Агата Крісті "Вівторковий вечірній клуб" скорочено

Агата Крісті “Вівторковий вечірній клуб” скорочено читати варто, щоб згадати короткий зміст розслідування.

Агата Крісті “Вівторковий вечірній клуб” читати скорочено

У старовинному затишному будинку міс Марпл зібралася невелика компанія: її небіж, письменник Реймонд Вест, художниця Джойс Лампрієр, колишній комісар Скотленд-Ярду сер Генрі Клітерінґ, місцевий священик доктор Пендер і адвокат містер Петерік. Вони розмовляли біля каміна про життя та його загадки.

Реймонд, сповнений творчого запалу, промовив слова: «Нерозгадані таємниці», маючи на увазі дивні події, які не вдається пояснити. Старенька Міс Марпл розповіла, як у її знайомої дорогою з крамниці «зникли креветки». Проте Реймонд пояснив, що хотів би поговорити про справжні злочини — убивства й зникнення людей.

Гості почали міркувати, хто краще розгадує таємниці: поліція, адвокати, письменники чи люди з інтуїцією. Сер Генрі, звиклий до розслідувань, говорив обережно, а адвокат Петерік наголошував на важливості фактів і доказів. Джойс, упевнена у своїй інтуїції художниці, заявила, що жінки бачать те, чого не помічають чоловіки. Міс Марпл, своєю чергою, зауважила, що й у селі можна дізнатися багато про людську натуру, бо там теж трапляються і добрі, і трагічні історії.

У розмову втрутився священик доктор Пендер, зазначивши, що священники також знають людські душі глибше, ніж здається. Тоді Джойс запропонувала створити — «Вівторковий вечірній клуб», де кожен член раз на тиждень розповідатиме таємничу історію, а решта спробує знайти розв’язку.

Першу історію запропонували розповісти серу Генрі Клітерінґу.

Сер Генрі Клітерінґ, колишній комісар Скотленд-Ярду, розповів про одну заплутану справу, яку колись не змогли розгадати навіть найкращі слідчі, але нещодавно була знайдена розв’язка.

Сер Генрі почав так:
Подружжя Джонсів — містер і місіс Джонс — жили в невеликому місті й мало служницю Ґледіс. Джонси були звичайними людьми середнього достатку, але не надто щасливими у шлюбі. У подружжя часто гостювала подруга місіс Джонс — міс Кларк, яка допомагала в господарстві. Якось увечері вони разом вечеряли: їли консервованого омара, а також інші страви. Після вечері всім трьом стало зле. Лікар, якого викликали вночі, вирішив, що це харчове отруєння, і дав звичайні ліки. Але вранці місіс Джонс померла, тоді як містер Джонс і міс Кларк одужали.

Спочатку ніхто не запідозрив злочину. Та через кілька тижнів хтось звернув увагу на дивні обставини: Джонс отримав після смерті дружини у спадок значну суму (хоч і не «сотні тисяч», як поширювали плітки, а лише вісім тисяч фунтів), та й ходили чутки, що в сім’ї не все гаразд. Тіло померлої ексгумували, і в ньому виявили сліди миш’яку. Тепер стало ясно — це не просто отруєння їжею, а навмисне вбивство.

Усі підозри впали на містера Джонса. По-перше, він мав мотив — гроші. По-друге, працював комівояжером у фірмі, яка продавала миш’як серед інших хімікатів, тож мав легкий доступ до отрути. По-третє, на промокальному папері у його кабінеті знайшли відбитки слів: “Цілком залежу від своєї дружини…”, “Коли вона помре, я…”, “сотні й тисячі…”. Що свідчило про його залежність від дружини та можливу вигоду від її смерті.

Проте були й інші дивні деталі. Увечері, коли місіс Джонс почувалася зле, Джонс попросив служницю Ґледіс приготувати відвар із кукурудзяного борошна — нібито для дружини. Але, як з’ясувалося, цей напій випила не вона, а міс Кларк, і з нею нічого не сталося. Якби в напої був миш’як, міс Кларк теж загинула б. Отже, отруту жінка мала прийняти в інший час.

