«Кайдашева сім’я» скорочено по розділам

«Кайдашева сім’я» скорочено по розділам допоможе згадати, про що розказано у кожній частині твору Нечуя-Левицького.

«Кайдашева сім’я» скорочено по розділах

1 розділ

Біля від міста Богуслава та річки Росі, у яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках.

Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша, оточена старими черешнями. Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у сараї та майстрував, він був стельмахом. Омелько робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але більшу їх частину лишав у шинку.

Два Кайдашеві сини, Карпо та Лаврін, на току поправляли місця для стіжків, незабаром сюди мали звезти хліб. Карпо був старшим, Лаврін — молодшим.

«молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

Лаврін жваво працював, а Карпо ледве совав заступом і морщив лоба, наче сердився. Веселому, жартівливому молодшому братові хотілося поговорити, а старший відповідав знехотя.

Брати говорили про дівчат. Карпові вже був час одружуватися, він хотів щоб дівчина була робоча та проворна, щоб мала серце з перцем.

Батько, покинувши роботу, став прислухатися до розмови синів, він сварив за те, що вони стояли без діла і базікали. Того дня була п’ятниця, а в цей день богомільний Омелько постився, він вірив, що завдяки такій поведінці ніколи не втоне. Карпо з нього посміявся, бо у Семигорах і втопитися ніде, хіба що у ставку, йдучи з шинку напідпитку. Батько образився і пішов.

Лаврін пропонував братові різних дівчат для сватання, але жодна з них йому не подобалася. Лаврін же знав, що візьме собі гарну дівчину, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Лаврін запропонував братові засватати Мотрю. Вона була й гарна, й трохи бриклива, і серце мала з перцем. Лаврінові слова запали Карпові в душу.

Наставав вечір. З хати вийшла Кайдашиха. Вона в молодості довго служила у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла смасно готувати, тому й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона пишалася тим, що потрібна важливим людям, її наіть часто садовили поруч з собою.

Кайдашиха покликала синів і чоловіка полуднувати, але Омелько постував, тому чекав вечері. А почувши перший дзвін пішов до церкви. Жінка нагадала йогму, зайти до панів за грішми за зроблені вози, але не заходити до шинку.

Церква у той день була напівпорожня і Кайдаш навіть служив за паламаря.

Вийшовши з церкви, Кайдаш забрав у пана гроші. Але пішов не додому, а вирішив випити чарчину у шинку. Кайдаш підсів до кума, випив чарку і став жалітися, що втомився лагодив вози та осі, які ламалися на горі, що біля їх дому. Дорога в село проходила коло самого Кайдашевого городу, на ній був пагорб, через який і ламалося багато возів.

Кум порадив Кайдашу розкопати з синами гору. Омелько пиячив до ночі, поки не витратив половину грошей. Потім пішов додому… Його жінка сварилася, не хотіла пускати чоловіка до хати, двері йому відчинив Лаврін

 2 розділ

Другого дня Кайдаш із жінкою поїхав на ярмарок, а синам велів трохи розкопати дорогу. Та вони цього не зробили. Адже дорогою їздили всі, тому коли хтось візьметься до дороби – вони допоможуть.

Увечера Карпо пішов до Мотрі Довбиш. Довбиш був багатий чоловік, у них була нова та велика хата.

Мотря була «висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами…В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю».

Її батьки також поїхали на ярмарок, і Карпо сміливо перескочив через перелаз. Мотря спитала, чого це він через перелази лазить, адже їхні пороги низькі для нього.

«Карпо не зачіпав дівчат, не жартував з ними. Дівчата звали його гордим». Він хотів привітатися з дівчиною за руку, але вона підставила  йому горщика. Карпо хотів відняти горщика, але той розвалився у руках, і червона глина полилась по землі. Карпо продовжував жартувати з дівчиною, розпитуючи, хто їй купив такі гарні кісники та намисто, і заважаючи підмазувати призьбу. Мотря пообіцяла обмазати йому голову глиною і навіть оббризкала сорочку. Карпо скочив і перекинув другий горщик, а Мотря ледь не заплакала, що ж тепер їй скаже мати. «Карпо стояв серед двору й осміхався. Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». Хлопець пообіцяв найняти на танцях для Мотрі музик, щоб вона на нього не сердилась, а та стримувала свій гнів, хоча іншому парубкові справді б обмазала глиною потилицю.

