (1944). Двічі Герой Рад. Союзу (1945, 1958). Міністр оборони СРСР (1957-1967). Урна з прахом у кремлівській стіні.

Ольжич Олег (спр. Кандиба; 8.07.1907, Житомир — 10.06.1944, Заксенгаузен, Німеччина) — відомий поет, політ. діяч, археолог і публіцист. Син визначного поета О. Олеся (Кандиби). Емігрував 1923 разом з батьками до Чехо-Словаччини. 1924-1929 навчався у Карловому ун-ті Праги, на літ.-іст. ф-ті Укр. пед. ін-ту, вивчав археологію в УВУ (1930-1931 був у ньому асистентом кафедри археології). О. 1930 захистив докторську’ дисертацію «Неолітична кераміка Галичини». Опублікував ряд праць з археології й антропології, 1938 читав лекції у Гарвардському ун-ті (США). З 1929 — член ОУН. 1938-1939 брав активну участь у становленні державності Карпатської України і збройній боротьбі з угорськими загарбниками. На поч. рад.-нім. війни переїхав в Україну, налагоджував підпільну мережу ОУН(М). У травні 1942 Почаївська (нині Кременецький р-н Тернопільської обл.) конференція ОУН(М) обрала О. заступником А. Мельника і головою проводу на укр. землях, у січні 1944 він став головою проводу після арешту провідника. 25.05.1944 арештований гестапо у Львові, загинув у концтаборі під час чергового допиту. З поч. 30-х рр. О. заявив про себе як талановитий і самобутній поет. Автор поет. зб. «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), посмертно видані «Підзамче» (1946), «Поезії» (1956), «Величність» (1969).

Патон Євген (4.03.1870, Ніцца, Франція — 12.08.1953, Київ) — визначний учений у галузі мостобудування і зварювання. Закінчив Дрезденський політехнічний ін-т ((Німеччина, 1894), Петербурзький ін-т інженерів шляхів сполучення (1896). П. — проф. Київського політехнічного ін-ту (1904-1939), засновник і директор Ін-яу електрозварювання АН УРСР (1934, названий після смерті його іменем). Академік ВУАН (з 1929), віце-президент АН УРСР (1945-1952). 1942 «шви П.» надійно скріплювали броню танків Т-34. Автор 402 наук. праць, зокрема підручників з мостобудування (його іменем названий суцільнозварний міст через Дніпро у Києві), оригінальних проектів мостів і шляхопроводів. П. — основоположник вітчизняної школи зварювання металів. Держ. премія СРСР (1941).Герой Соціалістичної Праці (1943).

Сабуров Александр (Олександр; 1.08.1908, с. Ярушки Іжевського пов. В’ятської губ., нині у складі Іжевська. Удмуртія. РФ — 15.04.1974, Москва) — рос. рад. військ. діяч. З 1936 політпрацівник Червоної армії, служив в органах НКВС. З березня 1942 до квітня 1944 командував рад. партизанським з’єднанням, шо діяло у Сумській, Житомирській, Волинській, Рівненськім та ін. обл. України. Герой Рад. Союзу (1942), генерал-майор військ НКВС (1943). Рад. партизани під командуванням С., часто переодягнені в нім. уніформу, здійснювали терористичні акції та чинили масові насильства щодо місцевого населення. Влітку 1944 очолив управління НКВС Дрогобицької обл. (тепер частина Львівської обл.). С. був безпосереднім організатором військ. операцій проти УПА і підпілля ОУН, особисто брав участь у репресіях проти членів родин учасників укр. руху Опору. Протягом 50-х рр. перебував на керівних посадах в органах внутр. справ УРСР і СРСР, був депутатом Верховної Ради СРСР. Автор спогадів «За лінією фронту» (1981), «Відвойована весна» (тт. 1 -2, 1968), «У друзів одні дороги» (1975).

Стецько Ярослав (псевд. 3. Карбович, Є. Орловський, Б. Озерський та ін.; 19.01.1912, Тернопіль — 5.07.1986, Мюнхен, ФРН) — визначний політ. і держ. діяч. Чоловік Ярослави Стецько. Вивчав право і філософію у Краківському (Польща) і Львівському ун-тах. Член ОУН, 1934-1937 був ув’язнений польською владою. Підтримував політ, лінію С. Бандери, з 1941 — його заступник. 30.06.1941 за дорученням проводу ОУН(Р) проголосив у Львові Акт відновлення самостійності України і очолив укр. уряд — Укр. Держ. Правління. 12.07.1941 арештований нацистами, з вересні 1941 до вересня 1944 перебував у концтаборі Заксен-гаузен (Німеччина). Був одним з ініціаторів створення 34 ОУН. 1946-1986 С. очолював Антибільшовицький блок народів. 1968-1986 — голова проводу ОУН (Р). Автор книг «30 червня 1941» (1967), «Українська визвольна концепція» (1987) та ін.

