Трагедія Софокла «Антігона» читати повністю онлайн. Переклад українською мовою – Борис Тен.
Софокл «Антігона» читати
Переклад Бориса Тена
«Антігона» ДІЙОВІ ОСОБИ
Антігона, Ісмена — дочки Царя Едіпа.
Креонт — цар фіванський.
Еврідіка — його дружина.
Гемон — син Креонта, наречений Антігони.
Тіресій — сліпий провісник.
Страж.
Вісник.
Слуга Креонта.
Хор фіванських старійшин.
«Антігона» Пролог
АНТІГОНА
Ісмено рідна, сестронько улюблена!
Де лиха ті, яких Едіпу-батькові
Й нам, що живі ще ходим, не послав би Зевс?
Ні горя вже, здається, ані напасті,
5] Ані ганьба й безчестя не знайти ніде,
Яких з тобою, сестро, не зазнали ми.
Новий сьогодні, кажуть, оголошено
Наказ у місті від воєначальника?
Не чула ти нічого? І не знаєш ти,
10] Що зловорожа доля наших друзів жде?
ІСМЕНА
Ні, Антігоно люба, не доходило
Чуток до мене ні гірких, ні радісних
Від дня, як наші два брати загинули,
Убивши на двобої один одного.
15] Лише цієї ночі відійшла відціль
Аргейська рать,— нічого більш не знаю я.
Але не краще з того і не гірш мені.
АНТІГОНА
Та я-то добре знаю, тим-то й кликала
Тебе за браму — побалакать сам на сам.
ІСМЕНА
20] В чім справа? Видно, дуже ти схвильована?
АНТІГОНА
Правитель похороном одного з братів
Вшановує і відмовляв другому.
Прах Етеокла, кажуть, по закону він
Віддав могилі і по правді праведній,
25] І той між тіней бути удостоєний.
Нещасне ж тіло Полініка вбитого
Заборонив не тільки поховати він,
А навіть не дозволив і оплакати,
Щоб без плачу й обряду похоронного
30] Став хижим птахам здобиччю солодкою.
Так, кажуть, добрий всім оголосив Креонт,-
Тобі й мені,— так, і мені, повторюю,
І йде сюди оголосити людові,-
Хто ще не знає,— щоб не смів порушити
35] Ніхто цього наказу, а порушив би,
Камінням буде без жалю побитий він.
От знаєш все ти й незабаром виявиш —
Чи благородна, чи низька душею ти.
ІСМЕНА
О бідна сестро! Що ж робити? Вузол цей
40] Ні розв’язати, ні стягнуть не в силі я.
АНТІГОНА
Чи згодна ти сприяти й помагать мені?
ІСМЕНА
Хіба це легко буде? В чому задум твій?
АНТІГОНА
Чи допоможеш брата поховать мені?
ІСМЕНА
Як поховать? Та це ж нам заборонено.
АНТІГОНА
45] Мого й твого — як ти не схочеш — брата я
Ховатиму,— йому лишусь я вірною.
ІСМЕНА
Смілива ж ти. Наперекір Креонтові?
АНТІГОНА
Мого чуття не може в мене взяти він.
ІСМЕНА
Ой леле! Ти подумай, сестро, батько наш
50] В неславі згинув, усіма зневажений,
Свої жахливі виявивши злочини
І власноруч два ока в себе вирвавши.
А потім мати і дружина — дві в одній —
В петлі ганебній свій укоротила вік.
55] І трете — нещасливі наші два брати
В відвазі самозгубній один одного
В єдину мить рукою вбили братньою.
Тепер подумай, як, самі лишившись, ми
Загинем ще страшніше, не послухавши
60] Закону, влади й повеління царського.
Зваж те, що ми жінками народилися,
І нам з чоловіками не змагатися.
Тож завжди коримося ми сильнішому
І слухаєм в усьому, навіть в гіршому,
65] Отож підземні сили я благатиму
Простить, що дію не своєю волею,
А владцям мушу підкоритись — марна річ
Із тим, що вище сил твоїх, боротися.
АНТІГОНА
Нічого не прошу я, хоч би й хтіла ти
70] Мені допомагати,— все сама зроблю.
А ти — як хочеш. Брата поховаю я.
Обов’язок здійснивши,— й вмерти солодко.
Для нього люба, з любим поруч ляжу я —
Безвинно погрішивши. Доведеться-бо
75] Годить померлим довше, ніж живим отут.
Зостанусь там навіки. Ну, а ти — як хоч —
Зневаж закони, що й боги шанують їх.
