Софокл «Антігона» скорочено читати трагедію, в якій відбувається зіткнення двох правд: Антігона обстоює непорушний закон богів і родинного обов’язку, Kreонт — закон держави і владу правителя. Обидва вважають себе правими.
Аналіз твору «Антігона» Софокла допоможе у підготовці до уроку.
Софокл «Антігона» скорочено
Дія відбувається у стародавніх Фівах після трагічної загибелі синів Едіпа — Етеокла й Поліника. Брати билися за владу над містом, і в поєдинку вбили один одного. Фіви захищав Етеокл, а Полінік прийшов із чужоземним військом, щоб силою здобути трон. Новий правитель Фів — Креонт, дядько загиблих братів і їхніх сестер Антігони та Ісмени.
«Антігона» Пролог. Суперечка сестер
Антігона вночі виводить сестру Ісмену за міські ворота, щоб повідомити страшну новину: Креонт видав наказ — Етеокла, що загинув, захищаючи місто, поховати з почестями, а тіло Поліника залишити непохованим, на поталу псам і птахам. Кожного, хто порушить цей наказ, чекає смерть через побиття камінням.
Антігона вже вирішила — вона порушить заборону й поховає брата, бо так велить закон богів і обов’язок перед рідною кров’ю. Вона кличе сестру діяти разом.
Ісмена злякана. Вона нагадує сестрі про всі нещастя, що вже впали на їхній рід: батько Едіп загинув у ганьбі, мати звела рахунки з життям, брати вбили один одного. Вони — жінки, самотні, слабкі, не можуть іти проти царської влади. Ісмена відмовляється.
Антігона холодно відкидає відмову сестри. Вона говорить, що діятиме сама, і якщо загине — то загине з честю, виконавши священний обов’язок. Для неї смерть за праведний вчинок краща, ніж ганебне і боягузливе життя. Сестри розходяться.
Хор фіванських старійшин виходить із піснею на честь перемоги над аргівським військом Поліника. Вороги, немов орел із білими крилами, налетіли на місто, та Зевс покарав їхню пиху блискавкою. Фіви врятовані. Тепер час для радощів і жертвоприношень богам.
«Антігона» Перший епісодій
Креонт звертається до старійшин. Він пояснює своє рішення: той, хто захищає вітчизну, гідний шани навіть після смерті; той, хто йшов проти неї зі зброєю, не заслуговує ні могили, ні сліз. Закон держави понад усе — навіть понад кровні зв’язки.
Раптом з’являється переляканий Страж. Він довго зволікав дорогою, не наважуючись принести погану звістку. Нарешті каже: хтось уночі посипав тіло Поліника сухим пилом — здійснив символічний похоронний обряд. Слідів злочинця не знайдено.
Креонт у люті звинувачує стражів у хабарництві й погрожує стратою, якщо винного не впіймають і не приведуть до нього. Страж виходить, не знаючи, чи повернеться живим.
Хор співає про дивовижну силу людини: вона борознить моря, орає землю, приборкує звірів, створила мову й закони. Але є межа — смерть людині не підкорити. І тільки той, хто шанує закони богів і держави, гідний величі. Той, хто чинить беззаконня, приречений на загибель.
«Антігона» Другий епісодій
Страж повертається — цього разу з Антігоною. Він розповідає: стражі знову засипали тіло пилом, а потім ховалися в засідці. Здійнявся раптовий вихор. Коли буря вгамувалась, вони побачили Антігону — вона голосила над тілом, як пташка над розореним гніздом, і здійснювала поховальні узливання. Стражі схопили її, і вона не заперечила.
Креонт питає Антігону: чи знала вона про заборону? Так, знала. Чи зважилась порушити її навмисно? Так. Антігона відповідає без страху: накази смертних правителів не можуть скасувати одвічних законів богів. Закони підземного царства існують від початку часів — і вона виконала свій обов’язок перед братом. Якщо за це доведеться вмерти — вона готова. Смерть за праведний вчинок їй не страшна.
Креонт лютує — він бачить у цьому виклик своїй владі. Велить покликати й Ісмену, підозрюючи її у співучасті.
З’являється Ісмена. Вона готова розділити провину і кару з сестрою. Але Антігона відкидає це — Ісмена не брала участі, і прийняти її жертву означало б збрехати. Сестри сперечаються: Ісмена хоче вмерти разом, Антігона не дозволяє. Зрештою Ісмена нагадує Креонту, що Антігона — наречена його сина Гемона. Це не зупиняє царя. Антігону і Ісмену відводять під варту.
Хор розмірковує про долю роду Лабдакідів, що з покоління в покоління переслідується нещастями. Як морська хвиля підіймає з дна мул, так лихо за лихом нависає над цим родом. Зевс незмінний — хто зневажає його закони, того гордощі обернуться загибеллю.