Но ось заторохтів візок і Карпо був вимушений піти. Це приїхали Мотрині батьки і здивувалися, чого це все поперекидане, а робота не зроблена. Дівчина сказала, що це вскочив у двір чийсь кабан і таке наробив.

У неділю вранці Мотря Довбишівна збиралася до церкви, одягла найгарніший одяг.  Мати здивувалася, чого це дочка так прибралася, та сказала, що хоче провітрити стрічки та квітки. Мотря не могла забути про Карпа.

Кайдаші в цей час з’їжджали возами з крутої гори і Карпо, задивившись на Мотрю, не підтримав воза і той перекинувся, а за ним і другий. Батько сварився і дорікав синам, що ті не розкопали дороги, але робити було нічого, довелося замість церкви рятувати снопи й вози. Тільки на кінець служби Карпо прийшов до церкви, щоб побачти Мотрю. Вони домовились побачитися після обіду на музиках. Карпо найняв музик, але сам не танцював, бо не любив, і з Мотрею не говорив. Увечері пішов її проводжати і попросив вийти пізніше в садок.

Через два тижні Карпо заслав до Мотрі старостів і вони одержали згоду на заручини.

На свято Семена , що у вересні Кайдаші пішли на розглядини до Довбишів. Мотря в цей час терла коноплі, а її батьки, побачивши гостей, заметушилися, стали готуватися і привітно зустріли Кайдашів на порозі.

Довбиші були багаті, і Кайдашисі хотілося показати себе як найкраще: вона чепурилася, церемонилась, чекала, поки попросять сісти на почесному місці — на покуті. Господарі накривали на стіл, а Кайдашиха хвалила Мотрю за працьовитість. Дівчині одразу не сподобався солодкий медок у її голосі.

Довбиші пригощали сватів. Кайдашиха вихвалялася своїм спілкуванням з панами, та своїми роботящими та покірними синами.

 3 розділ

Після другої Пречистої [21 вересня] Карпо та Мотря повічалися, весілля гуляли 4 дні.

Наступного дня після весілля свекруха розбудила Мотрю дуже рано, і почала вчити, як розкладати вогонь у печі та варити борщ, ніби та цього не вміла, і задала ще багато іншої роботи, а сама лежала, ніби нездужаючи. Кайдашиха дурила Мотрю, що нездорова, вона була рада мати «добру робітницю» та командувати нею.

Мотрі це не сподобалось. Спочатку вона терпіла, а потім почала гостро відповідати, що не може надвоє розірватися, щоб усе встигнути. Зрозуміла, яка недобра її свекруха, і що «під її солодкими словами ховається гіркий полин». Але Мотря була не з таких, «щоб комусь покорятись».

Другого дня Кайдашиха знову охкала і примусила невістку зробити всю роботу: зварити обід, спекти хліб. Потім ще й дорікала, що борщ вийшов недобрий. Мотря не стрималася і відповіла, що їй не дуже допомагали, а сама вона всього не встигає. Свекруха зрозуміла, що невістка не мовчатиме.

У суботу було багато роботи, Кайдашиха знову нічого не робила, лише стояла над Мотрею та розповідала, як і що робити. Мотря нарікала, що свекрусі ніяк не вгодиш. Кайдашиха говорила, що треба її слухати, бо вона багато чого в панів навчилася.

Через тиждень Кайдашиха поводилася з Мотрею, як з наймичкою, ще й кричала та дорікала.

На початку зими жінки піднімалися дуже рано, щоб прясти полотно. Мотря встала й почала прясти, хлопці теж повставали і м’яли ногами коноплі, а Кайдашиха все спала. Мотря і обід варила, і сорочки прала, робота кипіла в її руках. А свекруха навіть в хаті не підмітала.

Мотря вирішила, що й вона не буде замітати. Вечері в хаті було повно сміття і це помітили чоловіки. Кайдашиха пожалілася Карпові, що його жінка нічого не робить і не слухає її, навіть кричить. Карпо зробив зауваження Мотрі, але та відповіла, що робить на цілу сім’ю одна, вже й рук та ніг не чує. Кайдашиха розуміла, що невістка не буде покірною, і сказала синові, щоб не дуже прислухався до жінки, бо вона й ним буде командувати. Карпові було жаль і матір, і жінку.

Поки Мотря прала білизну на ставку, мати приготувала вечерю. Мотря хотіла допомогти накрити на стіл, але Кайдашиха відігнала її, грубо вилаяла. Мотря не сіла навіть вечеряти. Вона почувала себе сиротою в чужій родині.

