Дара Корній «Водяник» скорочено
Водяник – це дух-захисник великої водойми. Звідси й назва — той, що з води й у воді, тобто водяник.
Народжується він, коли водна стихія дістає щось схоже на свідомість — сукупність енергії води та її мешканців. Є її сином. Опікується рибами, тваринами, рослинністю та духами, які є у водоймі, та владарює над усіма ними, утихомирює водну стихію, відповідає за повені й паводки.
Чим більша вода — тим старіший та мудріший водяник. Коли водойма дуже велика, то водянику допомагають чоловіки-потопельники. Інколи водяник бере собі в учні когось із потерчат. Русалок він вважає своїми доньками, піклується про них, а вони його слухаються. За деякими переказами у нього є жінка (найгарніша русалка) та діти. Та в більшості легенд він, як і лісовик, є холостяком.
У деяких переказах водяника описують як волохату істоту, який замість ніг має риб’ячого хвоста, на спині — крихітні крила, а на голові — руде волосся, з-під якого стирчать маленькі ріжки. А ще в нього замість носа свиняче рило та маленькі поросячі очі. Однак переважно його описують як досить симпатичну істоту. Це старий дідо, із сивою чи зеленою довгою бородою, яка уся в баговинні та жабуринні. Завжди голий, з великим животом і набряклим, наче в потопельника, обличчям. Шкіра діда зеленуватого кольору. Чи є у нього хвіст, чи ноги точно не відомо, бо люди його бачили завжди до пояса у воді.
На самопочуття й зовнішність водяника впливають фази місяця. За молодого місяця це кволий, повільний, неповороткий дідок із зеленими волоссям та бородою. А в повню – це меткий і жвавий добродій, волосся й борода якого срібні. Час його найбільшої активності — період від заходу сонця до світанку. А період активності, небезпечної для людей, — це Навський тиждень, Купальська ніч, час цвітіння жита.
Водяник може перетворюватися у будь-що. Може ставати колодою, мерцем, рибиною, конем, свинею, коровою, собакою, навіть людиною. У людській подобі його легко впізнати, бо з його лівої штанки постійно крапає вода. Місце, де він стояв буде мокрим.
Улюблене заняття — їзда верхи на сомові. За це сома часто називають чортовим конем. У деяких місцевостях цю рибу навіть заборонено їсти. А ще спійманого сома не слід лаяти, а, навпаки, всяко хвалити, щоб не почув водяний і не мстив за зневагу до його коня.
Живе водяник у найглибших місцях. Водяник сердиться, коли людина без дозволу заходить у його володіння. Наші пращури добре знали, що водяного володаря слід поважати, шанувати та задобрювати. Щоб не було паводку чи повені, псування греблі, затоплення лугів, нищення хліба на полях, які лежать поблизу великої води, щоб не заплутувалися та не рвалися рибальські сіті, не хворіла та добре нерестилася риба, не капостили русалки, тощо.
Восени, коли вже відчувалося наближення холодів, ті господині, що мали качок та гусей, приносили водянику в дар птицю: качку чи гуску,— як подяку за те, що дух води протягом літа зберігав їхнє добро.