ІСМЕНА
Велінь богів ніколи не зневажу я,
А й громадянам побоюсь перечити.
АНТІГОНА
80] Та годі, не виправдуйсь. Я сама піду
Надгробок брату любому насипати.
ІСМЕНА
Нещасна сестро, як страшусь за тебе я.
АНТІГОНА
Журись не мною, лиш своєю долею.
ІСМЕНА
Нікому ж не проговорись про задум свій.
85] Дотримуй таємниці, й я мовчатиму.
АНТІГОНА
Ой леле. Йди вже краще й розкажи усім,
А змовчиш — будеш тим ще ненависніша.
ІСМЕНА
Ну й лід же в тебе під душевним полум’ям.
АНТІГОНА
Годжу, кому й повинна догоджати я.
ІСМЕНА
90] Якби ж то такі Жадаєш ти незбутнього.
АНТІГОНА
Хоч упаду й без сили — не спинюся я.
ІСМЕНА
За безнадійне й братися нема чого.
АНТІГОНА
Не говори так, бо й мені немилою,
Й померлому ти станеш осоружною.
95] Хай вже сама з своєю безрозсудністю
Той жах я перетерплю. Не страшніше це,
Аніж умерти смертю недостойною.
І см єн а
Іди й роби, як знаєш. Нерозумна ти,
Але для близьких зостаєшся близькою.
«Антігона» Парод
ХОР
Строфа 1
100] Сонця променю, ще не грав
Ти ніколи яскраво так —
Світло Фів семибрамних.
Зір ясний золотого дня
Нам нарешті являєш ти
Над потоком Діркейським.
Весь у зброї аргівський муж,
Що із білим прийшов щитом,
Кроком швидким утікав назад,
Наче кінь без вудила.
110] Він розбоєм у нашу країну прийшов,
Полінікових гнівних послухавши слів,
І, неначе могутній орел,
Він із криком шаленим пронісся по ній,
115] Сніжно-білими крилами вкритий увесь,
З зброєносною раттю в шоломах,
Що їх кінські оздоблюють гриви.
Антистрофа 1
Він над наші доми злетів.
Люттю хижих списів обняв
Місто це семибрамне.
120] Аде мусив тікати геть —
Кров’ю нашою він не впився,
Не наситив утроби.
Зрубів башт не сягнув вогонь
Смолоскипів Гефеста, вчув
125] Гомін Ареїв за спиною враг —
Нездоланність дракона.
Бо хвальків велемовних ненавидить Зевс
І, побачивши, як гордовито ідуть
Повноводдям бурхливим вони,
130] Брязкотіння почувши золочених лат,
При самій вже меті, коли мали свою
Перемогу вони скликати,
Він метнув на них грім-блискавицю.
Строфа 2
Аж загриміло, як впав і об землю вдаривсь
135] Муж вогненосний, що гнівного повен шалу,
Злобно кинувсь на нас
Диким бурі поривом.
Сталось, проте, інакше:
Нам допоміг славний Арен
І відігнав помахом дужим
Військо вороже.
Вийшло сім полководців на семеро брам —
Переможцеві Зевсу по рівнім бою
Поскладали вони свою зброю ясну.
Тільки двоє нещасних, що батько один
145] І одна породила їх мати, зійшлись,
Щоб списів одночасним ударом
Один одному смерть заподіять.
Антистрофа 2
Врешті до нас велеславна прийшла звитяга
В Фіви, де гул колісниць бігових лунає,
Щоб в імлі забуття
Жах війни ми втопили.
В храми богів ходімо,
Хай цілу ніч в Фівах святих
Наш хоровод, ведений Вакхом,
Землю стрясає!
155] Але гляньте, он син Менекеїв Креонт,
Що підданців новітніх новим владарем
Став із волі безсмертних, підходить до нас.
Із яким же велінням сюди він іде,
Розіславши окличників всюди своїх
Семибрамного міста старійшин
Поскликати на раду народну.
«Антігона» Епісодій перший
КРЕОНТ
Мужі фіванські! Від страшної бурі ми
Врятовані — нам відновили мир боги.
От і послав я вісників — з вас кожного ,
165] Закликать поіменно. Владу Лаєву
І трон його державний шанували ви,
Так само і Едіпа, що владарив тут;
А як загинув батько, то й синам його,
Як завжди, серцем залишались вірними.
170] Коли ж, побиті смертю обопільною,
Убивці й жертви, в день один загинули
Обоє братовбивством осквернившися,
Державну владу перейняв по праву я,
Загиблим бувши якнайближчим родичем.
175] Але людину важко розпізнати нам,
Її всю душу, і думки, і наміри, .
Якщо вона у владі їх не виявить.
Тож мислю так я: хто, людьми керуючи,
На кращі їх поради не зважатиме,
180] Кому уста ганебний острах сковує,
Того найгіршим з владарів я визнаю.
А хто своїх шанує друзів більше, ніж
Вітчизну,— за ніщо того вважаю я,
Я сам — хай свідком буде всевидющий Зевс! —
185] Мовчать не буду, тільки б небезпеки тінь
Для нашого я міста десь побачив би.
Ніколи другом я вітчизни ворога
Не назову, бо знаю — порятує нас
Лише вона, і, пливши тільки цим човном,
190] Хороших друзів ми для себе знайдемо,
Таким законом возвеличу місто я.
А зараз я повинен сповістити вам
Про двох братів тих, про синів Едіпових:
Я Етеокла, що в бою за місто впав,
195] Міць вражу списом подолавши доблесно,
З обрядом урочистим поховать звелів,
Як личить то героєві славетному.
А Полініка, його брата рідного,
Що хтів свою вітчизну і богів її
200] Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить
І кров’ю прагнув братньою упитися,
А хто лишивсь — у рабство повигонити,-
Звелів оголосити всьому місту я —
Не вільно ні ховати, ні оплакувать,
205] Лише без похорону, на поживу псам
І хижим птахам на поталу кинути,
Так ухвалив я, і не ждать злочинцеві
Такої шани, як і справедливому,
Лиш той, хто місту вірний буде й відданий,
210] Живий чи мертвий, в нас пошану матиме.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Креонте, Менекеїв сину, визначить
Ти владен друзів міста й ворогів його.
Закон який завгодно застосовувать
Ти й до померлих можеш, і до нас, живих.
КРЕОНТ
215] То будьте ж ви закону охоронцями.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Є в нас молодші, їм загадуй службу цю.
КРЕОНТ
Я вже поставив стражів біля мертвого.
ПРОВІДНИК ХОРУ
То що ж ти нам волієш загадати ще?
КРЕОНТ
А щоб не потурали ви порушникам.
ПРОВІДНИК ХОРУ
220] Нема дурних, нікому з нас не мила смерть.
КРЕОНТ
Це слушна засторога… Багатьох, проте.
Корисливі надії погубили вже.
Входить Страж.
СТРАЖ
Признаюсь, володарю, не задихавсь я
Від того, що, не чувши ніг, прибіг сюди,-
225] Не раз в путі я зупинявсь, вагаючись,
Чи то назад не краще повернутися.
То так, то так мій розум говорив мені:
“Чого, нещасний, поспішать до кари так?
Що, бідолашний, дляєшся? Не журишся,
230] Що інший хтось все доповість Креонтові?”
Отак роздумуючи, брів повільно я,
Й коротка путь для мене стала довгою.
Та зваживсь я дійти до тебе зрештою,
І хоч не легко мовить, я скажу тобі:
235] Прийшов із однією я надією —
Не потерпіти більше, ніж заслужено.
КРЕОНТ
Та що ж бо сталось? Чим ти так збентежений?
СТРАЖ
Сказать про себе хочу спершу: участі
Не брав в тій справі, й хто вчинив — не бачив я;
240] Було б несправедливо і винить мене.
КРЕОНТ
Занадто щось себе ти вигороджуєш,-
Мабуть, якась важлива новина ота.
СТРАЖ
Така, що я боюся і промовити.
КРЕОНТ
Мерщій розказуй, і тоді іди собі.
СТРАЖ
245] Усе скажу. Хтось над померлим виконав
Обряди похоронні й сам утік кудись,
Сухого пилу залишивши слід на нім.
КРЕОНТ
Що кажеш ти? Хто з громадян посмів таке?
СТРАЖ
Не знаю. Ні сокири там, ні заступа
250] Знаків не видно, лиш твердий та голий грунт,
Пі колії від возового колеса
Немає там,— так винний десь безслідно зник.
Лиш денний страж нам перший указав на це,
І всі були страшенно ми здивовані.
255] Хоч видно труп, був не цілком заритий він,
Від скверни тільки пилом був посипаний,
Та ні від псів, ані від звіра дикого,
Які терзали б тіло, ані сліду там.
