«Ялинка» Коцюбинський скорочено

«Ялинка» Коцюбинський скорочено 

Наближався святий вечір, сімя Якима готувалися до свята (дружина готувала їсти, Василько втирав мак, а дві сестрички бавилися). Лише  Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Зненацька до них зайшов чоловік, який шукав для пана ялинку. Батько згодився продати ялинку, що росла під їх будинком за три карбованці.

Василько мало не плакав, йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток. Ялинку до пана мав доставити хлопець, бо батько нездужав.

Василько з батьком підійшли до ялинки. їм обом жаль було молодого деревця. Струнке, зелене воно маяло гілочками, наче раділо гостям… Яким вдарив по стовбуру. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг… Яким рубав, а ялинка тремтіла, наче в пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Коли вона впала, батько потяг ялинку, а її вершечок волікся и лишав довгу, мов стежечка, смужку. Хлопчикові було боляче дивитися на свіжий пеньок, і дві сльозинки скотились йому по щічках. Василько нагорнув снігу, і пеньок зник.

Василько виїхав у місто, але погода з кожною хвилиною гіршала, вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо. Василько в’їхав у ліс. Піднявся холодний вітер, мокрий сніг бив у лице, заліплював очі. Хлопчик насунув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги. Раптом сани вдарилися в горбик, зламались, і Василько помітив, що він заблукав. Сівши на коней, він повернув назад, почав шукати дорогу, але ще дужче заблукав. У лісі зовсім стемніло. Було холодно й страшно. Вила хуртовина, крутив сніг, а хлопчикові згадалась тепла хата й святковий вечір. Він навіть побачив ту хату, підбіг, але то блимав кущ, обсипаний снігом. Здорові дуби стояли навколо, як страховиська. Здавалось, що то мерці стоять навколо й простягають руки. dovidka.biz.ua Гілка зачепила й збила шапку. «А-у-у!» — почулося з різних боків. Василько згадав про вовків і похолов. У нестямі він погнав коней і виїхав на узлісся на дорогу. Поряд було село, але за ним бігли вовки, вигнувши сірі хребти.

А Яким з дружиною, побачивши таку погоду, занепокоїлись. Олена, мати Василькова, заголосила й заплакала. Яким все виходив на подвір’я і прислухався. А вранці, позичивши коней, вони поїхали шукати Василька. Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні, хоч дорога була трохи збита. Та не весело було на серці в Якима й Олени. Побачивши сани, жінка запричитала, похилив голову батько. Враз щось під’їхало. Це був братів наймит. Він розказав страшну пригоду й те, що Василько живий і вже дома. А сюди наймит приїхав за ялинкою, щоб відвезти її в місто.

З радості плакали Яким та Олена, обіймаючи сина, а він розповідав їм про свої пригоди.

Ви можете додати аналіз оповідання «Ялинка» Коцюбинського через форму коментарів.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: українська література

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *