У поезії «Дороги» Б.-І. Антонич (1933) дорога, як відкрита книга, манить у безмежні далі, символізуючи життя з його красотами, таємницями і складнощами, небо і пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)»; а юність у цій дорозі вже вбачає наближення зрілості: «Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє».
“Дороги” Антонич аналіз вірша
Рік написання – 1933
Вид лірики: філософська
Тема: зображення романтичної й алегоричної картини дороги, що простелилась «юним під ноги».
Ідея: возвеличення життєвої дороги кожної людини , що сповнена привабливості й таємниць; побажання пройти її, не схибити, побачити красу й досконалість життя.
Віршовий розмір: анапест
Римування: перехресне
“Дороги” Антонич художні засоби
Для надання більшої виразності поет використовує:
- Епітети: конюшина пахуча,залізиста вода, дивний місяць, місяць мідянорогий, звабливая врода, колосисте літо;
- Метафори: розгорнулась земля; далеч іскриться; безвість вітає вітрами;голубінь, золотавість і зелень розспівались; молодість літом доспіє; трава зашуміла, простелилась під ноги;цвіркуни розспівались;
- Порівняння: розгорнулась земля, наче книжка; наша молодість, наче природа.
- Повтори: дороги, дороги, дороги; над нами, над нами, над нами;
- Риторичний оклик: О, відкрий нам свої таємниці! О зелень! О юність! О мріє!
- Риторичне звертання: відкрий таємниці, дивний місяцю мідянорогий!
- Звуконаслідування: «Дзінь-дзелень» ;
- Неологізми: залізиста вода, мідянорогий місяць.
“Дороги” Антонич вірш
(дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла,
простелилась нам юним під ноги.
Тільки небо і тільки пшениця
(над нами, за нами, під нами).
Тільки безкрай і далеч іскриться,
Тільки безвість вітає вітрами.
Голубінь, золотавість і зелень
(яруги, галявини, кручі).
Розспівались таємно: дзінь-дзелень
цвіркуни в конюшині пахучій.
Залізиста вода із криниці
(дороги, дороги, дороги).
О, відкрий нам свої таємниці,
дивний місяцю мідянорогий!
Бо в дорогах звабливая врода
(о зелень! о юність! о мріє!).
Наша молодість, наче природа,
колосистим ще літом доспіє.
Романтична й алегорична картина дороги змальована у вірші поета в оригінальній формі повтору, уточнення-зауваження в дужках. Це створює певний оригінальний ритмічний малюнок. Дорога простелилася «юним під ноги», вона сповнена привабливості й таємниць, треба лише пройти її, не схибити, побачити її красу й досконалість.
Дорога в поезії є символом незворотності часу, його плинності й невблаганності лету, вічності людського пориву до пізнання світу й свого місця в ньому. Автор убачав у дорозі втечу від повсякденного життя, від загалу, від загальноприйнятих норм; цей образ допомагає відірватися від сьогодення й пірнути в минуле та майбутнє, у потойбічне. Образ дороги дає можливість глибше відтворити стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини.
Небо й пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)».
Юність у цій дорозі вже вбачає наближення зрілості: «Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє»
