«Уста говорять: «Він навіки згинув!» Леся Українка

Вірш Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» належить до інтимної лірики, містить у собі автобіографічні мотиви. Лірична героїня (а з нею і поетеса) пережила втрату коханої людини, бона не може її забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд, підтримує її. У піснях, у мріях героїня хоче забути муку, бо він — все одно завжди поруч.

«Уста говорять: «Він навіки згинув!» Леся Українка 

Усі  говорять:  “він  навіки  згинув!”
А  серце  каже:  “ні,  він  не  покинув!”
Ти  чуєш,  як  бринить  струна  якась  тремтяча?
Тремтить-бринить,  немов  сльоза  гаряча,
Тут,  в  глибині,  і  б’ється  враз  зі  мною:
“Я  тут,  я  завжди  тут,  я  все  з  тобою!”

Так,  завжди,  чи  в  піснях  забути  хочу  муку,
Чи  хто  мені  стискає  дружньо  руку,
Чи  любая  розмова  з  ким  ведеться,
Чи  поцілунок  на  устах  озветься,
Струна  бринить  лагідною  луною:
“Я  тут,  я  завжди  тут,  я  все  з  тобою!”

Чи  я  спущусь  в  безодні  мрій  таємні,
Де  постаті  леліють  ясні  й  темні,
Незнані  й  знані,  і  наводять  чари,
І  душу  опановують  примари,
А  голос  твій  бринить,  співа  з  журбою:
“Я  тут,  я  завжди  тут,  я  все  з  тобою!”

Чи  сон  мені  склепить  помалу  вії,
Покриє  очі,  втомлені  від  мрії,
Та  крізь  важкі,  ворожії  сновиддя
Я  чую  голос  любого  привиддя,
Бринить  тужливо  з  дивною  журбою:
“Я  тут,  я  завжди  тут,  я  все  з  тобою!”

І  кожний  раз,  як  стане  він  бриніти,
Тремтять  в  моєму  серці  тії  квіти,
Що  ти  не  міг  їх  за  життя  зірвати,
Що  ти  не  хтів  їх  у  труну  сховати,
Тремтять  і  промовляють  враз  зо  мною:
“Тебе  нема,  але  я  все  з  тобою!”

Детальний аналіз вірша Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» допоможе краще зрозуміти думки та переживання поетеси, які вона хотіла виразити та донести до читачів.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *