«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» головні герої

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» характеристика героїв твору Панаса Мирного – Чіпки, Грицька, Максима, Мотрі, Галі, Христі та інших з цитатами допоможе розкрити їх внутрішній світ та визначити риси характеру.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» головні герої твору

Головні герої “Хіба ревуть воли”: Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Максим Ґудзь, Мотря Жуківна (Чіпчина мати).

Другорядні герої твору “Хіба ревуть воли”: Іван Вареник (Чіпчин батько), баба Ориїпка, Галя, Христя, Явдошка, Василь Порох, пани Польські, Лушня, Матня, Пацюк, Чижик.

Характеристика героїв “Хіба ревуть воли”

Образ Чіпки “Хіба ревуть воли”

У центрі роману образ Чіпки – селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього. Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…».

Надто вразила Чіпку кривда, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара. У цей момент Чіпка втрачає віру у справедли-вість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, але й до всіх людей. Звідси – сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Під впливом лихого товариства Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемагає (проблиски свідомості, намагання оборонити правду, вибори в земство). Та коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности», то ця кривда стала останнім поштовхом, і герой свідомо стає на стежку помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невин-них людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки.
Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою».

Образ Грицька Чупруненка “Хіба ревуть воли”

Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси про’ мовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа».

Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).

Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою.

Дружба Грицька з товаришем дитинства «коливається», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.

Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Образ Максима Гудзя “Хіба ревуть воли”

Дуже привабливий зовнішністю й молодечим запалом Максим Ґудзь: «Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі». Ні Максим, ні його батьки не знали кріпацької неволі (його дід Мирін зумів свого часу відстояти козацьке звання): тому родина жила у відносному достатку. Максим виростав жвавим і непостійним: за все брався із запалом і швидко охолоджувався до тієї чи іншої роботи. Найбільшою розвагою для нього, малого, була гра в бої з татарами. Так він виховував у собі сміливість, яка виразно виявилася в поєдинку з панським бугаєм. У парубоцькому віці Максим верховодив усіма: красивий, сильний, веселий, сміливий, гострий на язик хлопець подобався всім ровесникам.

Однак витівки його ставали все дошкульнішими: заніс ворота на верх дуба, вимазав удові дьогтем ворота, звів молоду дівчину… А коли полюбив горілку й почав допікати кріпакам, батько змушений був віддати Максима в солдати.

Солдатською наукою він оволодів швидко і з часом дослужився до унтер-офіцера. Так само швидко й опанував нечесний промисел — «прокормлєніє»: виряджала рота кількох солдатів, щоб ті збирали милостиню від населення, щоправда, цю «милостиню» то випрошували, то відбирали, а то й крали. Максим одружився із злодійкуватою Явдошкою. Він збирав данину з «прокормлєнія», а жінка — перепродувала крадене. Під час Кримської війни Максим, скориставшись пораненням вийшов у відставку, потім повернувся в рідний край і збудував біля Пісок дім-фортецю. Тут він продовжив своє злочинне життя: грабував заможних і ділився зі спільниками «здобиччю». Під час одного з пограбувань його вбили. Здібному, кмітливому, фізично дужому, проте аморальному чоловікові така доля судилася не випадково. Промишляючи розбоєм, він не мстить за зло, не шукає правди, і саме цим відрізняється від Чіпки: грабує заради наживи — і тільки. Отже, Максим уособлює інший, так би мовити, чистий тип тієї ж «пропащої сили».

Максим Ґудзь – яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Повернувшись через 30 років у село з грошима та «заслугами», Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням. Тому і стає Максимів хутір пристановищем грабіжників.

Образ Галі “Хіба ревуть воли”

Надзвичайно трагічним постає в романі образ Галі. Вона уособлює дівочу красу, подружню вірність і моральну чистоту — найпривабливіші риси українського національного характеру. Саме в стосунках із Галею якнайповніше розкриваються багатий внутрішній світ Чіпки, його кращі людські якості. Дівчина не сприйняла способу життя свого батька й поставила коханому умову для одруження — покинути розбійництво. Отже, людина може бути сильнішою за долю, попри все вона здатна обирати шлях добра.

Галя мріяла тільки про чесне господарське життя, у своєму домі сама все робила з радістю: «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?» Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства.

Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім Стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов. Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки.

Образ Христі “Хіба ревуть воли”

Ідеєю шукання правди освітлений у романі й образ Христі. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною. Проте чи було її існування по вінця наповнене спокоєм? Ні, передусім тому, що її чоловік не співчував людям, був байдужим та егоїстичним. Христя відчувала, що Грицько при потребі може зректися правди й легко змиритися з кривдою.

Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. На відміну від черствого чоловіка, вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає Христя схвильовані слова Чіпки про бідняцьку недолю. І тільки вона змогла побачити у своїй уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як його всі називали, а доброю людиною, яку зламало лихо. Більше того, вона вже відчула, що її чоловік сам може обійти правду, може легко змиритися з неправдою. І хоч важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за малими дітьми втягують Христю в звичайне для мільйонів жінок річище, проте серце її завжди залишається чуйним до людського горя.

Образ Мотрі “Хіба ревуть воли”

Мотря — Чіпчина мати — справжня жінка-страдниця. Мотря – одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Ця жінка була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії на-бувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління кара-ли і злочин, і злочинця, ким би він не був.

Автори виписали цей образ на широкому соціально-історичному тлі. На початку роману ми дізнаємося, що ця жінка проживе своє життя трагічно: «Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою». Скільки горя вона зазнала, коли її син пропивав майно, ображав її злими словами: «Як підстрелена горлиця тіпається б’ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку». Однак кривду від сина Мотря забуває: дізнавшись, що його посадили до «чорної», вона хоче побачитися з ним, розрадити його. Світлих днів жінці судилося зовсім мало, щасливою вона була лише тоді, коли Чіпка став господарем і одружився з Галею. Її куце щастя перервала «поновлена» любов Чіпки до горілки, а крапку в її материнському житті поставив син своїм кривавим злочином. Цього жінка не змогла знести й викрила його злочин. Чесне, хоч і нестерпно болісне рішення Мотрі має символічне значення: це сама українська душа не приймає кривавого, мстивого шляху боротьби зі злом.

Опозиційними до розглянутих вище образів виступають пани Польські й представники чиновництва: генеральша, її син Василь Семенович, голова повіту Кряжов, попівський син Шавкун, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко. Ця група образів репрезентує такі актуальні на той час проблеми:

•  зречення національного коріння;
• зросійщення;
• виродження дворянських родин;
• формування української буржуазії.

У романі майстерно виписана сцена селянського протесту, яка розкриває реальну суть реформи 1861 р. Селянин і далі залишався безправним, мусив відробити ще не один рік панові, а через невдоволення його публічно карали нагайкою.

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зовсім немає романтизації «благородного розбійництва». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка Вареник, створений художньою уявою Панаса Мирного та Івана Білика, прозаїків’реалістів 1870′х років, — це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди. І в цьому сенсі він може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського, у яких питання про мету й засоби боротьби зі злом ставилося з великою силою художнього передбачення майбутнього. Своїми романами ці письменники задовго до більшовицького перевороту попереджали людство про загрозу комуністичних утопічних теорій, що ґрунтуються на мстивості, класовій ненависті, ворожнечі й насильстві.

Характеристика Оришки з твору “Хіба ревуть воли”