“35 кіло надії” скорочено

“35 кіло надії” короткий зміст (переказ) нагадає Вам про головні події в творі.

«35 кіло надії» скорочено аудіокнига

“35 кіло надії” дуже скорочено

“35 кіло надії” – поетична притча Анни Гавальда про головне: про вибір життєвого шляху, про силу любові і відданості. Про сім’ю. Про те, що мрії можуть і повинні збуватися. Треба тільки дуже сильно захотіти. І дуже сильно постаратися.

Розповідь у творі ведеться від імені Грегуара.

Грегуар Дюбоськ, юнак тринадцяти років, ненавидить школу, її запах, вчителів, бо йому там було не цікаво. Школа для Грегуара стала світом зневіри, розчарування, кліткою, з якої немає виходу. Проблема хлопця полягає в тому, що у нього зовсім не виходить вчитися. Розсіяного хлопчика двічі залишають на другий рік навчання в шостому класі, а в підсумку взагалі виключають. Лікарі пояснюють особливість Грегуара тим, що у нього проблема з концентрацією уваги, а вчителі нарікають на те, що у молодого Дюбоска не голова, а решето. Втім, Грегуар і сам зізнається, що все, чого його намагаються навчити школі, для нього немов китайська грамота.

Незважаючи на неуважність, юнак має золоті руки і обожнює майструвати різні вироби (космічний корабель для зоряних війн із “Лего-систем”, або апарат для видавлювання зубної пасти, чи гігантську піраміду із дерев’яного конструктора). Про те, що хлопчик є талановитим винахідником, його батьки, звичайно ж, знають, але все одно продовжують тиснути на Грегуара за його неуспішність. Через проблеми в школі, в сім’ї Дюбоськ постійно влаштовуються скандали, а спроби зайнятися уроками закінчуються сльозами матері і побоями від батька.

Порятунком для хлопчика є прогулянки і бесіди з дідусем Леоном. Глибокі переживання Грегуара з приводу постійних сварок в сім’ї розвіює саме дідусь. Він пояснює хлопчикові, що батьки сваряться швидше через проблеми один з одним, а неуспішність Грегуара – лише привід для чергової сварки. Дід Леон є для юнака підтримкою, лише завдяки дідові хлопчик зміг пережити всі випробування, які випали на його долю – знущання в школі, відрахування, сімейні сварки, навчання в муніципальній установі.

Коли прийшла пора задуматися про своє майбутнє, Грегуар вирішує вступати до університету, де буде можливість працювати руками, майструвати, винаходити. Такий навчальний заклад є – університет Граншан, однак, щоб туди вступити, необхідна хороша успішність. У розпачі, Дюбоськ пише лист директору університету з проханням прийняти його. Дивно, але директор відповідає позитивно, тільки за умови, якщо Грегуар здасть вступний іспит.

Однак юнак не може радіти настільки втішній новині, адже улюблений дідусь опиняється в лікарні. На іспит Грегуар приходить засмучений, але завдяки вірі дідуся, він здає іспит і вступає туди, де його талант винахідника буде цінуватися вище успішності.

Грегуар знайшов свій світ, там, де цінуються вміння та бажання працювати своїми руками. Поряд з ним діти схожі на нього самого – вони всі вміють працювати руками.

“35 кіло надії” скорочено (детальний переказ)

До трьох років головний герой Грегуар жив щасливо та безтурботно. Він багато грав, дивився мультфільми, малював, вигадував усілякі пригоди про Гродуду (улюблене плюшеве цуценя). Коли ж Грегуару виповнилося три з половиною роки, його відправили до школи, і на цьому його вільне життя закінчилося.

Перший день у школі пройшов непогано, але вже наступного ранку Грегуар навідріз відмовився туди йти – у нього було повно справ вдома. Мама почала вмовляти його, але він почав кричати, і тоді вперше в житті він отримав ляпаса – “так почався кошмар”.

Тепер Грегуару було 13 років, і він навчався у 6 класі. Навчався він погано: двічі «залишався на другий рік: у початковій школі у другому і ось тепер у шостому». Через проблеми у школі вдома часто були сварки. Батьки сварили сина за погане навчання Грегуара, але він у відповідь лише мовчав. Він зовсім не міг запам’ятати шкільний матеріал, який був йому однаково, що «китайська грамота». Хлопчика водили лікарів, перевіряли очі, вуха, навіть мізки, і дійшли висновку, що в нього проблеми з концентрацією уваги. Зі здоров’ям Грегуар не мав проблем, просто йому було нецікаво вчитися.

Грегуару було добре в школі «тільки один рік — у старшій дитсадковій групі», коли там працювала вихователька Марі. Вона була рукодільниця і велика вигадниця. Щодня Грегуар повертався додому із різними виробами. Марі любила говорити, що «недаремно проживе той день, коли ти щось зробив своїми руками». Саме завдяки їй хлопчик зрозумів, що найбільше любить щось майструвати.

У день прощання він навіть подарував їй підставку для олівців, скрепок. На прощання Марі подарувала вихованцю чудову книгу «1000 справ для умілих рук». Ця книга, подарована Марі, спонукала героя навчитися читати. У характеристиці хлопчика вихователька написала: “У цього хлопчика голова як решето, золоті руки і величезне серце. Якщо постаратися, із нього буде толк”.

Наступного року в школі вчителькою  Грегуара була пані Доре. Хлопцю не подобалось в школі, його нервував навіть запах школи.

Герою було важко виносити щоденні скандали батьків, які терпіти не могли один одного і як привід зривали свою злість на сина. Під час криків Грегуар затуляв вуха і подумки уявляв, як він щось лагодить: космічний корабель чи гігантську піраміду, або апарат для видавлювання зубної пасти. Якщо уроки допомагала робити мама, то вкінці плакала вона, якщо допомагав тато – вкінці плакав Грегуар.

Через місяць героя відрахували зі школи через фізкультуру. Він не любив спорт. Викладачкою фізкультури була мадам Берлюрон. Якось Грегуар забув свою спортивну форму і і позичив у брата свого однокласника. Але одяг був набагато більшого розміру, а кросівки взагалі “45 розміру”. На уроці фізкультури одяг з нього сповзав, кросівки злітали, через що всі однокласники з нього сміялися.  Вчителька кожного разу писала в щоденнику зауваження, поки хлопця не відрахували.

Батьки були люті, і лише дідусь Леон підтримав Грегуара в той непростий період. Вони були багато в чому схожі – дід також любив щось робити і ніколи не ліз у душу.  Коли бабуся Шарлотта сварила дідуся та хлопця, вони ховалися закуток – сарайчик з дошок. Дід у школі був “відмінником”, а у 17 років вступив до Вищої політехнічної школи. Дорослим дідусь займався будівництвом мостів, транспортних розв’язок, тунелів.

У своєму закутку дідусь майстрував меблі для ресторану. Грегуару подобалось у сарайчику, подобався запах.  Коли юнака вперше залишили на другий рік, дід підтримав його, казав, що йому допоможе захоплення майструванням. А коли Грегуара вдруге залишили в 6 класі, дідусь сказав, що хлопець отримає атестат, мабуть, в 30 років.

Головного героя не хотів приймати жоден коледж. Батьки не могли знайти рішення, а Грегуар був вдома, дивився телевізор, читав комікси, збирав головоломку на 5000 деталей. А коли ці заняття набридли, він змайстрував таку прасувальну дошку, за якою можна було прасувати сидячи (для матері), полагодив мотор газонокосарки (хоча батько вважав, що вона безнадійна).

Та батько говорив сину, що до 16 років він зобов’язаний вчитися. А якщо хоче бути винахідником, то має вміти робити схеми-креслення, розрахунки. 

Мама продовжувала пошуки навчального закладу для сина. Серед різних коледжів хлопцеві сподобався лише один у Петаушноке-лез-Уа під Балансом. Це був технічний ліцей (там не сиділи за партами, а чимось займалися, щось майстрували). 

Грегуар допомагав сусідам месьє Мартіно полоти садок і навіть переклеювати шпалери (разом з дідусем). Також герой допомагав дідові робити електрику в домі сусідів. Ця робота йому подобалась. Йому хотілося  робити ремонт і в інших будинках. За допомогу сусідам Грегуар отримав 200 євро.