Лікар, який спершу оглядав хворих, спершу вважав, що причиною стало отруєння омарами, але банку вже викинули, тож перевірити це було неможливо. Жодних доказів не залишилося.

Члени клубу почали обговорювати цю справу: доктор Пендер вважав, що, можливо, отруєння було випадковим. Джойс Лампрієр припустила, що жінку отруїла міс Кларк, адже вона могла ревнувати Джонса до дружини. Адвокат містер Петерік зауважив, що без прямих доказів звинуватити Джонса не було, хоча мотив у нього був очевидний. Сер Генрі натякає, що справжня розгадка стала відома нещодавно і незабаром про це буде написано в газетах.

Реймонд Вест висловив власну версію. Він вважав, що отруєння могло бути спричинене не самим містером Джонсом, а донькою лікаря, котра готувала ліки для пацієнтів. За його припущенням, консервований омар, яким вечеряли Джонси та їхня подруга міс Кларк, був несвіжий, і це викликало симптоми звичайного харчового отруєння. Коли лікаря покликали до хворої, він не пішов сам по опіумні пігулки, а послав когось із дому — найімовірніше, власну доньку. Дівчина, на думку Реймонда, потай закохалася в містера Джонса, і, бажаючи допомогти йому звільнитися від дружини, могла підмінити опіум миш’яком. Саме вона, вважав Реймонд, вбила дружину Джонса.

Однак сер Генрі попросив не поспішати з висновками, бо міс Марпл ще не висловила своєї думки. Старенька жінка, уважно вислухавши всіх, спочатку зітхнула й сказала, що історія нагадала їй одну подію з життя мешканців її села — родини Гарґрейвзів. Там також чоловік довго приховував від дружини зраду й мав дітей з колишньою служницею, а після смерті залишив їй усе своє майно.
Реймонд здивувався і заявив, що ця історія не має жодного стосунку до справи, але міс Марпл спокійно відповіла, що навпаки — схожість очевидна.

Спочатку інші члени клубу не зрозуміли, до чого цей приклад, і навіть Реймонд трохи дратувався. Але міс Марпл пояснила, що в історії про Джонсів ідеться про те саме — про обман і використання довірливої жінки. Вона припустила, що справжньою виконавицею злочину була служниця Ґледіс Лінч, молода дівчина, яка потрапила під вплив містера Джонса. Міс Марпл зауважила, що, почувши про те, як містер Джонс писав комусь листа, згадуючи “сотні й тисячі” (дрібні кольорові цукерки, якими прикрашають десерт трайфл), вона відразу зрозуміла зв’язок між цими словами та вечерею, на якій подавали цей десерт. Саме в ці цукерки Джонс підмішав миш’як і дав їх служниці, наказавши посипати ними трайфл.

Так отрута потрапила лише в порцію місіс Джонс, бо міс Кларк сиділа на дієті й не їла солодкого, а сам Джонс зішкріб посипку зі своєї порції, щоб не наражати себе на небезпеку. Міс Марпл припустила, що Джонс пообіцяв Ґледіс, нібито після смерті дружини одружиться з нею, і саме тому вона, наївна й закохана, погодилася зробити те, що він просив.

Після цього всі погляди звернулися до сера Генрі.
Він підтвердив, що міс Марпл повністю мала рацію. Насправді Джонс спокусив служницю Ґледіс, обіцяв одружитися з нею після смерті дружини й переконав її отруїти десерт. Дівчина виконала його наказ, але він її покинув. Нещодавно Ґледіс народила мертву дитину та сама померла. Та перед смертю у всьому зізнавшись.

Після цього в кімнаті запанувала тиша. Реймонд здивувався проникливості своєї тітки, адже він навіть не подумав би запідозрити просту служницю. Міс Марпл лише з усмішкою відповіла, що знає життя краще за молодих і розуміє, на що здатні люди — особливо чоловіки, подібні до Джонса, які користуються довірою жінок. Вона зауважила, що такі історії завжди закінчуються трагедією…

Так завершилося перше розслідування «Вівторкового вечірнього клубу», і всі були вражені проникливістю та життєвим досвідом старенької міс Марпл.

Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.