“Хіба ревуть воли як ясла повні” дуже скорочено

скорочено Хіба ревуть воли як ясла повні Скорочені твори

“Хіба ревуть воли як ясла повні” переказ роману Панаса Мирного та Івана Білика нагадає драматичну історію життя звичайного хлопця, який став злочинцем. Дуже скорочено роман “Хіба ревуть воли” описує головні події.

“Хіба ревуть воли як ясла повні” дуже скорочено

І

Польова царівна
Одного чудового дня до свого поля йшов парубок років 20, що вирізнявся не одягом, не вродою, а палким поглядом темних очей, в якому відчувалася духовна міць і хижа туга разом. Парубкові здавалося, що його нива, в котру він уклав стільки праці, — найзеленіша, найкраща. Раптом почув чудову пісню, що її співала незнайома дівчина — низенька, чорнява, метка і жвава, в зеленому вбранні й заквітчана, як русалка. Вони перемовилися кількома словами, й дівчина втекла.

Хлопець повернувся додому, до старенької, але чепурної хати. Упадали у вічі не достатки, а тяжка праця господарів. Чіпка не забував про незнайомку.

II

Двожон
Років за 20 до кріпацької волі у село Піски прийшов невідомий чоловік середніх літ, назвався небожем (племінником) місцевого жителя й став козаком Остапом Макаровичем Хрущем. Через рік купив хатку на краю села, одружився з бідною дівчиною Мотрею. Жили спокійно, багато працювали. Та обридло таке життя Остапові, кинув сім’ю й пішов на заробітки. Скоро з Дону прийшла звістка, що Хрущ насправді — Вареник, має жінку й трьох дітей, яких покинув. Пішов поголос по селу, Мотрі нікуди не можна було очей поткнути із сорому. Остапа віддали в москалі, а Мотря народила сина Нечипора.

III

Дитячі літа
Не судилося Мотрі щастя, її з матір’ю стали цуратися і люди. Вони день і ніч працювали у полі та вдома, аде жили дуже бідно.

Баба Оришка бавила онука, розказувала казки. А однолітки не дружили з Чіпкою, дражнили “байстрюком”. Мати, змучена тяжкою роботою й нестатками, часто лаяла й била його, тому він її не любив.

IV

Жив-жив!
Жив Чіпка без друзів до 12 літ, лихо та злість росли в його серці. Віддала мати хлопця в найми до багатія Бородая, але малий не послухав хазяїна, тому був побитий. Побіг палити господареві хлів, тому його вигнали.

На весну найняли Чіпку до діда Уласа пасти громадську отару. Там хлопець подружився зі однолітком, сиротою Грицьком Чупруненком, полюбив діда. Підлітки пасли худобу й нищили горобенят, бо вони, мовляв, із Христа Спасителя сміялися. Одного разу на отару напав вовк, і Чіпка відігнав його та врятував ягнятко.

V

Тайна-невтайна
Робота в діда Чіпці подобалася. Заробив хліба, грошей. А тут ще трохи землі їм дісталося в спадщину від родича. Мотря повеселішала, аж помолодшала. Та сталося горе — не стало баби Оришки, й Чіпка дуже плакав та переживав.

Дід Улас розказав Чіпці про його батька. Той ще малим нікого не слухав, нікому не корився. Пан часто бив його, тому хлопець утік на Дон, одружився там, завів діток. Але дуже скучав за рідною стороною, повернувся в Піски з чужим паспортом, одружився з Мотрею. Два роки прожив тут, потім повернувся назад, там його за двожонство арештували й віддали у солдати. Чіпка замислився над долею батька й винуватив його лише в тому, що той не помстився панові.

VI
Прийшла зима. Люди дізналися, що стали вільними, але треба було відпрацювати на пана ще 2 роки. Знявся крик, гомін. Чіпка хотів знову пасти череду, але громада йому відмовила, чим тяжко образила. Став Чіпка працювати на своєму полі, купив овечок, корову, кобилу. Завелися гроші, й парубок придбав одяг, щоб не соромно у свято між люди показатися. Зустрів дівчину Галю, єдину дочку багатого хуторянина, й закохався.

