Фрідріх Шиллер “Івікові журавлі” скорочено баладу варто читати, щоб згадати сюжет твору про справедливість.
“Івікові журавлі” скорочено
«Івікові журавлі» — відома балада Фрідріха Шиллера, написана у 1797 році в так званий «рік балад», коли поет змагався у творчості зі своїм другом Йоганном Вольфґанґом Гете. Твір заснований на легенді з античної Греції про поета Івіка, якого підступно вбили злочинці. Виявити його убивць допомогли… журавлі. Саме вони стали символом справедливості й відплати.
Поет Івік, улюбленець муз і богів, прямував на Істмійські ігри, що проводилися на честь Посейдона. Він хотів побачити кінні змагання та виступити серед співаків, адже мав дар від бога Аполлона. Зі своєю лірою і посохом Івік вирушив у дорогу.
Коли він підійшов до Посейдонового лісу, вже далеко виднілися Акрокоринф і гори. Навколо була тиша, тільки в небі летів ключ журавлів, що прямував в теплі краї. Івік звернувся до птахів, щоб вони стали йому доброю прикметою перед змаганнями, адже вони також всюди шукають притулку. Він звернувся до Зевса, щоб той охороняв мандрівників від різних бід.
Івік йде по лісу глухою стежкою і зустрічає на своєму шляху вбивць. Він готовий був захищатися, але вмів тільки вправлятися зі струнами ліри, а не з луком. Івік звертається до богів і людей зі словами жалю, адже він помре молодим, не буде похований і оплаканий друзями, а вбивці ніким не будуть покарані. Перед самою смертю він знову почув журавлів. Івік звертається до них, як до свідків, щоб вони накликали грім Зевса на голову ворогів. Незабаром труп співака було виявлено, його прекрасне обличчя було спотворене, і лише коринфський друг зміг його впізнати.
Приятель був дуже засмучений смертю Івіка, адже він уже уявляв, як буде співакові одягати на голову сосновий вінець переможця на іграх. Вся Греція була засмучена смертю Івіка і вимагає смертельної кари, щоб рід вбивць не жив. Люди лають богів в Посейдоновому храмі, оскільки не знають ворога в обличчя. Вони розмірковують, хто міг скоїти злочин: бандит, мерзенний або таємний ворог. Тільки сонце знало правду, бачачи все з висоти. Може бути, серед обуреного натовпу перебував і вбивця, який холоднокровно спостерігав за тим, що відбувається, або прихиляється в капище і підпалює ладан, або стоїть на сходинках Амфітеатру за спинами людей. Народу зібралося дуже багато: з ближніх і дальніх земель, з Афін, Спарти, Мікін, Азії, Егейського моря і фракійських гір. За традицією, щоб вшанувати померлого, виступаючий хор мав пройти повільною ходою з опущеними головами по внутрішньому периметру амфітеатру. Далі співаючі стали в коло і заспівали гімн про страту для вбивці, про страшну помсту, невідступну як тінь. Вони запевняли, що не приймуть покаяння, а від плачу і страждань ворога будуть веселитися.
Коли гімн завершився, народ застиг в тиші, а хор неспішно пішов. Несподівано всі почули журавлів, небо стало темним від великої кількості птахів, повітря наповнилося шумом крил. Один з убивць не витримав і вигукнув, що це журавлі Івіка, таким чином видавши себе. Птахи вказали на лиходіїв. Хоч вони покаялися і плакали, але їх судді засудили до страти.