«Антігона» Третій епісодій
Приходить Гемон — син Креонта і наречений Антігони. Спочатку він говорить шанобливо: батько завжди правий, і він поважатиме його волю. Але потім каже, що чує, як усе місто таємно жаліє Антігону — люди вважають її вчинок благородним і несправедливо покараним. Він просить батька прислухатися до думки народу й виявити мудрість, а не впертість.
Креонт розлючується. Він звинувачує сина в тому, що той скорився жіночим чарам і зрадив батьківський авторитет. Жінка не може диктувати умови чоловікові. Порядок у місті починається з порядку в родині.
Розмова переростає у відкриту сварку. Гемон дорікає батькові, що той не слухає нікого, крім себе, і це ознака не сили, а безумства. Хто не вміє гнутися — той ламається, як дерево в бурю. Kreонт у гніві кричить, що страта Антігони відбудеться прямо на очах у Гемона. Той відповідає, що більше не побачить батька живим, і йде. Хор стривожений — юнак у такому гніві непередбачуваний.
Креонт ухвалює рішення: Ісмену відпустити, Антігону ж замурувати живою в кам’яній печері, залишивши мінімум їжі. Нехай там молиться Аїду — богові, якого так шанує.
Хор співає про могутність кохання, що підкоряє і богів, і людей, порушує розум і зводить навіть найдостойніших на манівці.
«Антігона» Четвертий епісодій
Антігону ведуть до місця страти. Вона прощається зі світлом сонця, з рідним містом. Вона порівнює свою долю з долею Ніоби, що скам’яніла від горя. Хор намагається втішити її — вона гине з честю, не від хвороби чи меча, а добровільно, за свій вибір. Але Антігона безутішна: вона йде без весільних пісень, без дітей, не побачить більше рідного неба.
Вона ще раз пояснює свій вчинок: вона б не порушила царського наказу заради чоловіка чи дитини — їх можна замінити. Але брат — єдиний, бо батька й матері вже немає. Тому вона не могла залишити його непохованим.
Креонт наказує швидше відвести її — він не бажає слухати цих слів.
Хор згадує інших, кого боги замкнули в темниці або довели до загибелі через зухвалість чи жорстоку долю — Даная, фракійський цар Лікург, сини Фінея.
«Антігона» П’ятий епісодій
З’являється сліпий провісник Тіресій у супроводі хлопчика-поводиря. Він каже Креонту: птахи поводяться незвично, жертовний вогонь не розгоряється — це знаки гніву богів. Причина — непоховане тіло Поліника оскверняє місто. Креонт має виправити помилку, поки не пізно. Мудрість — у вмінні визнати помилку й виправити її. Впертість — ознака дурного розуму.
Креонт знову звинувачує провісника в продажності. Тіресій холодно відповідає: за свою впертість цар заплатить власним сином — смертю за смерть. Боги повернуть йому те, що він зробив із живою душею, загнаною до могили, і з мертвим тілом, залишеним без поховання. Еринії вже йдуть до нього. Сказавши це, Тіресій іде.
Хор уперше наважується сказати Креонту прямо: слова Тіресія завжди збуваються. Треба поховати Поліника і визволити Антігону — негайно.
Креонт вагається. Потім ламається. Він наказує взяти лопати й самосійно рушає виправляти скоєне.
Хор у радісному передчутті звертається до Діоніса-Вакха, бога-покровителя Фів, із молитвою прийти й зцілити місто від нещасть.
«Антігона» Ексод
Але все сталося надто пізно.
Вісник розповідає Хору й дружині Креонта Еврідіці трагічну звістку. Коли Креонт і слуги прийшли до печери, Антігона вже повісилася на петлі зі свого покривала. Гемон стояв поруч, обнімав її тіло і ридав. Побачивши батька, він вихопив меч і кинувся на нього. Kreонт відскочив. Тоді Гемон обернув меч проти себе і пронизав груди. Він помер, тримаючи Антігону в обіймах.
Еврідіка мовчки вислухала — і пішла до дому.
Кривавий і зламаний Креонт повертається з тілом сина. Тут з’являється другий вісник: Еврідіка загинула — вона заколола себе мечем біля домашнього вівтаря, проклинаючи чоловіка як убивцю дітей.
Kreонт стоїть серед трьох тіл. Він говорить, що сам усе це накликав на себе. Просить відвести його геть — він більше ніщо, він мертвий іще живим.
Хор завершує трагедію думкою, що стане приказкою: тільки мудрість приносить щастя. Хто зневажає богів і чиниться зухвало, той під старість гірко поплатиться за це. Запізніла мудрість — найтяжча наука.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
