Байки Івана Крилова українською

Байки Крилова написані російською мовою в оригіналі. Але найпопулярніші з них перекладені на українську, і читати їх велике задоволення. У цій добірці зібрані найбільш відомі байки Івана Крилова на українській мові повністю: “Квартет”, “Лебідь рак і щука”, “Зозуля і півень”, “Крук і лисиця”, “Мавпа та окуляри”, “Вовк та ягня”, “Лисиця та виноград”, “Свиня під дубом” , “Слон і моська” та інші віршовані байки маленькі та короткі.

Байки Крилова читати 

“Зозуля і півень”

(Переклад Миколи Шеремета)

—  Як, любий Півнику, співаєш ти чарівно!
—  Зозуленько, не згірше й ти,—
Виводиш плавно так та рівно:
Співачки кращої у лісі не знайти!
—  Тебе, кумасю мій, вік слухать я готова.
—  А ти, красуне, забожусь,
Замовкнеш на хвилину — не діждусь,
Коли заллєшся знову…
Відкіль такий береться голосок?
Тонкий і чистий, як струмок!..
Такі усі ви, невеличкі зроду,
А спів — куди там солов’ю!
—  Спасибі, кумоньку, за похвалу твою!
Та й ти ж співочу маєш вроду:
Куди там райським тим пташкам! —
Тут Горобець до них цвірінькнув:
— Годі вам!
Як не хваліть себе, а я міркую,—
У вас обох поганий смак…
За що ж, спитаєте однак,
Зозуля Півня хвалить так?
За те, що хвалить він Зозулю.

“Ворона і лисиця”  на українській мові

Езоп написав байку “Крук і лисиця”, а байка Крилова в оригінали називається “Ворона и лисица”.

(Переклад  Миколи Терещенка)

Вже скільки раз казали миру,
Що влесливість гидка, та мова марна ця:
Улесливий завжди зворушує серця.
Вороні якось бог послав був грудку сиру.
Ворона сіла на суку
Й хотіла вже було поснідать до смаку,
Але задумалась, а в роті сир тримала.
В цей час Лисиця тут близенько пробігала.
Враз сирний дух Лисицю зупинив:
Лисиця бачить сир,— Лисицю сир сп’янив.
Вона навшпинечках до дерева підходить,
Вертить хвостом, очей згори не зводить
І ніжно каже, влеслива така:
«Голубко, гарна ж ти яка!
Ну й шийка в тебе, а очиці!
Як розказать, так небилиці!
А пір’ячко яке! Який дзьобок!
І, мабуть, ангельський у тебе голосок!
Благаю, заспівай! А що коли, сестрице,
При отакій красі ти й в співі чарівниця?
Так ти б у нас була цар-птиця!»
Вороні з лестощів звихнулась голова,
Від радощів забилось їй дихання,—
І на привітливі Лисиччині слова
Ворона каркнула щосили з здивування:
Сир випав — зникла з ним і пройда лісова.

Байка Крилова “Вовк і журавель”

Про вовчу жадність всякий знає,
Бо Вовк під час їди
Кісток не залишає.
Та з них один зазнав біди:
Він кісткою чуть не  вдавився.
Не може Вовк ні охнуть, ні зітхнуть;
Прийшлось хоч ноги простягнуть!
Та Журавель, на щастя, приблудився.
Отож-бо Вовк став знаками його манить,
В біді благає пособить.
І той свій дзьоб аж з головою
Встромив у пельку і з великою бідою
Дістав ту кістку й ну за  труд просить.
— Жартуєш! — звір роззявив пащу.—
Тобі за труд? Невдячне ти ледащо!
Як бачу я, тобі замало ще того,
Що дзьоба довгого ти витягнув свого!
То ж геть, голубчик, звідси забирайся,
Та стережись: на очі більш не попадайся!

Байка Крилова “Бабка та муравель” (Бабка і муравей)

Байка Крилова “Мурашка й цикада” чи “Стрекоза і мураха” не має. Іван Крилов є автором байки “Бабка і Муравель.

Жвава Бабка-Стрибунець,
Красне літо проспівала;
Озирнулась… Ба! Навала —
Від зими вже вихорець.

Помертвіло, голо в полі
Вже нема квітної волі,
Як під листом будь-яким
Був готовий стіл і дім.

Все пройшло: зима холодна
Скруту й голод приведе;
Бабці вже співати зле:
В розум це ж кому спаде,
Щоб співати, як голодна!

Вбита горем і сумна,
Йде до Муравля вона:
«Не покинь мене, кум милий!
Дай мені набратись сили —
Й до весни лиш, любий мій,
Прогодуй і обігрій!»

«Кумцю, чудно щось тоді-то:
Чи ти працювала в літо?» —
Муравель її спитав.
«Чи ж до того, кумцю, було!
В моріжках м’яких у нас
Пустощі, пісні всякчас,
Так що й голову забула». —

«А, так ти…». — «Я без біди
Літо ціле проспівала». —
«Проспівала? Добре дбала —
Та вже й потанцюй піди!»

“Вовк і кіт” Іван Крилов

Вовк з лісу якось у село забіг,
Не в гості,— скрута в небораки.
Бач, шкіру він свою беріг:
За ним мисливці гнались, і псарі, й собаки.
У перші-ліпші він ворота заверта.
Та вже зарані Ворота замкнуті й останні.
Враз бачить Вовк мій на паркані
Кота 1 молить: — Васенько, скажи мені, мій Друже,
Хто з мужиків тут добрий дуже,
Щоб приховать мене від лютих ворогів?
Чи чуєш ти собак і гук страшний рогів?
Це все за мною, ох!
—  Проси мерщій Степана,
Мужик предобрий він, — навчає Вовка Кіт.
—  Та обідрав у нього якось я барана.
—  То спробуй, може, у Дем’яна?
На мене злий уже він кілька літ:
У нього я украв козлятко.
— Біжи, он там живе Трохим.
Що, до Трохима?
Та боюсь я й стрітись з ним:
На мене пін з весни сердитий за ягнятко!
—   Погано ж як! А то сховає,  може, Клим?
—  Ох,   Васю,   та   зарізав  в  нього   я телятко!
—  Що ж,  куме,  на селі ти  всім  тут насолив, –
Промовив Кіт до Вовка, —
Якого ти рятунку тут собі хотів?
Недобра в мужиків про вас іде помовка,
Щоб на свою біду тебе спасли вони.
І правда, сам себе вини:
Що ти посіяв — те й пожни.

Байка Крилова “Чиж та голуб”

(Переклад Миколи Терещенка)

Раз якось у сильце потрапив Чиж-бідак.
Сердега в нім і бився, і крутився,
А Голуб молодий над ним іще й глумився.
— Ну й сором,— каже, — серед дня, дивак,
Зловився!
Мене б не обдурили так:
За це-бо я ручуся сміло.
— Аж зирк, і сам в сильце заплутався тоді.
За діло!
Тож, Голубе, вперед не смійсь чужій біді.

Крилова “Свиня під дубом”

Свинья под Дубом вековым
Наелась жёлудей до-сыта, до-отвала;
Наевшись, выспалась под ним;
Потом, глаза продравши, встала
И рылом подрывать у Дуба корни стала.
«Ведь это дереву вредит»,
Ей с Дубу Ворон говорит:
«Коль корни обнажишь, оно засохнуть может».—
«Пусть сохнет», говорит Свинья:
«Ничуть меня то не тревожит;
В нем проку мало вижу я;
Хоть век его не будь, ничуть не пожалею;
Лишь были б жёлуди: ведь я от них жирею».—
«Неблагодарная!» примолвил Дуб ей тут:
«Когда бы вверх могла поднять ты рыло,
Тебе бы видно было,
Что эти жёлуди на мне растут».

Невежда также в ослепленье
Бранит науки и ученье,
И все ученые труды,
Не чувствуя, что он вкушает их плоды.

Байка Крилова “Мавпа та окуляри”

переклад Михайла Старицького
На старість Мавпочка недобачати стала,
А у людей вона чувала,
Що то біда ще не яка, –
Аби дістати окуляри.
Отож чи так, чи за таляри
Добула їх з пів-сорока:
І, господи, яка раденька!
То на потилицю, а то на хвіст напхне,
То понюхне,
То язиком лизне,
То знов притулить до серденька!
Аж утомилася сама,
А проку з них усе катма!
«Пху! Згиньте! – каже. – Й той скажений,
Хто людські слуха теревені!
Про окуляри всі гули,
А що вони запомогли?»
Тут Мавпочка з досади та печалі,
Як брязне ними по землі, –
Аж тільки скалки заблищали!
На горенько ж, і між людей
Отак подеколи буває:
Хоч корисніша річ, а як ціни не знає
Їй неук – то й жене з очей!

Байка Крилова “Слон і моська”

По улицам Слона водили,
Как видно напоказ —
Известно, что Слоны в диковинку у нас —
Так за Слоном толпы зевак ходили.
Отколе ни возьмись, навстречу Моська им.
Увидевши Слона, ну на него метаться,
И лаять, и визжать, и рваться,
Ну, так и лезет в драку с ним.
«Соседка, перестань срамиться»,
Ей шавка говорит: «тебе ль с Слоном возиться?
Смотри, уж ты хрипишь, а он себе идёт
Вперёд
И лаю твоего совсем не примечает».—
«Эх, эх!» ей Моська отвечает:
«Вот то-то мне и духу придаёт,
Что я, совсем без драки,
Могу попасть в большие забияки.
Пускай же говорят собаки:
«Ай, Моська! знать она сильна,
Что лает на Слона!»

Байка Крилова “Працьовитий ведмідь”

    (Переклад Дмитра Білоуса)

Уздрівши, що мужик над дугами трудився
І вигідно збував їх з рук
(А дуги гнуть терпляче, не без мук),
Ведмідь гадав, що й він із дуг би тих розжився.
Лунає в лісі тріск і стук
І за версту вже гамір лине.
Березняку, і в’язу, і ліщини
Мишко мій вже чимало в лісі перевів,
Та дуги  гнути не зумів.
Ось він до мужика поради йде питати,
— Сусіде,— каже, — де причину тут шукати?
Дерева я таки ламати втну,
Та жодної дуги я не зігну.
Відкрий секрет в твоєму вмінні! —
Та він у тім, — сусід відповідає, —
Чого ніяк в тобі немає:
В терпінні.

“Вовк і ягня”

У сильного безсилий винен завсігди:
Багато прикладів з історії ми знаєм.
Та ми історій не складаєм,
А в Байці можем це розповісти.
У спеку до струмка зайшло ягня напитись;
І треба ж тут біді лучитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів
І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити
Потік цей прохолодний мій,
Напій
Піском бруднити? За це-бо, далебі,
Зірву я голову тобі!» —
«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
Насмілюся сказать, що воду в ручаю
На кроків сто я нижче Вовка п’ю;
І гніватися він даремно зволить,
Бо каламутити пиття ніяк не можу я».—
«Так це брехня моя?
Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
Зі мною надто грубий був:
Цього я, друже мій, ще не забув!» —
«Та згляньсь, і року ще нема мені від роду»,
Промовило Ягня. «То, певно, був твій брат».—
«Не маю я братів». — «То, може, кум чи сват,
Чи інший хто-небудь із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
Мене б воліли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —
«Ах, чим же винен я?»
— «Мовчи, гоноровисте!
Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винен тим уже, що захотів я їсти».
Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

“Лебідь, рак і щука” на українській

(Переклад Максима Рильського)

Де згоди доброї в товаришів нема,
До діла братись там дарма,
Бо вийде, далебі, не діло, тільки мука.
Раз якось Лебідь, Рак та Щука
Везти з вагою віз взялись.
І в нього троє всі мерщій впряглись.
Щосили смикають,— та ба, немає ходу!
Воно, здавалось би, і не який тягар:
Та Лебідь рветься аж до хмар,
Рак сунеться назад, а Щука тягне в воду.
Хто винен серед них, хто ні,— судить не нам,
А тільки віз і досі там.

“Квартет”

(Переклад Ф.Скляра)

Вигадниця Мартишка, Осел, Козел
Та клишоногий Мишка
Затіяли Квартет (1) заграть.
Двіоскрипки,  ноти, бас і альт (2) дістали
Й під лину в лузі посідали,
Щоб світ мистецтвом чарувать.
Ударили в смички,— ладу ж дарма шукать!
— Стій, братця, стій! — кричить їм
Мавпа.— Постривайте!
Хіба заграєм так? Інакше посідайте.
– Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта,
Я, прима, сяду  проти  втори (3);
Тоді вже буде музика не та:
У танець підуть ліс і  гори!
Знов сіли, почали Квартет;
А діло все не йде вперед.
— Стривайте  ж,  я  знайшов секрет, —
Кричить Осел,— усе в нас піде ладом,
Як поряд сядем! —
Послухали Осла, поважно сіли вряд;
А все-таки Квартет не йде на лад.
Ще  гірше, ніж раніш, пішли  між ними чвари й свари,
Кому і як сідать.
Припало Солов’ю якраз там пролітать.
До нього всі вдались, як до свого спасіння:
—  Будь ласка, — мовили, — таж наберись терпіння,
Допоможи Квартет улаштувать,
І ноти й інструмент зуміли   ми  дістать,
Скажи лиш, як сідать! —
Щоб буть музикою, потрібне тут уміння
Та трохи тонших би ушей,— їм одмовляє Соловей,—
Тож, як сідати — сварки марні,
Бо з вас музики незугарні.

 “Лисиця та виноград” Крилов

(Переклад Дмитра Білоуса)

Кума Лисиця раз голодна влізла в сад;
Там винограду грона спіли.
І очі й зуби їй від того аж горіли,
Бо ж яхонтом палав добірний виноград.
Та от біда, висить він зависоко
Відкіль не глянь, знущання лиш саме:
Хоч бачить око,
Зуб не йме.
І день промарнувавши цілий,
Пішла й промовила: — Та хай він пропаде!
Що ж, гарний де-не-де,
Та кислий — зовсім ще неспілий,
Оскома зразу нападе.

“Собака і Кінь”

(Переклад Павла Тичини)

В одного селянина служачи,
Собака із Конем якось змагатись стали.
— Чи ба!  Барбос говорить,— Пан який… мовчи!
Про мене, й зовсім з двору хай тебе б прогнали.
Ну, що таке: возить або орать!
Про те, щоб ти зугарен був,— щось не чувать;
Чи можна ж бо тобі рівнятися зі мною?
Ні вдень ані вночі не знаю я спокою:
Коло отари вдень я бігаю, сиджу,
Вночі  ось хату стережу.
— Звичайно, — Кінь йому, розумний ти,
Ведеш ти річ  правдиву;
Але — коли б то не орав я ниву,
То нічого було б тобі тут стерегти.