Характеристика Василя Троша з твору “Митькозавр із Юрківки” допоможе розкрити образ героя, визначити його риси характеру.
Характеристика Василя Троша
Василь Трош – другорядний герой твору. Йому 14 років. Він, як і Митько та Сергій, приїхав у Юрківку до бабусі на літні канікули. Хлопець захоплюється їздою на велосипеді і представляється Митькові й Сергію як майбутній “майстер велосипедного спорту міжнародного класу”.
Це він розповів історію про чудовисько в озері. Він з самого початку поводить себе зухвало та зверхньо, дражнить хлопців та вихваляється.
Василь хотів налякати хлопців. Він навіть залишав сліди чудовиська біля озера, пошив костюм чудовиська, через який мало не потонув. На щастя, Митько й Сергій врятували йому життя. Але він навіть після цього почав із них насміхатися, а не дякувати за порятунок.
Риси характеру Василя Троша: витривалий, креативний, зухвалий, хвалько, лицемір та егоїст.
Цитатна характеристика Василя з твору “Митькозавр із Юрківки”
“Оце й до Дмитрівни теж онук приїхав, старшенький, правда, за ваших, — Василь. Дак той на велосипеді ганяє. З собою привіз розібраний… Не встигла вона й слова сказать, як він уже той велосипед витягнув, склав у момент і ходу з дворища. Дмитрівна в ґвалт: “Куди ж ти?!” А він тільки рукою махнув: мовляв, одчепись. А години за дві приїхав і каже: “Це в мене тренування такі, точно за графіком”.
“— Я хотів вас налякати, — схлипнув Василь, — та в ременях заплутався.”
“Вирізав із корча оцей от слід і ставив час від часу. А ви й повірили, дурні голови! І бурштин вам подарував, — у сестри з намиста зняв. Та то і не бурштин зовсім… І дерева граблями подряпав, і вороняче пір’я поклав. І в тромбон дудів — Фа-Дієзів, а ви й не впізнали. А бульбашки пам’ятаєте? Так то я прив’язав до дірявої каністри каменюку і пожбурив у воду. От вона й булькала. Сам я тоді в кущах сидів і од сміху помирав. “За ногу вхопить!” Хто? Каністра за ногу? Ха! А вони щось там шукають, до бібліотеки бігають…”
“— А здорово я вас, га, у дурні пошив? А ви й клюнули.”
“Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі, Васю, і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні.
— Но-но, легше там, — озвавсь Василь. Він уже трохи оговтавсь, і видно було, як допекли й дошкулили йому Митькові слова.
— От за це й спасибі тобі, Васю, — не звернувши уваги на цей застережливий вигук, закінчив Митько. — Ходімо, Сергію.
І ми пішли. А Василь лишився на піску — мокрий і жалюгідний.”