І почали ми між собою лаятись,
260] Страж стража винуватив, не було кому
Спинить нас, хоч до бійки наближалося,
Бо кожен, очевидно, не безвинний був,
Але не признавались, одмовлялися,
Готові й крицю в руки взять розпечену,
265] Й в огонь іти, й богами поклястись всіма,
Що ми про це не знали і не відали,
Й ні помислом, ні ділом не замішані,
Але не дошукались ні до чого ми,
Й один сказав нарешті — і від страху всі
270] Поникли головами, ні перечити
Ніхто не міг, ні певне щось порадити,
Як краще діять. Слід одверто — мовив він —
Про все тобі доповісти, не криючись,
На це пристали, і мене, бездольного,
275] Твою прийняти ласку жеребок послав.
Я розумію, що прийшов некликаний,-
Не любі нам з лихою вістю вісники.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Давно, державче, у думках плелось мені —
Чи не боги то, справді, учинили це?
КРЕОНТ
280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.
Чи ти під старість не позбувся розуму?
Та ти ж говориш просто нісенітницю:
Хіба боги вже й мертвими піклуються?
Хто ж може шанувать як благодійника
285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами
Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,
Усю країну і закони нищити?
Хіба боги шанують вже й лихих людей?
Не може бути. Хоч між громадянами
290] Давно на мене дехто нарікає вже,
Чолом киває потай, не бажаючи
Схилить покірно шию під ярмо свою.
Цілком я певен, стражів цих не інший хто
Підбив за мзду хорошу учинити це.
295] Немає для людини лиха гіршого
За гроші срібні. Знищують міста вони
І громадян вигонять із домівок їх;
Вчать добрі мислі підмінять лукавими
І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;
300] Підказують, як учиняти підступи,
Як злочинів безбожних не соромитись.
А ті, кого на справу цю підкуплено,
Свою в свій час винагороду матимуть.
І якщо правда, що шаную Зевса я,
305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —
Як в похороні винного не знайдете
Й мені тут перед очі не поставите,
Вам смерті буде мало, вас живими я
Повішу, тільки б те зухвальство викрити.
310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди
Шукать, збагнете і запам’ятаєте,
Що й вигода не всяка йде на користь нам
І що із заробітками нечесними
Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.
СТРАЖ
315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?
КРЕОНТ
А знаєш ти, як гірко все це слухати?
СТРАЖ
Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?
КРЕОНТ
Ти ще шукати хочеш, де болить мені?
СТРАЖ
Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.
КРЕОНТ
320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти.
СТРАЖ
Та злочину я не вчиняв ніякого.
КРЕОНТ
Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.
СТРАЖ
Ой леле!
Зле, коли правди в самого судді нема.
КРЕОНТ
Глузуєш з правди. Але знай, як винного
325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,
Що ці прибутки ваші — то велике зло.
СТРАЖ
(про себе)
Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,
Чи ні — то це розсудить тільки випадок. .
Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.
330] Понад надію всяку врятувався я
Від лиха, і богам повинен дякувать.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335] Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує,
А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340] Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа 1
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних
345] В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоряє їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350] І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа 2
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355] Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Бездольним не буде той, хто сам
360] Майбутню путь ясно зрить,-
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.
Антистрофа 2
Є витвори мудрі в людей —
365] Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
370] Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона — не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти —
380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?
Входить Страж з Антігоною.
«Антігона» Епісодій другий
СТРАЖ
Ось та, що злочин учинить насмілилась
385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і до речі вийшов з свого дому від.
КРЕОНТ
Що сталось? І чому до речі вийшов я?
СТРАЖ
Не слід, державче, зарікатись смертному,
Щоб клятва та не виявилась хибною.
390] От клявся ж я до тебе не вертатися,
Погроз твоїх злякавшись, але кращою
За втіхи всі є радість несподівана.
І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,
І дівчину, що учинила похорон,
395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —
Не інший хто, а тільки я застав її.
Тепер, державче, як захочеш, сам суди
На злочині упійману, мене ж звільни
400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.
КРЕОНТ
Яким же чином, де її захоплено?
СТРАЖ
Вона ховала тіло,— от і все тобі.
КРЕОНТ
Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?
СТРАЖ
Па власні очі бачив, як покійника
405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?
КРЕОНТ
Та як же ти побачив, де застав її?
СТРАЖ
Не так було. Коли вернувсь на варту я
І розповів, як страшно ти загрожуєш,
омели ми пил, який вкривав померлого,
410] Відкрили труп, що починає гнити вже,
І так на ближнім посідали пагорку,
Щоб з вітром смороду на нас не віяло.
