Аналіз поеми “Катерина” Тараса Шевченка допоможе підготувати літературний паспорт твору та визначити, яка тема, ідея, жанр, напрям, образи, сюжет та композиція, проблематика, художні засоби, характеристика героїв.
“Катерина” Шевченко аналіз твору (паспорт)
Автор – Тарас Шевченко
Рік написання – 1838.
Поема має присвяту – В. А. Жуковському. «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».
Жанр – соціально-побутова поема
Літературний рід: ліро-епос.
Напрям – романтизм (з елементами сентименталізму)
Тема поеми “Катерина”: трагічна доля жінки-покритки й дитини-безбатченка у кріпосному суспільстві.
Ідея “Катерина”: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.
Герої: Катерина, її батьки, син Івась, москаль Іван.
Образи поеми “Катерина”:
- Катерина — образ України (прообраз героїні – Оксана Коваленко).
- Іван — образ байстрюка.
- Офіцер — негідник (в кульмінації).
Наскрізним у творі є образ шляху.
Проблематика “Катерина”
- любов і страждання;
- батьки і діти;
- моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
- честь і безвідповідальність;
- крах ілюзій
Сюжет та композиція поеми “Катерина”
- Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
- Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.
- Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.
- Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».
Композиція.Поема має вступ (звернення до дівчат-селянок «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»), 4 розділи (народження нешлюбного сина; прощання з батьками; поневіряння Катерини на чужині; зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини) та епілог (зустріч з Катерининим сином-підлітком – поводирем сліпого кобзаря; коротка, але велемовна зустріч Івася з батьком-паном, що відцурався своєї дитини)
Молода українська дівчина на ім’я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.
Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.
Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.
У наступному епізоді син Катерини у якості провожатого іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».
“Катерина” художні засоби:
“Катерина” характеристика героїв
Катерина — гарна дівчина із села, щира й довірлива, яка закохалася в “москалика, як знало серденько“. Героїня не сумнівалася у тому, що він теж її кохає, тому не слухала порад батьків. Але після народження позашлюбної дитини вона була жорстоко покарана осудом і ганьбою. Народження сина стало не щасливою подією, а принесло лише горе та ганьбу.
Зрозумівши, що дуже завинила перед батьками, Катерина просить вибачення у них, але не отримує його. Вони виганяють доньку з дому через суворі закони народної моралі в кріпоссному суспільстві. Нещасна Катря йде з рідного села, думаючи про самогубство. Лише тепер вона розуміє, що доля її сина буде тяжкою. Героїня пішла на Московщину шукати свого милого.
Доля врешті звела їх, але москаль зрікся її та сина. Нещасна дівчина, втративши останню надію, залишила Івася на шляху, а сама кинулася в ополонку.
Катерина — трагічний образ, її трагедія криється в суспільних умовах тогочасної дійсності. Образ Катерини є символом України, зрадженої і зневаженої Москвою.
Батько Катерини — неговіркий, суворий чоловік, але справедливий і люблячий;
Мати Катерини — ніжна, емоційна, покірна долі й моральним законам свого часу;
Москаль (офіцер-спокусник) брехливий, підступний, морально розбещений, грубий, безчесний і безсовісний, жорстокий і нелюдяний.
Особливості твору
Для твору характерна віршувальна різноманітність, особливо відрізняються в ньому ліричні відступи і частини поеми, що містять розвиток дії. Це сприяє більш яскравому й повному вираженню авторського задуму, чітко розмежовує частини твору.
Поема написана незабаром після викупу Т. Шевченка з кріпацтва. На допиті в ІІІ відділі поет сказав: “Первое мое стихотворение под названием “Катерина” посвящено Жуковскому, которое возбудило энтузиазм в малороссиянах, и я стал продолжать писать стихи, не оставляя живописи”.
За жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).
Елементи народознавства в поемі “Катерина”
За неписаними, але загальноприйнятими законами звичаєвого права про сім’ю та шлюб, дівчина, яка стала матір’ю до одруження, підлягала осуду й ганьбі. Оскільки жінки, за тодішніми звичаями, зобов’язані були постійно носити якийсь головний убір, виконувався обряд покриття: кілька шановних у селі жінок збиралися і пов’язували («покривали») хусткою голову необачній дівчині. Звідси й глумлива назва — покритка.
Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття.
У давнину був звичай: залишаючи назавжди свій край, люди брали жменьку рідної землі, яку мали покласти в їхню труну при похованні в чужій стороні. Цього звичаю дотримується і Катерина, бо цілком свідома того, що більше не повернеться додому. 2.11. Роль ліричних відступів — композиційного елементу в поетичному творі.
Новим для української поезії елементом композиційної техніки є в Т. Шевченка ліричні відступи, діалогічні вставки, в яких поет раз у раз звертається безпосередньо до свого уявного читача. Таких ліричних відступів у поемі кілька: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»; «Катерино, серце моє», Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченята», «Отаке-то лихо бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Ліричні відступи були елементом цілком природним для поезії Т. Шевченка. В ліричних відступах поет виступає борцем проти традиційних поглядів затурканого, темного народу на «гріхи» матерів-покриток, проти ідіотизму сільського побуту.
Висловлюючи глибоке співчуття покинутим дівчатам-покрит-кам, Т. Шевченко підносився до розуміння справжніх соціальних причин, які породжували аморальні явища. Тон його ліричних відступів, як і всієї поеми такий, що й народ, повний суворих традицій, сам починає розуміти невиправдану жорстокість цих традицій, розчулюється, переймається співчуттям і любов’ю до тисяч таких, доля яких подібна до долі Катерини. Ліричні відступи відігравали важливу роль і з погляду композиції твору. Вони затримували розвиток сюжету, зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше, безпосередніше переживати трагедію героїв.
Наприкінці другого розділу, після змалювання тяжкої сцени прощання Катерини з батьками та рідним селом, коли вона «за сльозами за гіркими і світа не бачить», а потім Утерлася, повернулась, / Пішла… тільки мріє. Подається коротка згадка про смерть батьків Катерини: Та не чули вони вже тих речей — / Ні батько, ні матір.
Описавши драматичну сцену вигнання Катерини з села, автор роздумує над тим, чому люди такі нещадні одне до одного (А за віщо?).
У першому ліричному відступі третього розділу темна ніч символізує непевне становище героїні, яка не знає, де шукати батька своєї дитини. Образи жовтих пісків та лютої зими в народній творчості є символами тяжких життєвих випробувань. Поет проймається настроями героїні й разом з нею тривожиться за результати пошуків москаля. У ці роздуми вплітаються і спогади поета про власні мандри.
Таким чином, єдність, взаємозв’язок усіх елементів поеми, взаємно доповнюючи і поглибшуючи один одного, дають у результаті таку художню форму, яка втілює все ідейне багатство твору.
бейба