Іван Карпенко-Карий хронологічна таблиця

Іван Карпенко-Карий хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника, драматурга допоможе визначити, які події з біографії були найважливішими.

Іван Карпенко-Карий хронологічна таблиця

29 вересня 1845 – народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. (псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

1859 р. – працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

1864 — на службі в повітовому суді.

1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 — одружився з Надією Тарковською (у них було 3 дітей). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських.

1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 — оповідання «Новобранець» (під псевдонімом Гнат Карий). За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.

1883 — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького (мали 2 спільних дітей).

1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 — п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 — вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

1887 — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну.

1888 — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 — «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 — створив власну трупу, п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.