Читати скорочено оповідання “Ялинка” Михайла Коцюбинського варто, щоб згадати історію відважного хлопчика, який заблукав у зимовому лісі.
Коцюбинський “Ялинка” скорочено
Наближався святий вечір, і сім’я Якима готувалася до свята. Дружина займалася приготуванням їжі, Василько втирав мак, а дві сестрички весело грались. Але Яким сидів невеселий. Старший син, Василько, думав: чи це через те, що він не почувається погано, чи через нестачу грошей на викуп чобіт матері у шевця.
Несподівано в їхній дім зайшов чоловік, який шукав ялинку для свого пана. Батько погодився продати ялинку, що росла біля їхнього будинку, за 3 карбованці.
Васильку хотілося плакати… Йому було шкода зеленої гарної ялинки, яка прикрашала взимку їхній садок. Батько помітив сум хлопця, але Василько заспокоївся, бо бачив у очах батька невимовний смуток. Доставити ялинку до пана доручили Васильку, бо батько нездужав.
Батько та Василько підійшли до ялинки, обом було шкода це молоде деревце. Струнке, зелене воно маяло гілочками, наче раділо гостям… Яким ударив по стовбуру, і ялинка затремтіла, ніби злякалася несподіваної біди. Кілька зелених гілочок впали на сніг. Васильку здавалося, що ялинка ось-ось застогне. Коли вона впала, батько потяг її, а верхівка лишала за собою тонку смужку, схожу на стежину. Василькові було боляче дивитися на пень ялинки, з його очей покотилися сльози. Хлопчик не міг більше дивитися на пень, тому закидав його снігом.
Василько вирушив у місто, але погода ставала лише гірше. Вітер сильнішав, снігові хмари закривали небо. Хлопчик в’їхав у ліс, де вітер і мокрий сніг били його в обличчя. Сніг заліплював очі, дорогу було погано видно. Хлопчик натягнув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги.
Раптом сани вдарилися об горбик, зламалися, і Василько розумів, що він заблукав. Сівши на коней, він повернув назад, шукав дорогу, але ще більше заблукав. У лісі було темно, холодно й страшно. Вила хуртовина, крутив сніг, а хлопчик думав про теплу хату та святковий вечір. Він навіть подумав, що побачив свою хату, але то був лише засніжений кущ. Високі дуби виглядали як страховиська, здавалося, що вони тягнуть руки до нього. Якась гілка зачепила йому шапку.
“А-у-у!” почулося з різних боків. Василько подумав про вовків і завмер від жаху. Отямившись він чимдуж погнав коней вперед. Зрештою він виїхав на узлісся на дорогу. Поряд було село, але за ним бігли сірі голодні вовки.
Тим часом Яким з дружиною, побачивши погіршення погоди, занепокоїлись. Олена, мати Василька, почала плакати, а Яким вийшов на подвір’я і прислухався.
Рано вранці, вони позичили коней і вирушили на пошуки Василька. Сани весело скрипіли по снігу, коні бігли, а на серці батьків було дуже важко. Побачивши сани, жінка заплакала, а Яким схилив голову. Але раптом під’їхав братів наймит. Він розповів їм про пригоди Василька і те, що він вже давно вдома. Наймит у ліс приїхав за ялинкою, щоб відвезти її в місто.
Вдома від щастя Яким та Олена плакали, обіймали сина, і він розповідав їм про свої пригоди.