Наступного дня Мотря, вимітаючи сіни, почула, розмову Кайдашихи з кумою. Свекруха скаржалася, що у Мотрі мале придане, що вона не вміє нічого робити, що спить до обіду, здорова, як кобила… Невістка не витримала й крикнула: «Од кобили чую! Ще й однієї сорочки не справили мені, а вже судите на все село!» Кайдашиха від сорому не знала де подітись.

Мотря вирішила провчити свекруху… вранці довго спала, кажучи, що нездужає. Маруся побачила, що Мотря дражнить її, розсердилась.

Свекруха з невісткою сварилися, обід стояв недоварений, хата неметена. Жінки посідали кожна собі латати сорочки. Кайдашиха лаялася й погрожувала, Мотря вважала, що вони повинні усе робити порівну.

Кайдашиха поскаржилася старому Кайдашеві, той розсердився, хотів навіть ударити невістку, але Карпо сказав, щоб батько не чіпав Мотрі, бо в неї є чоловік. Омелько ще дужче розсердився і став погрожувати, що й Карпові дасть. Син нагадав батьку, що він уже не маленький. Кайдаш зрозумів, що Карпо не жартує, сплюнув і вийшов, грюкнувши дверима. Хату замітав Лаврін, а жінки сіли вишивати, та все у них тільки плуталося

З того часу вони не мирилися. Кайдашиха кричала на Мотрю, а та огризалася. До Різдва Мотря чекала подарунка від свекрухи, але та відрізала тільки полотна на запаску. Гарне тонке полотно й рушники вона сховала собі в скриню, ще й замком замкнула, хоч пряли вони разом з Мотрею. Мотря пожалілася Карпові, що їй нічого мати не справляє, і вона ходить, як старчиха.

Після того Кайдашиха подарувала невістці хустку і тканину на спідницю, але вони були такі чорні та убогі, що Мотря тільки зітхнула й відкинула їх.

4 розділ

Було літо. Усі менше часу були в хаті, менше сварилися. Кайдаші вижали свій хліб і пішли до пана заробляти снопи. Карпо з Мотрею жали швидко і нажали більше кіп, ніж батьки.

Восени Мотря народила сина. Карпо ніби виріс у своїх власних очах, став вважати себе за хазяїна, рівного батькові. Кайдаш був радий онукові і обіцяв справити молодій родині хату через сіни. Дитина трохи помирила невістку зі свекрухою, яка купала й сповивала, колихала онука.

Карпо й Мотря, заробили улітку більше хліба, тому знали, що тепер їдять свій, а не батьківський. А полотно, яке Мотря напряла, сховала мати в свою скриню.

Коли стали шити сорочки, Маруся всім пошила їх з товстого полотна, а собі з тонкого. Мотря й собі хотіла тонкого. Та  Кайдашиха відповіла, що їй грубе полотно ріже тіло, крім того, вона ж до панів ходить, їй не можна в простому.

Мотрі здалося, що вона аж постаріла в новій товстій, погано вибіленій сорочці. З того часу молода жінка стала прясти собі окремо і ховати у власну скриню. Кайдашиха це помітила і стурбувалася, адже вона пряла повільно, і невістка могла все прядиво швидко випрясти. Ось і сказала Мотрі, що це її прядиво. А невістка відрізала: «Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці, може, більш од вас?»

Кайдашиха розуміла, що Мотря мститься їй за товсті сорочки. Та свекруха не думала здаватися, вона схопилася за мотовило, кажучи, що воно її. Жінки зчинили страшенний крик, сіпаючи мотовило кожна до себе, навіть чоловіки позбігалися до хати. Кайдаш вихопив мотовило, побив його на шматки і став лаяти Мотрю, що через неї така буча в хаті, хотів навіть ударити, але Карпо заступився. Батько накинувся на сина, той просив не робити цього, відступитися. Кайдаш розлютився, знову кинувся у бійку, але Карпо так його штовхнув, що той упав і ноги задер. Мати з Лавріном кинулись обороняти Кайдаша.

Коли всі заспокоїлися, Кайдаш сказав, що відділить Карпа, а Мотря попросила спершу зробити для них з матір’ю два мотовила.

Ображений поведінкою сина, Омелько пішов у шинок запивати свій сором.