Теліга Олена (дів. — Шовгенова; 21.09.1906, за ін. даними 21.07.1907, Петербург — 21.02.1942, Київ) — видатна поетеса, політ, діячка. Батько — відомий учений-професор, хрещеною була визначна рос. поетеса З. Гіппіус. 1917 родина переїхала у Київ, 1920 батько емігрував (деякий час працював у Раді Нар. Міністрів УНР), 1923 майбутня поетеса з матір’ю переїхала в Польщу, 1924 — Чехо-Словаччину. 1926 вийшла заміж за сотника армії УНР М. Телігу. Навчалася на іст.-філол. ф-ті Укр. пед. ін-ту ім. М. Драгоманова (1925-1929). 1929-1939 Т. працювала вчителькою в укр. школі (Варшава). 1932 вступила в ОУН, з 1940 — в ОУН(М). У жовтні 1941 вирушила з похідними групами ОУН до Києва, організувала Спілку укр. письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» — «Литаври». 7.02.1942 разом з чоловіком арештована і розстріляна у Бабиному Яру. Посмертно видано зб. віршів «Душа насторожі» та «Прапори Духа». Найповніше зібрання творів Т. видано у Парижі (1977). Уперше в Україні видано твори поетеси у Рівному під назвою «Найгостріше слово — Україна» (1992).

Тимошенко Семен (18.02.1895, с. Фурманівка, тепер Килійського р-ну Одеської обл. — 31.03.1970, Москва) — рад. військ. діяч. Учасник Першої св. і громадянської війн, у віці 24 роки командував кавалерійською дивізією. У вересні 1939 очолював війська Укр. фронту, які зайняли Зах. Україну. Під час радянсько-фінської війни 1939-1940 Т. командував військами Пн.-Зах. фронту. З 7.05.1940 — маршал Рад. Союзу, нарком оборони СРСР (до 19.07,1941). На поч. рад.-нім. війни командував рядом фронтів, зокрема Пд.-Зах. (вересень-грудень 1941, квітень-липень 1942), війська якого зазнали поразки у травні 1942 під Харковом через помилки найвищого командування. Двічі Герой Рад. Союзу.

Федоров Олексій (1901, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ — 9.09.1989, Київ) — рад. парт., держ. і військ, діяч. Учасник громадянської і рад.-нім. війн. Закінчив Чернігівський будівельний технікум (1932). Ф. очолював підпільні Чернігівський і Волинський обкоми партії, командував рад. партизанським з’єднанням, що діяло на Чернігівщині, Волині, частково у Білорусі та РФ. На Волині (1943-1944) одним з основних завдань партизанів Ф. була б-ба з УПА. Керував кількома обкомами партії, був міністром соціального забезпечення УРСР (1957-1979). Генерал-майор (1943), двічі Герой Рад. Союзу (1942, 1944). Автор спогадів «Підпільний обком діє» (1975), «Остання зима» (1981).

Черняхівський Іван (Черняховський; 29.06.1906, с. Оксанина Київської губ., тепер Уманського р-ну Черкаської обл. — 18.02.1945, Мельзак, нині Польща, похований у Вільнюсі, перепохований у Москві) — рад. військ. діяч. Закінчив Військ. академію механізації і моторизації Червоної армії (1936). Ч. — один з найталановитіших і наймолодших командувачів арміями і фронтами. Війська під його командуванням успішно билися з ворогом у Київській, Житомирсько-Бердичевській, Рівенсько-Луцькій, Проскурово-Чернівецькій, Білоруській та іи. операціях. Генерал армії (1944, присвоєно звання Маршала Рад. Союзу, мало бути надруковано 19.02.1945), двічі Герой Рад. Союзу (1943, 1944). Смертельно поранений під час боїв у Сх. Пруссії.

Шухевич Роман (псевд. Тарас Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.; 30.06.1907, Львів — 5.03.1950, с. Білогорща побл. Львова) — видатний військ. і політ. діяч. Навчався у політехнічних ін-тах Данцнга (тепер Ґданськ, Польща) і Львова. З 1923 — член УВО, з 1929 — ОУН. Ш. 1930 призначений керівником бойової референтури ОУН на західноукраїнських землях, спланував і командував замахами на Т. Голувка (1931), комісара В. Чеховського (1932), працівника рад консульства у Львові О. Майнова (1933). Арештований у червні 1934 за участь у о-ції вбивства міністра внутр. справ Б. Пєрацького, 1937 звільнений. Ш. був одним з організаторів Карпатської Січі — війська Карпатської України (1938-1939). Після розколу ОУН підтримав С. Бандеру. На поч. рад.-нім. війни був одним з командирів «Дружин укр. націоналістів» у складі нім. армії, надіючись на допомогу Німеччини у створонні самостійної України. Протестував проти арештів членів ОУН, перейшов на нелегальне становище. З листопада 1943 Ш. став головнокомандувачем УПА.

 

Читайте тему «Україна під час Другої світової війни та великої вітчизняної«, щоб детальніше вивчити матеріал. 

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: ЗНО персоналії

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *