Свіччине весілля образи героїв

«Свіччине весілля» головні герої та їх характеристика допоможуть зрозуміти які проблеми підняв автор у цьму творі.

«Свіччине весілля» образи героїв

«Свіччине весілля» головні герої поділені на дві основні групи.

  1. представники трудового народу (Чіп, Коляндра, Передерій) на чолі зі зброярем Іваном Свічкою,
  2. литовське панство з прислугою, очолене воєводою.

«Свіччине весілля» характеристика Івана Свічки

Іван Свічка – центральний образ драматичної поеми. Над усе цінує волю і свободу, тому і не може спокійно сприйняти наказ воєводи. Свічка вважає це знущанням над робочими людьми і закликає цеховиків не коритися насильству:

А завтра ж всі гуртом до магістрату,

Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні –

А на панів не будем працювати!

Свічка – миролюбива, спокійна людина. Він не хоче кровопролиття, відмовляє гарячого Чопа від бійки, намагається переконати своїх ворогів у справедливості своїх вимог:

Товариші! Не в кулаці, а в правді

Тепер повинна бути наша міць.

Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми

Словами нашу правду довести.

Коли Іван переконався, що ніякі умовляння та мирні переговори не допоможуть, він закликає всіх ремісників до збройної боротьби. Цеховики поважають його за благородні поривання, називають братом, вважають, що сам він гідний бути війтом:

Хто ж, як не він, гідніший війтом бути!

Шавулу геть! Хай Свічка буде війтом!

Юнак сміливий, принциповий, з почуттям власної гідності. Він не гне голови навіть перед воєводою, нагадує йому про незадоволення, про народний гнів. І навіть його ворог, комендант замку Кезгайло, зворушений непохитністю Свічки:

Отямся, хлопче! Душу всю мені

Ти зворушив одвагою своєю.

Іван Свічка вірить у справедливість, переконаний, що народ буде вільним і отримає свої законні права:

Хоч не мені – для вільного народу

Колись зоря займеться світова.

Юнак з пошаною відноситься до простого люду, щиро кохає Меланку, турбується про неї. З усіма тактовний, ввічливий. Його мрія – допомогти народу підвищити свій життєвий рівень. Боротьба за свої права – це найголовніше для Івана.

«Свіччине весілля» характеристика Меланки

Меланка – це проста міська дівчина, що живе з матір’ю у бідній хатині. Вона дуже любить свою неньку, турбується про неї під час хвороби. Одного разу не побоялася засвітити каганець, виконуючи прохання умираючої матері. А осмнику Козеці вона осудливо кидає у вічі:

Не смієш ти

Затримувать мене в таку хвилину,

Коли вмирає мати!

Меланка дуже вродлива, але скромна і лагідна. Вона з пошаною відноситься до старших, щира подруга, навіть перед надокучливим Козеліусом заступається за дівчат. За доброзичливість, щирість та розсудливість шанують її і ремісники, і подруги. Навіть Ольшанський з першої зустрічі захопився дівчиною:

Яка краса чудова!

Відкіль така краса!

Неначе та шипшина чи троянда,

Що по ярах цих київських цвіте!

…Яка ж краса і грізна і чарівна!

Та Меланка на ці слова уваги не звернула, бо кохає Івана Свічку. Кохає, тому і відмовляє його від боротьби, від активних дій. Вона не хоче, щоб боротьбою здобували світло, бо для неї:

…Світло любе, як воно

Своє проміння ллє в затишній хаті,

Коли сім’я вечеря за столом,

Коли дитину колисає мати…

Але ця тиха, лагідна дівчина ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд для врятування свого коханого:

Цю свічку я – побачиш – донесу.

Чи можу я не донести її,

Коли вона життя мого Івана!

В образах Івана Свічки та Меланки Іван Кочерга переконливо показав героїзм та незламність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність.

«Свіччине весілля» характеристика київських ремісників

У п’єсі змальовано ряд очиївських ремісників: кушнірів, бондарів, ковалів, зброярів, золотарів. Це порядні люди, душевно красиві, з почуттям власної гідності. Всі вони незадоволені воєводою, його жорстокою забороною користуватися світлом, обурюються новими насильствами. Зі збуреної юрби виділяється кожум’яка Чіп. Він гнівно кричить:

Знущання це! Ніколи не було,

Щоб від цехів такого вимагали!

Та що це ми – невільники, раби,

Челядники хіба ми воєводи,

На нього щоб робити день і ніч!

…Не діжде він, щоб ми йому робили!

…Хай світло дасть!

Чи не найбільш гостро І.Кочерга осудив заборону світла образом золотаря Передерія. Цей майстер-умілець осліп, бо до темряви сидів над дрібною різьбою. Та він упевнений, що прозріє, як тільки в хатах ремісників засяють каганці. І дійсно, Передерій прозрів, коли запалав воєводин замок. Смертельно поранений, він відчуває щастя, бо вмирає за Київ, за свою маленьку перемогу:

Я бачу всіх. Товариші… брати…

В останній бій! За світло і за волю!

Тебе я бачу… Київ… рідний мій…

Ремісники солідарні між собою, одностайні в рішеннях та діях. Коли варта забирає Меланку від умираючої матері, народ обурюється і вступає в бійку. З юрби чуються голоси: «Ґвалтівники! Прокляті душогуби! Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх!..»

Між ремісниками та пануючою верхівкою існує давня неприязнь, ворожнеча. Воєвода та його прислужники відчувають, що ремісники готові помститися за заподіяні кривди. Тому і посилюють охорону біля замку, постійно вартують, навіть Свічку переводять до в’язниці, бо бояться тримати його у палаці. Коли Свічку заарештували, трудове Подольє одностайно піднімається на відкриту боротьбу з воєводою та його попихачами. Гаслом виступу стають слова: «За Свіччине весілля!».

Отже, ремісницька маса показана як сила, що здатна постояти за себе, відкрито боротись за свої людські права та привілеї.

Образ Воєводи

Воєвода– пихатий повелитель, жорстока людина. Він хизується своєю владою, заявляє з погордою: «Для цих рабів (киян) я князь і воєвода!» Грубо звертається він навіть до тих, хто його оточує, хто йому служить. А над своєю дружиною просто знущається. При людях може зло кинути їй в обличчя: «Безглузда слюсарівна!», «Безумна ти!», «Та я тебе на місці!.. Замовчи!».

Жорстоко повівся він і з Меланкою. Адже він розумів, що донести свічку від замку до Житнього торгу в таку негоду просто неможливо. Вдаючи із себе доброго і гуманного, прикриваючись богинею світла, воєвода промовляє:

Якщо вона укриє вогник твій

І свічку цю од бурі захистить,

Клянусь, він буде вільний і живий.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Укр. літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *