“Гра в класики” скорочено читати українською Ви можете за 8 хвилин.
“Гра в класики” короткий зміст (переказ)
«Гра в класики» – експериментальний роман аргентинського письменника Хуліо Кортасара 1963 року.
Згідно передмови автора, в книзі є відразу «багато книг», однак, як мінімум, Кортасар пропонує дві техніки читання: звичайну, в яку входять перші дві частини роману – «По той бік» та «По цей бік» і в яких завершується основний сюжет, і читання за спеціальною схемою, згідно з якою, слід також читати глави з частини «з інших сторін». Порядок, в якому слід читати книгу, встановлений самим письменником – йому можна слідувати за допомогою схеми або покажчиків в кінці кожного розділу. У схему потрапляють всі глави роману, крім передостаньої, 55-ї.
Дія відбувається в 1950-і рр.
Орасіо Олівейра, сорокарічний аргентинець без певних занять, живе в Парижі вельми скромно на гроші, що надсилаються рідко з Буенос-Айреса багатими родичами. Його улюблене заняття – безцільно блукати по місту.
Орасіо вже досить давно приїхав сюди за прикладом співвітчизників, у яких прийнято відправлятися в Париж, як то кажуть, за вихованням почуттів. Занурений в себе, безупинно аналізує свої думки, переживання, вчинки, він переконаний у своїй «інакшості» і навмисно протиставляє себе навколишньої дійсності, яку рішуче не сприймає. Йому здається, що справжнє буття знаходиться за межами території повсякденності, і він весь час чекає ззовні вирішення своїх внутрішніх проблем. Він знову і знову приходить до висновку, що йому «набагато легше думати, чим бути і діяти», а його спроби знайти себе в цьому житті – «топтання в колі, центр якого – всюди, а окружність – ніде».
Орасіо відчуває абсолютну самотність, таку, коли неможливо розраховувати навіть на спілкування з самим собою, і тоді він запихає себе в кіно, або на концерт, або в гості до друзів. Він не може розібратися у взаєминах з жінками – француженкою Полою і уругвайкою Магой. Дізнавшись, що Пола хвора – у неї рак грудей, – він припиняє зустрічатися з нею, зробивши нарешті, таким чином, свій вибір. Мага хоче стати співачкою і бере уроки музики. Свого маленького сина Рокамадура вона змушена залишити в селі у годувальниці. Для економії досить мізерних коштів Орасіо і Мага вирішують оселитися разом. «Ми не були закохані одне в одного, просто віддавалися любові з відчуженістю і критичною витонченістю», – згадуватиме Орасіо. Часом Мага навіть дратує його, оскільки вона не дуже освічена, не настільки начитана, він не знаходить в ній витонченої духовності, до якої прагне. Але Мага природна, безпосередня, вона – втілене всерозуміння.
У Орасіо є компанія друзів, куди входять художники Етьєн і Періко, письменники, Вонг Моно, Гі Осип Грегоровіус, музикант, керамістка Рональд Бепс. Свю інтелектуальну спільноту вони нарікають Клубом Змії і щотижня збираються в мансарді Рональда і Бепс в Латинському кварталі, де курять, п’ють, при світлі зелених свічок слухають джаз зі старих пластинок. Вони годинами розмовляють про живопис, літературу, філософію, звично пікіруються, і їх спілкування швидше нагадує не розмову друзів, а змагання снобів. Вивчення архіву старого, вмираючого письменника Мореллі, який колись задумав книгу, що так і залишилася у вигляді розрізнених записів, дає багатий матеріал для обговорення сучасної манери письма, авангардної літератури, яка за самою своєю суттю є підбурюванням, розвінчанням і насмішкою. Мага відчуває себе сіренькою і незначною поруч з такими розумниками. Але навіть з цими близькими по духу і образу думок людьми Орасіо часом буває прикро, він не відчуває глибокої прихильності до тих, з ким «по чистій випадковості перетнувся в часі і просторі».
Коли Рокамадур захворює і Мага доводиться забрати малюка і доглядати за ним, Орасіо не в силах подолати досаду і роздратування. Байдужим залишає його і смерть дитини. Друзі, які влаштували своєрідний суд честі, не можуть пробачити Орасіо ні його «усунення» у важкий для Маги момент, ні виявленої ним в цій ситуації бездушності. Мага їде, і Орасіо тільки тепер усвідомлює, що любив цю дівчину і, втративши її, втратив життєвий стержень. Він виявляється по-справжньому самотній і, вибившись з уже звичного кола, шукає «братство» в суспільстві бродяг, але потрапляє в поліцію і засуджений до висилки з країни.
І ось через багато років після від’їзду з батьківщини Орасіо знову виявляється в Буенос-Айресі. Він веде рослинне існування в кімнатці готелю і поблажливо терпить зворушливу міщанську дбайливість Хекрептен. Він підтримує тісне спілкування з другом юності Тревелер і його дружиною Талітою, що працюють в цирку. Орасіо приємне їх суспільство, але він завжди відчуває по відношенню до друзів манію духовних захоплень, він на цей раз серйозно побоюється «посіяти сумніви і порушити спокій добрих людей». Таліта чимось нагадує йому Магу, і він мимоволі тягнеться до неї. Тревелер кілька стурбований, помічаючи це, але він дорожить дружбою з Орасіо, в бесідах з яким знаходить віддушину після того, як довгий час страждав від відсутності інтелектуального спілкування. І все ж Орасіо мало мимохідь не руйнує щасливу любов друзів.
Господар цирку Феррагуто купує психіатричну клініку, і всі троє влаштовуються туди на роботу. У незвичній обстановці їм спочатку доводиться важко, а у Орасіо все частіше спостерігаються дивні речі в психіці, його мучить каяття, все більше підступає впевненість, що Мага померла з його вини. Переконавши себе, що Тревелер з ревнощів має намір розібратися з ним, Орасіо загрожує викинутися з вікна на плити Мощена двору. Довірчий тон і вірна поведінка Тревелера змушують його відкласти задумане. Зачинившись один в палаті і дивлячись з вікна, Орасіо роздумує про можливий для себе вихід: «Жахливо солодка мить, коли краще всього трохи нахилитися вниз і дати собі піти – хлоп! І кінець! »Але внизу стоять люблячі, співчуваючі, стурбовані, тривожні за нього Тревелер і Таліта.
Фінал роману залишається відкритим. Чи зробив Орасіо свій останній крок в порожнечу або передумав – це доведеться вирішувати читачеві. Чергування епізодів, коли Орасіо після нездійсненого наміру звести рахунки з життям знову опиняється у себе вдома, можуть бути просто передсмертним баченням. І все ж здається, що, відчувши надійну справжність людських відносин, Орасіо погодиться з тим, що «єдино можливий спосіб піти від території – це влізти в неї по саму маківку».