VII

Хазяїн
Грицько ж пішов у чужі краї на заробітки, тяжко працював, спав на голій землі, їв на ходу. Зібрав грошей, повернувся додому, купив нову хату, землю. Згодом посватався до дочки найбагатшого козака, але там отримав відмову. Та згодом Грицько закохався в сусідню наймичку Христю — веселу, моторну й працьовиту дівчину. Одружилися вони, зажили тихим життям. Народилися діти. Матері навіть радили своїм дітям брати з цієї сім’ї приклад: сироти, все заробили чесною працею. Отак треба на світі жити!

Частина друга

VIII

Січовик
Велике село Піски, а півтори сотні літ тут були переважно хутірці із землянками. Якось тут оселився січовик Мирін Ґудзь -— немолодий, коренастий, з довгими вусами й оселедцем на голові. Ходив на полювання, побачив у козака Зайця дочку Марину, закохався та й одружився з нею. З того часу став хліб ростити, а жінка — сина Івана колихати.

Коли Івась підріс, став гратися у війну, про яку розказував батько; мати ж навертала його до мирного хліборобського життя.

Піщани були ще вільні, а кругом уже розляглася неволя, й сумно було козакові Мирону. Іван Ґудзь одружився з козачкою Мотрею, народилися в них сини: Максим, Василь та Онисько. Дід часто розказував Максимові грізні повісті про давні походи й удмухнув пал своєї душі в молодесеньку душу онука.

IX

Піски в неволі
Дісталося село Піски панові Польському, небагатому шляхтичеві за якісь заслуги перед царицею. Приїхав він із жидком Лейбою, оголосив, що село тепер його. Піщани загули, тоді генерал підскочив до переднього і вдарив того з усієї сили у вухо й поїхав у Гетьманське, розказав про “бунт”. Наступного дня у Піски вступила рота москалів. Селяни злякалися й не протестували, коли генерал ходив по хатах і переписував “своє добро”.

Мирін Ґудзь не сидів на місці, роздобув собі й дітям папери, що вони — вільні козаки. Так його сім’я і ще кілька розумніших залишилися вільними, а інші стали кріпаками.

Генерал сказав, що люди житимуть, як і жили, тільки сплачуватимуть податок, який збиратиме Лейба. Жид приїхав з родиною та й почав шинкувати.

Піски стали розростатися, а Лейба — багатіти.

X

Пани Польські
Минуло 10 років. Піщани дізналися, що генерал помер, а генеральша їде з синами жити в село. Побудували новий панський палац, і піщани вперше відчули кріпаччину — робили все задарма. Приїхала генеральша й на людей навіть не глянула. Вранці наказала знести всі хати, що загороджували вид з панських вікон. Щодня надходили накази, які позбавляли людей волі. Піщани не піддавались, та, не подужавши генеральської сили, почали тікати. Ті, що залишилися перетворилися на покірних волів.

Незабаром молодих паничів одвезли в науку, а приїхали старші дочки. Розпочалися бенкети, гуляння… Усіх треба нагодувати, напоїти. Стали селяни працювати на пана вже 4 дні на тиждень, зносити в двір курей, гусей, яйця. Дві старші доньки вийшли заміж за панів, а менша покохала “хохла” сотниченка Саєнка й побралася з ним без материного благословення.

Залишилася генеральша сама і з нудьги завела котів, приставила до них наймичку. Та якось не догледіла кошеня, то наступного дня мазала панську кухню зі здохлим кошеням на шиї.

Найбільше генеральша не любила покоївку Уляну, у всьому її винуватила, а найбільше, що та нібито закохалася в камердинера Стьопку, якого пані сама жалувала. Уляну жорстоко побили, Стьопка не став чекати своєї черги і втік, а пані з горя й померла.
Приїхав у село старший панич, порозганяв котів, слуг, а служниць, залишив. Уподобав Уляну. Через півроку поїхав, давши дівчині 50 карбованців, одяг і дозволивши піти з палацу. Та скоро вийшла заміж за Петра Вареника й згодом народила сина Івана.

Через рік приїхали в Піски обидва паничі з жінками й стали дерти з Кріпаків уже на дві сім’ї. Зубожіло село, з’явилися злодії. Пан Василь Семенович оселився в новому палаці, не забув і про Уляну — взяв її сина до панича в горниці, але той був дуже ледачий. Ледь видав пан заміж своїх некрасивих, схожих на циганок, дочок. Розрісся рід Польських, царював у Гетьманському. Василь Семенович — предводитель, родичі — урядники, справники, судді, підсудки.

XI

Махамед
Максим Ґудзь, вихований дідом Мироном, ще з дитинства був палкий, сміливий, як голодний вовк, усіх побивав, над усіма верховодив. Від нього чекали лише шкоди. Ставши парубком, всім докучав. Не вдалося його ні приструнчити, ні одружити, тому  віддали в москалі.

XII

У москалях
Погнали рекрутів у Московщину. Хати у селах там були чорні, без вікон, люди у личаках та з бородами. Місто ж здивувало своїм багатством. Максим став заводієм і в казармі. Але йому не подобалося смердюче житло та поганий харч. Старші москалі стали брати його на грабунки — красти по селах. Начальству подобався Максим за силу й кмітливість, тому його зробили унтер-офіцером.

XIII

Максим — старшим
Максим, як став старшим, одразу запишався. Потім йому це набридло, бо ні з ким душу одвести, по-братерськи поговорити. Взявся вчитися грамоти, й те покинув. Під час угамування якихось заворушень відзначився, отримав орден і чин фельдфебеля. Став про себе дбати, складати гроші. Одружився з Явдохою, яка з дитинства займалася крадіжками, гулянками. Безпутне життя витягло з них усі гроші. А тут народилася дочка Галя, й батьки закінчили з гулянками, стали складати гроші. Максим відпускав своїх москалів на “прокорм-ценіє” і брав з них гроші, а Явдоха перепродувала награбоване добро. У війні з турками Максим був легко поранений у руку, домовився і лікарем, і його відпустили зі служби. Через тридцять років Максим Гудзь повернувся у Піски, збудував дім на хуторі, як фортецю. Люди тільки дивувалися, звідки він гроші бере.

Частина третя

XIV

Нема землі!
Восени Чіпка позвозив додому хліб і лагодився його молотити. Аж приходить урядник та говорить, що прийшов із Дону якийсь чоловік і заявив, що Чіпчина земля належить йому. Вражений парубок взяв у матері п’ять карбованців і пішов у Гетьманське відстоювати свою землю. Йому в помічники набився Василь Порох, який часто писав піщанам “прошенія” в суд. Послав за горілкою. Вперше спробував того зілля й Чіпка.

Коли Чіпка вранці прийшов до суду, секретар Чижик погодився владнати справу, якщо прохач дасть йому п’ятдесят карбованців. Страшна несправедливість запалила серце парубка.

Ішов додому, та потрапив у шинок. І почалася щоденна гульня.

XVI

Товариство
У шинку Чіпка побратався з Лушнею, Матнею та Пацюком, що виросли в неволі злодіями та розбишаками. Ті користувалися моментом й витягували з Чіпки все добро. Мати й плакала, і лаяла, та не допомогло. Поскаржилася за порадою сусідів у волость. Чіпку посадили в тюрму. Повернувся він лихий на матір, схопив її нову свиту та й знову в шинок. Мотря перейшла жити до старої баби. Пропив Чіпка все господарство й навіть одежу. Залишився тільки недомолочений хліб. Лушня запропонував продати його шинкареві, але Чіпка згадав, як весною милувався своєю нивою, як жав улітку, як почував себе хазяїном, і не дозволив.

