Українські землі у складі Російської імперії 18-19 ст

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Приєднання українських земель до складу Російської імперії.

На початок XIX ст. більшість українських земель входили до складу Російської імперії.

  • Слобожанщина — XVI ст., наслідок приєднання земель, що були під впливом татар;
  • Лівобережна Україна, Запоріжжя — середина XVII сг., результат українсько-московських домовленостей;
  • Південна Україна — друга половина XVIII ст., підсумок російсько-турецьких війн;
  • Правобережна Україна — кінець XVIII ст., вислід другого і третього поділів Речі Посполитої.

Адміністративно-територіальний поділ українських земель

  • Більшість у дев’яти губерніях: Полтавська, Чернігівська, Харківська на Лівобережжі та Слобожанщині,
  • Волинська, Подільська, Київська — на Правобережжі,
  • Катеринославська, Херсонська, Таврійська — в Південній (Степовій) Україні.

Частина суцільно заселених українцями земель опинилася поза межами цих губерній. Українцями були заселені великі райони Кубані (земля війська Чорноморського), області Війська Донського, Воронезької, Курської, Орловської, Гродненської, Мінської, Могилевської, Люблінської, Седлецької, Бессарабської губерній (була приєднана після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. за Бухарестським миром).

Наступна російсько-турецька війна 1828-1829 рр. відбувалася поблизу території України, тому російська влада максимально використовувала її матеріальні та людські ресурси (як і у попередній війні). Під час війни на бік Росії перейшла частина козаків-задунайців на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким. Задунайська Січ перестала існувати, було створено Азовське козаче військо, згодом переселене на Кубань.

1812 р. — російсько-французька війна, основні події якої відбувалися поза межами України. Українці на заклик російського імператора створювали земські та козачі полки, що після війни були розформовані.

Отже, адміністративно-територіальний поділ у Російській імперії не враховував географію національного розселення. Наприкінці XVIII ст. українці на цій території становили 89 % населення, а через 100 років — 72,6 % внаслідок антиукраїнської міграційної політики Російської імперії.

Промисловий переворот і зародження ринкової економіки

  •  економіка Наддніпрянщини протягом усього XIX ст. зберігала аграрний характер;
  •  зростання попиту на продукти харчування в Європі стимулювало розвиток сільського господарства;
  •  утягування Наддніпрянщини в систему світової торгівлі;
  •  використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів у Південній Україні;
  •  на Правобережжі переважала примусова праця селян-кріпаків, посилення визиску селян, зріст панщини;
  •  перетворення примусової праці на перешкоду для подальшої індустріалізації, уповільнення темпів розвитку економіки, що змушувало правлячі кола шукати шляхи реформування застарілих виробничих відносин;
  • • у 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочався промисловий переворот (промислова революція).

Отже, господарська система України, яка грунтувалася на кріпосництві, увійшла в смугу кризи, з якої вона так і не вийшла до скасування кріпацтва.

На зміну мануфактурі приходить фабрика (завод), в якій ручну працю змінює машинна. Перехід до машинного виробництва називають промисловим переворотом. Від 30-х рр. XIX ст. кількість фабрик стала збільшуватися такими темпами, що можна було вже говорити про початок промислового перевороту. Візитною карткою тогочасної української промисловості стало передусім цукроваріння.

Отже, зворотною стороною кризи кріпосницької системи було зародження ринкових відносин, бурхливе зростання кількості промислових підприємств, збільшення ролі вільнонайманої праці, виникнення нових галузей промисловості.

Українські міста заселялися переважно мігрантами, цьому сприяв політичний курс російського царизму. Характер торгівлі свідчив про економічну експлуатацію України. Адже в неї було все для власного виробництва товарів, що завозилися з Росії. Визначне місце належало в Україні у зовнішній торгівлі Російської імперії. Основне місце в експорті займав хліб, який продавали через чорноморські порти: Одесу, Миколаїв, Херсон. Отже, зародження і розвиток ринкових відносин супроводжувалися зростанням міського населення, пожвавленням внутрішньої торгівлі, розширенням зовнішньої торгівлі через південні порти.

Економіка була деформованою, українці становили меншість у містах — це справило негативний вплив на дальший соціально-економічний і політичний розвиток України.

Економічний розвиток, соціальні відносини

Товарні відносини поступово проникати в поміщицьке господарство. Найенергійніше втягувалися в товарно-грошові відносини великі землевласники. Але їхні технічні вдосконалення переважно закінчувалися невдало через опір селян, недостачу грошей і нестачу вільної кваліфікованої робочої сили. Тобто, на перешкоді раціоналізації (вдосконалення) стояла кріпосницька система.

Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких промислах. Почали виділятися заможні селяни. З селян-кріпаків вийшли купці та промисловці-мільйонери Яхненки, Симиренки. Козаком за походженням був родоначальник династії цукрозаводчиків Артсм Терещенко.

Причини соціальної боротьби на українських землях:

  •  посилення експлуатації у формах відробіткової, грошової та натуральної ренти;
  •  впровадження місячини — примус селян працювати на панщині щоденно в обмін на місячну норму харчів;
  •  поширення урочної системи — урок селянам, який виконували кіліка днів, панщина 4-6 днів на тиждень.

Форми соціального протесту українського населення:

  • • відмова викопувати панщину та інші повинності, псування знарядь праці;
  • • збройний опір поміщикам і владі, партизанські напади на поміщицькі маєтки, повстання;
  • • підпалювання поміщицьких маєтків, поодинокі та масові втечі з них.

Повстання під проводом У. Кармалюка

Понад 20 років на Поділлі очолював народні виступи У. Кармалюк, який здійснив понад 100 нападів па поміщиків і їх поплічників.

Значення соціальної боротьби на українських землях:

  •  свідчення волелюбності українського народу, його небажання миритися з чинним становищем;
  •  селянські виступи змушували послабляти визиск українського населення, обмежували зажерливість панів;
  •  становище народу, його виступи спонукали деяких представників верхівки змінювати умови життя.

Розвиток національного руху

У суспільно-політичному житті України було кілька течій. Українська течія суспільно-політичного руху з’явилася відразу ж після ліквідації автономії. У Новгороді-Сіверському існував патріотичний гурток, до якого входила колишня козацька старшина. У 1787 р. групу автономістів очолив Василь Капніст. 1791 р. він з братом їздив до Берліна, де мав зустріч з королівським канцлером, обговорювалося питання щодо можливої допомоги Пруссії у випадку повстання в Україні.

Найвизначнішими творами, які будили українську національну свідомість, були «Енеїда» (1798 р.) Івана Котляревського та «Історія Русів» (початок XIX ст.). З «Енеїди» починається нова українська література, яка ґрунтується на живій українській мові. Не менше значення мала «Історія Русів», автором якої вважають батька і сина Полетику (Політику). Головною ідеєю твору було ствердження права кожного народу на самостійний державний розвиток.

Українці поступово сприймають поняття «нація» і «національна ідея». З цих творів починається українське національне відродження, тобто процес пробудження і формування самосвідомості народу, який проявляється у розвитку його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови.

Наприкінці XVIII ст. в Україну прийшов ще один різновид суспільного руху — масонство. Серед українських масонів поширювалися ідеї слов’янської федерації, у якій українці були б рівними серед рівних, і навіть державності України. Основний наголос на національні проблеми України робила полтавська масонська ложа «Любов до істини» (1818-1819 рр.), до якої належав І. Котляревський. На її базі у 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство», лідером якого був Василь Лукашевич, автор «Катехізису автономіста». Воно справило помітний вплив на пробудження національної свідомості української інтелігенції.