А засинав хто, то один ми одного
Міцною підбадьорювали лайкою.
415] Так час минав, аж поки в небі чистому
Вогнистим колом сонце не розжеврілось
І припікати стало. Раптом вихор знявсь,
Напастю небо й землю обіймаючи,
Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,
420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,
Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.
Коли все заспокоїлось, побачили
Ми дівчину — стогнала й гірко плакала
Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє
425] Порожнім і постіль осиротілою.
Схилившися над тілом непохованим,
Вона ридала тужно, проклинаючи
Усіх, що так із мертвого знущалися.
І от, сухого взявши пилу в пригорщі
430] І міднокутии глечик знявши високо,
Трикратним узливанням труп вшановує.
Ми кинулись до дівчини й затримали,
Але вона нітрохи не злякалася.
Про цей і попередній злочин ми її
435] Допитуєм — вона не відмовляється.
Мені ж і гірко стало й разом солодко:
Що сам я зможу лиха вже уникнути —
Приємно, а комусь біду накликати —
Це прикро. Та звичайно, лихо іншого
440] Не так мене обходить, як рятунок мій.
КРЕОНТ
Ти що так низько похилила голову,
Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?
АНТІГОНА
Нічого не перечу — я зробила це.
КРЕОНТ
(до стража)
Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —
445] Тепер ти вільний від обвинувачення.
(До Антігони).
А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.
Ти знала, що робить це заборонено?
АНТІГОНА
Так… Як не знати? Скрізь це оголошено.
КРЕОНТ
І все ж наказ переступить посміла ти?
АНТІГОНА
450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,
І не богів підземних правда вічная,
Що всі закони людям установлює.
Не знала я, що смертних розпорядження
Такі могутні, щоб переступать могли
455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.
Його не вчора, не сьогодні створено,
Коли з’явивсь він — вже ніхто не відає.
Не хтіла я, людських велінь страхаючись,
Відповідати потім перед вічними
460] Богами. Що умру, хіба не знаю я
І без твоїх наказів? А раніш часу
Умерти — це за благо я вважатиму.
Тому, для кого в смутку безнастанному
Усе життя минає, чи не благо — смерть?
465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій
Сумного. От коли б я сина матері
Моєї залишила непохованим,
Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.
А як назвеш дурною, то скажу тобі —
470] Чи не дурний мене винує в дурості.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Завзята, видно, донька, як і батько був
Завзятий духом,— лихо не страшить її.
КРЕОНТ
Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,
Той падає раніше, найміцнішу сталь,
475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.
Відомо й те — коневі норовистому
Гамує шал мала вузда. Хто в рабському
Ярмі, тому нема чим величатися.
480] Вона себе явила й тим зухвалого,
Що мій наказ переступити зважилась.
Зухвальство ж друге, додане до першого,-
Цим хвастати і в вічі нам сміятися.
Не я — вона була б тоді мужчиною,
485] Якби сваволя дурно їй минулася.
Хай це й дочка сестри моєї рідної,
Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,
Ні їй тяжкої кари не уникнути,
Ані сестрі її. Адже однаково
490] Обидві похованням завинили тим.
Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,
Вона, мов божевільна, у нестямі вся.
Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,
Та сам себе вже власним серцем викрив він.
495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,
Свою провину пнеться ще й прикрасити.
АНТІГОНА
Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?
КРЕОНТ
Нічого більше, досить і цього мені.
АНТІГОНА
Чого ж спинився? Як мені слова твої
500] Не милі, і не стануть вже милішими,
Так і тобі не до вподоби вчинок мій.
Чи то ж мені ще треба слави вищої,
Ніж свого брата поховати рідного?
І всі б мене схвалили, знаю добре я,
505] Якби їм острах язика не сковував.
Чи не найкраще з багатьох царевих прав —
Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.
КРЕОНТ
З усіх кадмейців ти одна так думаєш.
АНТІГОНА
Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.
КРЕОНТ
510] А думать з ними не в одно — не соромно?
АНТІГОНА
Чи ж сором — брата вшанувати рідного!
КРЕОНТ
А той, кого убив він, чи не брат тобі?
АНТІГОНА
Так, брат він — від одного батька й матері.
КРЕОНТ
Чому ж його так само не вшановуєш?
АНТІГОНА
515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.
КРЕОНТ
То ти із ним рівняєш нечестивого?
АНТІГОНА
Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.
КРЕОНТ
Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.
АНТІГОНА
Обох закон Аїда робить рівними.
