Цитатна характеристика головних героїв твору “Джури козака Швайки” – Грицька, Санька, Пилипа Швайки, діда Кібчика та Кудьми та інших допоможуть розкрити їх образи.
Цитатна характеристика образів “Джури козака Швайки”
Позитивні герої твору “Джури козака Швайки”: Пилип Швайка, Санько, Грицик, Дурна Сила, дід Кібчик, дід Кудьма, Штефан Вирвизуб, козаки, Рашит.
Негативні герої (зрадники та вороги):пан Кобильський, Тишкевич, Іслам-бек, Саїд-мурза, татари.
Пилип Швайка
“Пилип, свого батька майже не пам’ятає. Загинув батько. Не змогли татари вибити його з хати, то спалили разом з нею. Швайка все це бачив на власні очі, бо встиг сховатися в болоті. Он там його хата була, за воронівською кам’яною горою. Була та загула. І тепер його хатою став увесь білий світ — від Канева до Кафи, від Переяслава до Хаджибея…”
“Коли вже той клятий Швайка твердить, що прийдуть татари, — то вони таки прийдуть. Швайка ще ні разу не помилявся.”
“Очі майже нічого не бачили, а серце підказувало: є щось. Шкода, не взяв з собою вірного Барвінка. Гадав, що на своїй землі небезпеки для нього немає. Що ж, це йому наука на майбутнє”
“А це ж такий розвідник, якого ще світ не бачив! Не встигнуть татари зібратися в набіг, як Швайка вже передає про це переяславському старості, і ніхто з татар його не спіймає… він часто вбирається у татарську одіж і вміє балакати по-татарському, як справжній татарин…” (Грицик про Швайку)
“А ще ординці казали, буцімто Швайка — вовкулака, і навіть удень може перекинутися на вовка.”
“За себе він турбувався щонайменше. Непокоїла його доля цих двох маленьких дурників, що зопалу встряли в таку недитячу гру.”
“Посвистом він підкликав до себе Вітрика.”
“І Швайка, невловимий, хоробрий і всюдисущий Швайка, що ніколи й нікого не боявся, втупився у Санька з якимось забобонним захватом.”
“Високий на зріст Швайка мимоволі пригнувся.”
“Матір мою забили насмерть. За те, що спробувала втекти. А мене взяла до себе Рашитова мати. Вона теж була з Воронівки… Так що ми з Рашитом немов брати.”
“Де саме бився Швайка — ніхто не знав. Проте кожен з козаків стверджував, що в найскрутніші хвилини поряд з ним був саме Швайка.”
Грицик
“Я хочу бути таким, як Швайка. Щоб мене татари боялися.”
“Ні хати, ні матері з батьком не лишилося.”
“Грицик, як пастушок, ночував у різних людей. Тиждень у одних, тиждень у інших. Так воронівці домовилися між собою.”
“Про ворожбитів, волхвів та відьмаків Грицик знав не менше, ніж про вовкулаків.”
“А Грицик, найліпший Саньків товариш, пасе за селом панські телиці. “
“У Воронівці переконані, що з Грицика ніколи не буде гарного пастуха. Бо все йому треба кудись бігти, щось розізнавати. І якби не страшний бугай Петрик, котрий слухається лише Грицика — нізащо б йому не бути пастушком.”
“Гарний хлопець: око зірке і шаблю вміє тримати…”
Санько
“А він, Санько, мов мала дитина, мусить пасти курчат.”
“Санько, не такий вже й малий. Йому взимку виповнилося дванадцять років. Тож якось сам себе оборонить. Шаблюкою володіє не гірше від інших хлопців (звісно, дерев’яною). І на коні, кажуть, непогано тримається. Тільки Грицик і може його обігнати.
А ще Санько вміє те, про що ніхто й не здогадується. Він уміє подумки віддавати накази й прохання.”
“— То Санько що — ворожбит? — вихопилося у Грицика. Він, звісно, знав про незвичайні здібності товариша. Проте йому й на гадку не спадало, що Санько відрізняється від інших хлопців чимось особливим.”
“На тому тижні Санько подумки попрохав маму не шмагати його лозиною. Та краще б цього не робив, бо мама відкинула лозиняку і налупила його долонею.”
Дурна Сила
“Силою його називали не тому, що в Демковій голові бракувало якоїсь клепки. Ні, Демко був хлопець, як і всі. І не набагато старший від Санька з Грициком. Лише на три роки. От тільки сила у нього була якась дурна. Як стисне комусь руку, то у того аж пальці злипаються. А одного разу дядьки засперечалися, хто з них зможе витягти з баюри навантаженого воза. Тягли, тягли — ні в кого не виходило. А Демко підійшов, уперся в землю, смикнув за дишло — і відлетів кроків на п’ять. Разом з дишлом. А віз так і залишився в баюрі.”
“Зазвичай Дурна Сила вправлявся один за трьох. І ця його міць привернула чіпке око пана Кобильського. Отож пан і вирішив приєднати Демка до своєї збройної сторожі.”
“Тепер у ньому важко було впізнати колишнього вайлуватого воронівського хлопця. І без того високий на зріст, Дурна Сила, здається, за цей рік повищав чи не на цілу голову. І плечі стали такі, що в двері він міг пройти лише боком.”
Дід Кудьма
“Ото як узяв дід Кудьма його до себе в науку ще з літа, то й до сьогодні навіть пальцем не зачепив. Хіба що побурчить трохи. Та до його незлобивого буркотіння не тільки Санько, а й найполохливіші звірі давно вже звикли. … Майже щодня до нього приходять лікуватися то лось, то борсук, то ще хтось. Учора, наприклад, придибав старий вепр.”
“Лише сивобородий Кудьма нічому не дивувався. Здається, йому було відомо все наперед.”
“О, у нас є такі знахарі! І найкращий з-поміж них — дід Кудьма.”
Дід Кібчик
“…мав рацію дід Кібчик. Бо козакував майже все своє життя. Кажуть, ніби аж до самого моря добирався”
“Дід Кібчик був людиною з гонором…”
“— Немає в мене баби, — спохмурнів дід Кібчик. — І доньки немає. Всіх проклятий ногаєць порішив. Залишилися ми удвох з Демком.”
“Він хоча й жалівся перед походом, що важкувато йому вже ставати до бою, проте міцно ще тримав у руці свою шаблю, таку старезну, як, мабуть, і він сам.”
Тишкевич
“Лише вчора Швайка довідався, що Тишкевич слугує двом господарям одночасно. І тепер йому стало зрозуміло і те, чому ординці з такою легкістю обминають озброєні ватаги присульських козаків, і те, чому десятками щезають невідомо куди вільні люди, що поселилися в плавнях.”
“А Тишкевич нещадно шмагав свого і так вкрай знесиленого коника. Раз по раз озирався назад, і на його видовженому обличчі відбивався тваринний жах.”
Пан Кобильський
“пан Кобильський у цей час сидів у своїй світлиці і в задумі погладжував опасисте черево.”
“При згадці про переяславського старосту пан Кобильський ніби аж на зріст поменшав. Бо хоч і сам був старостою, проте лише канівецьким.”
“Коли наїжджав пан Кобильський, дідам часто діставалося канчуком по спині. То погано, мовляв, випасають панську худобу, то не там поять, то ще щось.”
“Про те, що довколишнім селам теж потрібно якось боронитися і годуватися, пан Кобильський думав менш за все.”
“А ще пана Кобильського непокоїло те, що без його нагляду лишалися лайдаки, котрі подалися козакувати.”
“Посередині летів сам Гафур-ага, дебелий, сивуватий татарин зі шрамом через щоку. Він не зводив з утікача пильного погляду. Стріляти в нього він заборонив ще зранку: і так було ясно — нікуди цей невірний не втече. Надто вже впікся цей уруський розбійник, цей невловний козак ординцям, аби здобути його мертвим.”
“Іслам-бек, — здогадався Швайка. — Так, це саме він — хитрий, мов лис, обережний, мов куниця…
Цитати про козаків з твору “Джури козака Швайки”
“— По-татарському козак — це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче — звіра полює, хоче — візьметься за шаблюку і йде на ногайця. А нинішні… — тут дід Кібчик презирливо спльовував на землю, — швидше від кози пішли. Обгризає геть усе в плавнях, а з очеретів і носа не висовує. Щоб, бува, якийсь татарин його не побачив.”
“У степу один козак вартий десяти поганців. А в плавнях і двадцять з ним не впораються. Зате коли покажемо зайдам, де раки зимують — вся Україна на нас дивитиметься.”
“Коли зійшло сонце, на полі бою залишилися самі козаки. Окроплені своєю й татарською кров’ю, вони підкидали у повітря шапки, обіймалися й кричали так, що можна було подумати, ніби починалася нова битва.”
“Два дні після битви бродили козаки у плавнях. Шукали тих, хто, може, ще подавав ознаки життя. Проте таких було мало.”