Початок національного відродження

 Українська національна ідея — це усвідомлення самими українцями себе як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє України. На початку XIX ст. цю ідею сприймали одиниці. У 40-х рр. XIX ст. вона поширюється серед різночинців, найвидатнішим серед яких був Тарас Шевченко. Саме вони створили Кирило-Мефодіївське братство (1846-1847 рр.), увійшло 12 осіб, зокрема М. Костомаров, , М. Гулак. Значний вплив на братство мав Т. Шевченко.

Програмні засади Кирило-Мефодіївського братства

Програмні положення викладені М. Костомаровим у «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія»:

  • • національна ідея — створення слов’янської спілки християнських республік, історичне покликання України: підняти інших слов’ян на боротьбу за національне відродження в усіх сферах життя;
  • • християнська ідея — можливість перебудувати все суспільне життя на основі християнських ідеалів;
  • • соціальна ідея — ліквідація кріпацтва та станової нерівності, здійснення демократичних свобод.

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  •  поширення своїх програмних документів і творів Т. Шевченка;
  •  пропаганда волелюбних ідей у Київському університеті, інших навчальних закладах;
  •  розробка проекту широкої мережі українських навчальних закладів, видання українських книг;
  •  створення П. Кулішем першої української абетки — «кулішівки»;
  •  налагодження зв’язків з іншими революціонерами Російської імперії та за її кордонами.
  •  Члени братства були арештовані й покарані, особливо жорстоко — Т. Шевченко.

Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

  •  справила величезний вплив на дальший розвиток українського національного руху;
  •  перша спроба різночинної інтелігенції вдатися до політичної боротьби, розробка широкої політичної програми, яка стала прикладом для їхніх наступників, спроба поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності;
  •  єдина організація, що категорично відкидала насильство як засіб досягнення своєї мети;
  • принципово важливим було те, що товариство стало самостійним політичним формуванням, яке не підпорядковувалося і не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.

Поширення в Україні російського та польського суспільних рухів

Прикладом загальноросійсшмо руху є діяльність декабристів. В Україні діяли Південне товариство (1821 — 1825 рр.) і «Товариство об’єднаних слов’ян» (1823-1825 рр.), які у 1825 р. об’єдналися.

Програма «Південного товариства» «Руська правда», автор П. Пестель:

  • • Російська імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом, скасування кріпацтва, відмова в праві на самовизначення українському та всім іншим народам імперії, крім польського.

«Товариство об’єднаних слов’ян», «Правила», «Клятвена обіцянка» братів Л. і П. Борисович:

  •  визволення всіх слов’янських народів від самодержавства, установлення демократичного ладу та об’єднання їх у федерацію, але створення окремої Української держави як члена федерації не передбачалося.

«Північне товариство» в Петербурзі, Конституція П. Муравйова:

• Росія мала стати конституційною монархією з федеративним устроєм, 14 штатів, три з яких — Чорноморський, Український і Бузький (Одеса, Харків, Київ) — створювалися на території України.

29 грудня 1825 р. — 3 січня 1826 р. відбулося повстання Чернігівського полку, виступ придушено. Рух за російською назвою місяця — «декабрь» — отримав назву декабристського.

Деяка частина українців брала участь у польському повстанні 1830-1831 рр. Польська шляхта українських земель у своїй масі висловлювала готовність до повстання й сподівалася залучити до своїх дій українське селянство. Однак при цьому польське панство не захотіло дати кріпакам волю, і ті не підтримали шляхту. Поразка поляків спричинила ослаблення їхніх позицій на Правобережжі.

Отже, в першій половині XIX ст. українці вже мали власний суспільно-політичний рух, а в російському і польському брали незначну участь.

Хронологічний довідник: Українські землі у складі Російської імперії 18-19 ст

Персоналії: Українські землі у складі Російської імперії 18-19 ст

Терміни та поняття: Українські землі у складі Російської імперії 18-19 ст

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Україна в 18-19 ст.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *