“І мертвим, і живим, і ненародженним” аналіз (паспорт)

“І мертвим, і живим, і ненародженим” – тема, ідея, основна думка, жанр, художні засоби, провідний мотив. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.

Шевченко “І мертвим, і живим, і ненародженним” аналіз (паспорт) твору

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє — поема-послання Тараса Шевченка.

Рік написання – 1845

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр “І мертвим, і живим…”: поема-послання.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Напрям – реалізм

Тема “І мертвим, і живим…”: показ змодельованого образу національної еліти, якою вона повинна бути, визначення її політичних та морально-етичних поглядів.

Ідея  “І мертвим, і живим…”: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Провідний мотив: звернення до тогочасної української еліти, яка має дбати про свій народ, його історію, культуру та державність.

 Основна думка  “І мертвим, і живим…”:
а) Учитесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь…
б) правду треба шукати на власній землі, силу слід черпати, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути в єднанні з ним;
в) інтелігенція України повинна бути разом із народом, про світити його, написати українську історію і зберегти культуру.

Головні герої: оповідач, німець, мати-Україна.

Проблематика поеми  “І мертвим, і живим”:

• осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»;
• викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»;
• засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»;
• осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни…»);
• критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок дер­жавотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу…»).
  

  Композиція  “І мертвим, і живим…”

  Композиційно твір поділяється на 5 частин:

  І частина: епіграф.

  ІІ частина: вступ (у якому ліричний герой заклик тогочасної інтелігенції полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України).

  ІІІ частина: критика тогочасної еліти.

  ІV частина: узагальнення й проповідницький монолог автора.

  V частина: кінцівка, в якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ.

Художні засоби поеми “І мертвим, і живим”

• Персоніфікація: настане суд, заговорять і Дніпро, і гори;
• Гіпербола: і потече сторіками кров у синє море;
• Метонімія: і Коллара читаєте з усієї сили;
• Синекдоха: просвітити, кажуть, хочуть материні очі;
• Епітети: рай тихий, щирим серцем;
• Оксиморон: в німецькі землі, не чужії, претеся знову тощо

Особливість назви  “І мертвим, і живим…”

Мертві — українські поміщики — кріпосники, живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі, ненароджені — простий народ, поневолений, не готовий до участі в боротьбі.
У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненароджених земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок — в єдності всіх сил нації.

Значення епіграфу до твору.
Епіграфом до твору стали слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце». Шевченко таким епіграфом натякає на панів, які експлуатують кріпаків і водночас говорять, що люблять народ. Цим самим поет порушує проблему лицемірства, фальшивого патріотизму, що ведуть згодом до зради, утрати своєї національної свідомості.

“І мертвим, і живим…” характеристика героїв

Образ автора

Цей образ неоднозначний: «автор» обертається до читача обличчям то юродивого – печальника за людей, то пророка, то апостола-проповідника, загалом  – поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю…»

Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.

Образ тогочасної української еліти у творі

• пошуки передової культури в чужих краях;
• майбутні діяння провідної верстви:  «Гірше ляха свої діти Її [Україну] розпинають»;

• інвектива – прийом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину шукати доброго добра»;
• «Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли!..»

• «Славних прадідів великих Правнуки погані!»
• «Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття…»

Образ ліричного героя

Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості свого народу. Він засуджує соціальні верхи за їх глухість до проблем свого народу, навпаки, «гуманісти» за кордоном, удома вони перетворюються на гнобителів свого народу. Їх справжня злодійська сутність спонукає їх до злочинів проти співвітчизників. Саме за таких господ використовує автор метафоричні вирази такі, як «людей запрягають у тяжкі ярма», «орють лихо». Головними їх характеристиками стають епітети «недолюдки», «діти юродиві».

Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу.

Послання містить також діалог між ліричним героєм і таким собі освіченим паном. Темою цієї розмови стає проблема самобутності історії, традицій, культури українців, зорієнтованість на захід в області культури й освіти. Тому і не має Україна своїх істориків, своїх учених, своїх політиків, бо історію й політику нашу пишуть іноземці («німець»). А іншим панам, слов’янофілам, автор іронічно вказує на їх зрадництво національної самобутності. Бо такі «просвітителі» здатні підкорятись російському цареві, знехтувати своїм народом і його мовою. Причиною такого занепаду історії та культури на Україні автор вважає у відсутності відповідей на питання «…що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?». Т. Шевченко у посланні дає пораду повернутися до свого коріння, завдяки освіті написати свою історію України, її героїчне козацьке минуле.

З великим розпачем згадано у посланні гетьманів українських до початку ХVII — XVIII століть: І. Брюховецького, П. Тетерю, Ю. Хмельниченка. Ці недалекоглядні й слабкі політики звели нанівець силу й незалежність України, сварячись між собою, козацька старшина продала батьківщину туркам, польським панам, російським царям. Так і повелося серед нащадків отаких от гетьманів, вони гірше за іноземних загарбників катують свій народ, «розпинають» свою Україну.
І у посланні автор пропонує вихід з такого ганебного й неприйня-того для справжнього патріота становища. Слід здобувати прогресивні, корисні знання у іноземців «навчатись і свого не цуратись».

І використовувати це знання на благо своєї країни, бо найкраща воля то вдома, найкраща правда також добра вдома.
Послання до прогресивних інтелігентів завершується з патетикою і оптимізмом: поверніться до України і вона зрадіє і оживе.

“І мертвим, і живим, і ненародженим” аудіокнига слухати

Цитати із твору важливі для ЗНО:

• Учітесь, читайте, /І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь. / Бо хто ма­тір забуває, / Того Бог карає
• В своїй хаті своя й правда, /І сила, і воля.
• Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають.
• Дастьбі… Колись будем /І по-своєму глаголать. І ми не ми, і я не я.
• І на Січі мудрий німець / Картопельку садить.
• І оживе добра слава, / Слава України.
• Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.
• І премудрих немудрі одурять.
• Кайданами міняються, / Правдою торгують.
• Нема на світі України, / Немає другого Дніпра, / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра.
• Одцурається брат брата І дитини мати.
• Розкуйтеся, братайтеся.
• Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя.
• У нас воля виростала, / Дніпром умивалась, / У голови гори слала, / Сте­пом укривалась!
• Обніміться ж, брати мої, / Молю вас, благаю!