XVII

Сповідь і покута
Чіпка пішов до Грицька, щоб продати тому хліб. Його запросили до столу, пригостили, і в парубка ледь сльози з очей не полилися. Став сповідуватися перед щирими людьми, розказувати про своє є. Грицько став докоряти товаришеві за матір. Чіпка умовив того брати хліб без грошей, щоб не пропити.

XVIII-XIX

Перший ступінь. Слизька дорога
Мотря працювала в чужих людей і мучилася думками про Чіпку. А той зовсім пустився берега. Усе пропив. І вирішили друзі обікрасти пана. Пішли до панських комор, прибили сторожа й забрали пшеницю, а потім продали її шинкареві.

Запідозрили Чіпку і його компанію, посадили всіх у холодну. Але за браком доказів випустили. Після того знову почалися грабунки — голови, писаря та інших. Люди лаяли харцизяку, а довести його провини не могли. Одна Христя сумувала й жаліла Чіпку, вбачаючи ньому борця за справедливість.

XX

На волі
Оголосили волю. Кріпаки кидали роботу і йшли в шинок “волю женити”. Але треба було ще одробити два роки. Поширилося невдоволення. А тут надійшла гаряча пора — оранка, косовиця, жнива, молотіння, ніколи і вгору глянути. Одному Чіпці з товариством немає клопоту, п’ють, гуляють з краденого.

Настали святки. Кріпаки знову в шинок. І домовилися, що пан повинен їм заплатити за два роки. Зібралися й пішли до нього Красногорку. Василь Семенович відмовився платити, назвав їх бунтівниками й поїхав уночі в Гетьманське. Вранці в Пісках були оскалі. Стали хапати й бити кріпаків. Чіпка побачив, як упав дід мас. Заболіло, закипіло його серце. Кинувся допомагати старому, кликав і товаришів, але ті швидко втекли. Схопили москалі й Чіпку, довго били, викликавши ще більшу злість і на панів, і на своїх братчиків.

XXI

Сон у руку
Приснився Чіпці сон, як він сторожа душить, як руки його у крові, як Галя йому докоряє. Схопився парубок — і почув вогонь у всьому побитому тілі. Вийшов — кругом тиша. Ні з ким поділитися наболілим. Став молитися й плакати. А тут Лушня. Збрехав, що її теж нібито посадили москалі, тому не прийшли Чіпці на допомогу Чіпка сказав, що їм треба стати такими, як усі — кинути пити, ґуля ти, почати працювати. А вночі мститися панам за кривди.

XXII

Наука не йде до бука
Мотря почула, як Чіпка заступився за людей, як його побили, і теж була сердита на панів. Уранці син прийшов, перепросив її. Того ж вечора найнявся молотити, працював із завзяттям, що люди аж дивувалися. Незабаром Мотря перебралася у свою хату, на нове господарство. Чіпка знову потоваришував із Грицьком, а Христя вподобала Мотрю, частенько приходила її розважити.

Частина четверта

XXIII

Невзначай свої
Була темна осіння ніч. Веселий Чіпка вийшов, свиснув — до нього стали сходитися товариші. Вирішили, що підуть “рибу ловити” до Гершка. Перед світанком під’їхали повозки до Ґудзевого хутора. Господарі вітали гостей, стали пригощати. До столу підійшла Галя й побачила Чіпку. Після вечері поділили вкрадені гроші й полягали спати. А Чіпці не спиться. Раптом вийшла Галя. Не стримався парубок, обняв дівчину, освідчився в коханні. Уранці Галя крадькома подарувала йому вишитий кисет.