На превеликий жаль Грегуара, зі здоров’ям у діда були проблеми. Він довго кашляв, і, здавалося, сили покидали його. Бабуся просила діда не палити, але це для старого чоловіка було задоволенням.

Батькам вдалося влаштувати Грегуара в непрестижний коледж Жан-Мулен. Це був єдиний заклад, де погодилися його прийняти (поруч з домом). Там він, ще більше лінувався, лише сидів на заняттях, старався бути непомітним. Батькам це не подобалось. А коли вони дізнались, що однокласники Грегуара курили травку, сина відправили в пансіон.

 Сам же Грегуар хотів навчатись у технічному коледжі, в якому були «слюсарні та столярні майстерні». Але хлопець розумів, що з його оцінками потрапити туди майже неможливо. Та все ж дід переконав онука написати лист у той коледж.

Грегуар навіть надіслав директорові листа з проханням прийняти його (хоча й написав з 12 спроби). Серйозність своїх намірів він підтвердив кресленням машинки для чищення бананів.

“Шановний директор школи Граншан!
Я дуже хотів би вчитися у Вашій школі, але знаю, що це неможливо, тому що в мене дуже погана успішність.
Я бачив у рекламі Вашої школи, що у Вас слюсарні і столярні майстерні, кабінет інформатики, теплиці і все таке.
Я думаю, що оцінки – не найголовніше в житті. По-моєму, важливо знати, чого ти в житті хочеш.
Мені хочеться вчитися у Вас, тому що в Граншані мені буде краще за все – так я думаю. Я не дуже повний, у мені 35 кіло надії.
Всього доброго, Грегуар Дюбоск.
P. S.: Я перший раз у житті прошусь у школу, сам не розумію, що це зі мною, мабуть, захворів.
P. S.: Посилаю Вам креслення машинки для чистки бананів, яку я сам зробив, коли мені було сім років”.

На осінні канікули Грегуар поїхав до маминої сестр Фанні у Орлеан. У тітки був малий син, з яким він із задоволенням грався,

Повернувшись додому, Грегуар дізнався, що його дідусь Леон впав у кому, і його відправили до лікарні. Та крім того його чекав лист з коледжу.  На превеликий подив Грегуара, його запросили скласти вступний іспит, і він з ним впорався. Хлопцю здавалося, що це дідусь якимось чином підказував йому правильні відповіді.

Грегуар дуже хвилювався за дідуся, а у лікарню його не пускали. Бабуся дозволили Грегуару приходити у майстерню. Там хлопець дав волю почуттям і довго плакав.

Грегуар почав навчання в коледжі Граншан без інтузіазму, він не хотів вчитися. Найбільші успіхи у нього були на уроках  малювання та праці, а фізкультуру він ненавидів.

Один день на тиждень герой спілкувався з мамою. Він розпитував про дідуся, але його стан був без змін. Грегуару було важко через те, що він нічим не міг йому допомогти.

Якось на фізкультурі, Грегуар подумав, що його улюблений дідусь неодмінно видужає, якщо він змінить своє ставлення до навчання. Хлопцю потрібно було піднятися по канату нагору. До цього йому це не вдавалося. Але заради дідуся хлопець з усіх сил старався і вперше він зміг піднятися наверх.

З того дня, коли на уроці фізкультури підкорив канат, Грегуар став рішучим та цілеспрямованим, злим на роботу. Він старався заради дідуся.  Та після того, як мама повідомила, що лікарі переривають лікування, бо воно не ефективне, Грегуар зневірився. Він робив усе з байдужістю, майже не говорив. З батьками теж не спілкувася.

Та якось до Грегора в кімнату зайшов хлопець із старшого класу. Він запитав хто такий Тотоша. Саме таким прізвиськом називав Грегуара дідусь. Хлопець повідомив Грегуару, що його чекає якийсь дід в інвалідній колясці.

Той день, коли дід відвідав його у коледжі, сидячи в інвалідному візку,  став найщасливішим для Грегуара. Він біг з четвертого поверху до дідуся, а по його очах котилися сльози. Лише побачивши дідуся Грегуар всміхнувся…