“Катерина” Шевченко скорочено нагадає про головні події в поемі. Також Ви дізнаєтеся історію написання поеми “Катерина”
Шевченко “Катерина” дуже скорочено
Селянська дівчина Катерина покохала панича-офіцера. Вона ходила в садок на побачення з ним, Поки слава на все село / Недобрая стала.
Аж тут затрубили в похід, пішов офіцер із села, а Катерина стала покриткою. Почалося страшне життя не тільки для неї, а й для її батьків. Вона не сміє вдень вийти з хати, тільки ввечері носить сина по садочку, вона вночі ходить по воду, «а жіночки лихо дзвонять». Село ставиться до неї неприязно. Батьки Катерини не можуть знести цієї наруги і, перебуваючи в полоні тяжкого старовинного звичаю, виганяють її з дитиною з дому.
Пішла Катерина шукати свого коханого, сподіваючись, що він прийме її з сином. Після довгих блукань їй удалось-таки знайти свого Івана, але він тепер грубо відштовхнув її. Хотіла хоч дитину віддати йому, але він утік. Покинувши серед шляху дитину. Катерина втопилася. Хлопчика знайшли лісники і забрали. Він підріс і став водити старців. Одного разу його із старим кобзарем на дорозі до Києва зустрів батько-пан, що їхав у кареті шестернею, і пізнав свого сина, одвернувся.
Детальний переказ поеми “Катерина”
I
Катерина була молодою дівчиною з села. Вона покохала москаля Івана (офіцера царської армії), хоча батьки були проти їх спілкування. Вона зустрічалася з ним в саду, навіть кілька разів ночувала з ним. Плітки та чутки про неї почали розповсюджуватися селом, але закохана дівчина не звертала на них уваги.
Згодом москаль пішов із села: його військо йшло в похід у Туреччину, а Катерині (за діючим у той час звичаєм) покрили голову – їй обрізали косу та покрили голову хустиною (це означало, що вона втратила незайманість до шлюбу, народила позашлюбну дитину).
Так вона стала покриткою, але це її не засмучувало, адже коханий обіцяв повернутися та одружитися з нею. Дівчина вірила йому і чекала. У селі її всі сторонилися, подруги стали уникати Катерини.
Через пів року, Катря занедужала. Отямилася вона в запічку з немовлям. Сільські жінки сміялися з неї, адже вона народила позашлюбну дитину від москаля. Катерина соромилася з’являтися серед людей, у садок виходила лише коли ставало темно.
Дівчина чекала повернення коханого, але звісток від нього не було. Не знала вона, що й думати: чи вбили його за Дунаєм, чи закохався він в іншу дівчину на Московщині…
Іван був живим і повертатить до неї не збирався «вернулись москалики // Іншими шляхами».
II
Батьки Катерини були пригнічені, бо не могли витримати осуду односельців. Тому зрештою, прийняли рішення прогнати дочку. Мати, плакала, дорікала доньці, за те, що та не прислухалася до її порад, «віддячила» їй за любов та турботу, знеславивши їх родину на все село. Матір відправила доньку шукати свекруху в Москві.
Прощаючись, вона благословила Катерину, після чого впала, як мертва. Катерина плакала, біля ніг батька, просила вибачення. Але він сказав:
Нехай тебе бог прощає
Та добрії люде;
Молись богу та йди собі –
Мені легше буде.
Катерина пішла мовчки з хати. Перед тим, як вийти з дому, вона пішла у вишневий садок, помолилася Богові й узяла землі під вишнею й на хрест почепила – на згадку про рідне село.
Нещасна дівчина була у відчаї, тепер вона розуміла, яке страшне майбутнє чекає на неї та на її дитину. Вона вперше думає про самогубство:
Заховаюсь, дитя моє,
Сама під водою,
А ти гріх мій спокутуєш
В людях сиротою,
Безбатченком!..
З дитиною на руках вона йде з села, кинувши погляд назад, дівчина не може стримати сліз. Мов тополя, вона стояла в полі й плакала. Та не маючи іншого виходу Катря, рушила в дорогу. Після цього в селі ще довго пліткували про дівчину-покритку, але її батьки того вже не чули.
III
За Києвом, та за Дніпром,
Попід темним гаєм,
Ідуть шляхом чумаченьки,
Пугача співають.
Чумаки дорогою зустріли сумну дівчину в латаній свитині. Це була Катерина, яка йшла з ціпком в одній руці, і з немовлям в іншій. Дівчина запитала в чумаків, де дорога на Московщину, та попросила милостиню. Гроші їй було соромно просити, але вона взяла монету заради сина.
Катерина прямувала далі, у Броварах відпочила й придбала медяник для сина. Довго вона йшла, питала зустрічних чи у правильному напрямі йде. Ночувала де доводилося, іноді могла навіть спати з сином під тином.