КРЕОНТ
520] Там честь лихим і добрим не однакова.
АНТІГОНА .
Хто зна, чи так це під землею діється?
КРЕОНТ
Не буде і по смерті друга з ворога.
АНТІГОНА
Любить я народилась, не ненавидіть.
КРЕОНТ
Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,
525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —
Гірко плаче вона за своєю сестрою,
Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,
їй рожеві спотворює лиця прекрасні,
530] Сліз потоками їх оросивши.
КРЕОНТ
(до Ісмени)
Ти, що в мій дім закралася єхидною,
Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,
Що годував дві мого трону пагуби,-
Кажи, чи брала в похороні участь ти,
535] Чи поклянешся, що того й не відала?
ІСМЕНА
Я винна і, якщо сестра погодиться,
Прийнять готова й кару за провину ту.
АНТІГОНА
Ні, сестро, та й було б несправедливо це —
Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.
ІСМЕНА
640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я
Глибінь твого страждання переплинути.
АНТІГОНА
Всю правду лиш боги підземні відають.
Тих не люблю, хто любить на словах лише.
ІСМЕНА
О сестро, не безчесть мене й дозволь мені
545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.
АНТІГОНА
Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,
Не став своїм. Доволі, коли я умру.
ІСМЕНА
Та як же, люба, я без тебе житиму?
АНТІГОНА
Спитай Креонта, що йому годила ти.
ІСМЕНА
550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.
АНТІГОНА
Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.
ІСМЕНА
То чим тепер я можу послужить тобі?
АНТІГОНА
Рятуй себе, удасться — не позаздрю я.
ІСМЕНА
Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?
АНТІГОНА
555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.
ІСМЕНА
Що в мислях мала, все тобі сказала я.
АНТІГОНА
Ми неоднаково з тобою мислили.
ІСМЕНА
Але з тобою рівно завинили ми.
АНТІГОНА
Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа
560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.
КРЕОНТ
Вони обидві, мабуть, збожеволіли,
Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.
ІСМЕНА
Та як, державче, розуму не втратити,
Зазнавши стільки лиха* нездоланного.
КРЕОНТ
565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!
ІСМЕНА
Як я без неї в самотині житиму?
КРЕОНТ
За неї не турбуйся — вже нема її.
ІСМЕНА
Невже ти стратиш наречену синову?
КРЕОНТ
Є ще й багато інших нив для оранки.
ІСМЕНА
570] Але такої близької не знайде він.
КРЕОНТ
Не хочу жінки синові поганої.
АНТІГОНА
Тебе, Гемоне, кривдить батько твій.
КРЕОНТ
Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Невже в свого ти сина відбереш її?
КРЕОНТ
575] Ні, Аїд скасує це одруження.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.
КРЕОНТ
Й мені здається. Відведіть негайно їх
У дім мій, стражі. Хай вони під вартою
Обидві там посидять по-жіночому.
580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,
Коли Аїд на їх життя чигатиме.
Стражі виводять Антігону й Ісмену.
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!
Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,
Не уникнуть горя,
аж поки той рід загине.
Фракійським вітром гнані вдаль,
Так морські біжать вали
І з вирової темряви підііодної
Піску виносять накип чорпий,
Аж гудуть від хвиль грізних
І тяжко стогнуть скелі прибережні.
Антистрофа 1
Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній
595] Споконвіку падає лихо за лихом,
Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,
І не знайти рятунку їм.
От і парость юну цю —
Едіпового дому промінь сяючий —
Уже й її скосить готовий
Бога тьми нещадний серп —
Безумства жертву й гордої сваволі.
Строфа 2
Зевсе, владу і міць твою
605] Не здолає людська зухвалість,
Ні сон-можновлад,
ні місяців божистих
Незмінно-невтомний хід.
Вічний владар,
старості ти не знаєш,-
На яснім Олімпі
610] Світла твоя оселя,
І в минулім, і в майбутнім
Панує один закон:
Не перейти людині
Шляхами життя
без тягарів недолі.
Антистрофа 2
615] Втіху для багатьох людей
Всеосяжпа дає надія,
А для багатьох —
це лиш пуста омана.
Не ждавши лихих негод,
Раптом ступню
палиш об грань пекучу.
620] Недаремно славне
Мовить прислів’я мудре:
Хто лихе вважає добрим,
Того вже ведуть боги
На манівці безтямні,-
625] Недовго йому
ждать тягарів недолі.
Он виходить Гемон, із потомства твого
Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить
Нареченої доля, судьба Антігони,
І в печалі гіркій
630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?