XXIV
Розбишацька дочка
Цілий тиждень йшов дощ, і Чіпка не виходив з двору. Мати заговорила з ним про невістку. Чіпка прийшов до Ґудзя й застав Галю саму, дуже сумну. Спитав, чи піде за нього заміж. Дівчина повеселішала й погодилася за умови, якщо він покине своє розбишацьке ремесло, бо вона вже не може бачити чужих речей у хаті, носити чужий одяг, її душить чуже намисто. Вона хоче чесно працювати й сміливо дивитися людям у вічі.

ХХV-ХХVІ

Козак — не без щастя, дівка — не без долі.
Галю хотіли просватати за Сидора. Чіпка заплатив відступного, оставив могорич і вмовив Грицька йти сватати за нього Ґудзеву дочку.

У суботу Чіпка заслав старостів до Максима, а в неділю були оглядини в парубка. Явдосі не сподобалася ні бідна хата майбутнього зятя, ні його мати. Мотрі також не сподобалась Явдоха.

Зіграли весілля. Галя привезла великий посаг, прикрасила хату вишиваними рушниками, розмалювала піч. Свекруху жаліла шанувала, а Чіпці догоджала. Тільки інколи згадували минуле. Чіпка говорив, що чесною працею добра багато не наживеш, та Галя його відмовляла. Той став ховатися від братчиків, відкуплявся грошима.

Навесні Чіпка поставив нову хату, комору, зробив великі дощані розмальовані ворота. Перестав працювати на землі, а їздив по ярмарках, скуповував полотно й перепродував його.

ХХVІІ-ХVШ

Новий вік. Старе — то поновлене
Владу в цілому повіті захопив Шавкун і орудував за спиною у предводителя. Він отримав владу спритністю та підлабузництвом, цінував лише гроші.

Настало нове життя й для Чіпки. Люди його поважали, він допомагав у біді. Становий почав їздити до нього в гості. Як стали обирати земство — піщани першим назвали Чіпку.

У літній день в Гетьманське скликали гласних. Від піщанської громади прибули Чіпка й Лоза. Почалися вибори в управу. Запропонували Чіпку — й вибрали, незважаючи на грізні гримаси станового Дмитренка.

Радів Чіпка новій посаді. Та його назначення не сподобалося панам, вони вважали його голодранцем. Стали думати, як його позбутися, й, згадавши давню справу про вбитого сторожа, вигнали “по неблагонадежности”.

Розізлився Чіпка, що знеславили його знову. А тут ще й Максима побили до смерті.

ХХІХ-ХХХ

Лихо не мовчить. Так оце та правда!
Поховавши Максима, Явдоха продала хутір і переїхала до дітей. Але це принесло біду.

Явдоха хотіла керувати, а Мотря не мовчала, почали сваритися. Галя й Чіпка тікали від сварок. Чіпка засумував, згодом став пити з товаришами, згадав минуле. Щодня робився хижішим. Померла Явдоха, й Чіпка з подачі Лушні звинуватив матір у цьому. Якось уночі приїхав додому з повними возами добра, Мотря лаяла сина та плакала.

Одного разу до Чіпки прийшли братчики, випили й змовилися йти на хутір до Хоменків. Повернулися всі в крові.

Мотря почула дитячий голос. На подвір’ї стояла дівчинка літ 10, її сорочка була в крові. Вона розповіла, що на хутір налетіли розбійники, всіх убили, хату спалили, але її не знайшли.

Мати швидко вдягла дівчинку, повела у волость і заявила на сина. Вранці усіх розбійників арештували. Галя, побачивши зв’язаного Чіпку, дівчину в крові, крикнула: “Так оце та правда?!” і, збожеволівши від горя, повісилася.

Восени по шляху йшла в Сибір валка каторжан, серед яких був і Чіпка з грізним, насупленим поглядом. Грицько забрав до себе Мотрю, а хату їхню опечатали й забили. Недалеко від Пісок насипано високу могилу, де поховано 8 безневинних душ, загублених “страшним чоловіком”.

Аудіокнига «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» скорочено (1,2,3,4 частина)

Оцініть статтю
Додати коментар