Довго вона йшла. Настала зима, почалася хуртовина. Дівчина йшла полем у личаках та в одній свитині. Побачила, що йдуть москалі. Підбігла до них, щоб дізнатися чи немає серед них: «Йвана чорнявого?». Ті відповіли, що не знають, і почали сміятися з неї: «Ай да баба! Ай да наши!// Кого не надуют!».
Катря вирішила йти далі, кажучи сину:
Піду дальше – більш ходила…
А може, й зустріну;
Оддам тебе, мій голубе,
А сама загину.
Катерина гірко плакала, її нітили важкі думки про страшне майбутнє сина. Знову вона думала про те, що краще заподіяти собі смерть…
Заспокоївшись, дівчина оглянулася, і побачила біля лісу, край дороги курінь. Вона пішла до тієї хати, щоб попроситися в господарів там заночувати з дитиною. У разі відмови їй ночувати доведеться на вулиці, під хатою.
IV
Надворі лютувала завірюха.
Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з Гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби вряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка — воду брать…
З куреня вийшов лісник (у Шевченка це карбівничий – бо він карбує зарубки на деревах), який йшов огледіти ліс, та за такої погоди це було неможливо. Чоловік хотів вже повернутися в хату, коли когось побачив. То їхали москалі на конях, всі побіліли, адже на вулиці лютувала негода.
Катерина, почувши про появу москалів, вибігла з хати – неодягнена, боса – й стала серед шляху. Очолював москалів коханий Катерини – Іван. Дівчина кинулася до нього:
Любий мій Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?
Вона схопилася за стремена, але Іван ударив коня шпорами в боки. Катруся просила Івана згадати її, його обіцянки, їх кохання. Іван зробив вигляд, що не знає її, і поскакав далі, наказавши солдатам прибрати її геть: «Дура, отвяжися!// Возьмите прочь безумную!»
Нещасна Катерина почала просити, щоб Іван хоча б сина забрав:
Наймичкою тобі стану…
З другою кохайся…
З цілим світом… Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала…
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Вона побігла до хати за сином. Та коли прибігла до шляху, то Іван вже втік. Зрозумівши, що він відмовився сина, Катерина благає москалів взяти хлопчика з собою й віддати старшому за сина.
У відчаї дівчина бачить лише один вихід:
Гріхом тебе на світ божий
Мати породила;
Виростай же на сміх людям!
Оставайся шукать батька,
А я вже шукала, –
Вона залишає сина на дорозі, а сама як навіжена кинулася в ліс. Дитина плакала, та москалі не звертали на неї уваги і поїхали собі геть. Так би хлопчик і загинув, але його плач почули лісничі, які і забрали його до себе.
Катерина бігла зі сльозами на очах:
То проклина свого Йвана,
То плаче, то просить.
Вибігає на возлісся;
Кругом подивилась,
Та в яр… біжить… Серед ставу
Мовчки опинилась.
«Прийми, Боже, мою душу,
А ти — моє тіло!»
Шубовсть в воду!.. Попід льодом
Геть загуркотіло.
Не витримала Катерина… втопилася.
V
Старий кобзар прямував до Києва й сів перепочити. З ним був міхоноша (хлопчик, який водить сліпого й носить мішок для подаяння). Тим хлопчиком був Івась – син Катерини. Кобзар співав псалми, перехожі кидали хто бублик, хто гроші. Чорнобровим дівчатам було шкода дитини: «Дала … бровенята, та не дала долі!»
Дорогою їхала карета, запряжена шістьма кіньми. У ній сидів пан із дружиною та дітьми. Івась підійшов до тієї карети, бо жінка махнула до нього рукою. Хлопчикові дали гроші, жінка запитала його ім’я. А пан подивився на нього й відвернувся: він зрозумів, що то його син, але не захотів узяти. Карета поїхала далі…
Кобзар із Івасем полічили отримане, помолилися й пішли далі:
Полічили, що достали,
Встали сіромахи,
Помолились на схід сонця,
Пішли понад шляхом.
“Катерина” Шевченко аудіокнига (скорочено)
“Катерина” Шевченко історія написання
Постійна увага Т. Шевченка до трагічного становища жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою: поневірялась на панщині, зносила тяжкі кари, нерідко була змушена стати жертвою тваринної похоті поміщиків і, крім того, постійно перебувала під гнітом родинним. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки 1839 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток. Тема знеславленої паном селянської дівчини розроблялася багатьма письменниками. У повісті «Близнецы» Т. Шевченко назвав однотем-ними з «Катериною» два твори: поему «Эда» Є. Баратинського та повість «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка. Широковідомою в той час була і повість «Сердешна Ліза» М. Карамзіна.
Для Шевченка щаслива доля жінки-кріпачки була не тільки суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу.
Рідні сестри поета поневірялись на панщині. Про них завжди турбувався поет, допомагав їм чим міг. Добре знав він, що нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше.
Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В. А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.