Наступного дня старий Кайдаш вніс у хату два мотовила, і Мотря радісно стала мотати починки й ховати у скриню. Свекруха нетямилася від злості. Ще й сорочки Мотря почала прати лише свої, а Кайдашисі довелося мовчки прати свої, бо вона боялася нової сварки.

Одного разу Мотря спекла невдалий хліб, та й борщ вийшов несмачний. Усі висловлювали своє невдоволення, тому Мотря не витримала. Після цього невістка вирішила готувати окремо на свою сім’ю. Поставила два маленьких горщики в піч, а свекруха лежала, думаючи, що обід вариться на всіх. Коли вона зрозуміла все, то зчинила крик. Позбігалися чоловіки. Кайдашиха стала тикати всім у вічі малим горщиком з кашею, і викинула його в смітник. Мотря ж схопила та кинула свекрусі під ноги миску з борщем.

Чоловіки плюнули та повиходили, а хазяйки мовчали, тільки сало в печі шкварчало сердито та голосно.

Мотря підмела в хаті черепки і побігла жалітися своїй матері.

Сварки в Кайдашевій хаті не вщухали. Свекруха з невісткою не говорили по 3 дні. Мотря не давала бавити онука Кайдашисі, хоч та дуже любила його, тому Маруся була вимушена пробиратися до свого лише вночі.

Кайдаш побачив, що треба їм жити окремо. Докупили вона дерева; Мотря посіяла пшеницю на місці нової хати, вона добре зійшла, а це значило, що тут чисто.

Влітку хату освятили і молоді пішли туди жити. Мотря вимазала хату і половину сіней, при цьому голосно співаючи на злість свекрусі. Карпо захотів відділитися, ще й худобою та полем, щоб бути самостійним господарем. Батько змушений був наділити сина хазяйством.

5 розділ

Перед зеленими святами [ у травні—червні] Кайдаш відправив Лавріна до млина. Хлопець їхав понад Россю і милувався природою. Надвечір борошно змололи, а коли Лаврін став збиратися додому, то побачив дівчину, яка була схожа на велику червону квітку.

«Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина».

Лаврін не поїхав одразу додому, а вирішив познайомитися з красунею. Дівчину звали Мелашкою Балаш, мешкала вона у селі Бієвці та полола панські буряки. Лаврін був захоплений нею, він поїхав аж до самих Бієвців і показала йому свою вбогу хату. Її сім’я жила убого.
Хлопець запросив її на побачення до млина. Додому Лаврін повернувся опівночі, і Кайдаш його насварив.

Після цієї зустрічі Мелашка думала лише про Лавріна. Робота падала з рук. Дівчина мала поетичну душу, ласкаве серце, і їй хотілося співати.

Другого дня, в неділю вечері, Лаврін та Мелашка зустрілися біля млина, довго говорили, у їх серцях розгорялася любов. Закохані домовилися зустрітися на вулиці, де збираються хлопці та дівчата.
Місцеві парубки одразу помітили чужого і стали вимагати могорича, або вони прогонять його киями. Лаврін знав цей парубоцький звичай і повів хлопців у шинок, а потім у згоді з ними вернувся на вулицю.

Незабаром прибігла Мелашка. У розмовах та милуванні вони зустріли світанок.

Так ходив ночами Лаврін до Мелашки, поки Омелько не почав лаяти його, що він десь бродить, потім на роботі спить на ходу й після обіду завалюється спати десь у клуні. Батьки вирішили, що треба його оженити, але боялися знову натрапити на норовливу невістку.

Лаврін признався, що кохає дівчину, яка живе у Бієвцях, і хоче одружитися. Мати сказала, щоб засилав старостів, а вони з батьком поїдуть на розглядини.

Лаврін взяв двох старостів і пішов. Батько Мелашки спочатку не погоджувався, бо дочка ще молода, крім того, наближалися жнива і потрібна була робітниця. Потім, побачивши сльози дочки, погодився.

У неділю старі Кайдаші, причепурившись, поїхали на оглядини. Мати очікували побачити гарну хату Балашів. Хлопець відповідав, що кращих за них немає і в їхньому селі, йому і справді так здавалося. Кайдашиха одягла усе найкраще, веліла намостити повище сіна і їхала, не вітаючись з людьми, гордовито виблискуючи новими жовтими чоботами.

Дорога до дому Мелашки йшла то яром, то горою. Лаврін не встиг попередити матір, щоб злізла з воза, бо далі була крута гора. Воли понеслися, віз перекинувся і з нього впала Кайдашиха. Вона кричала, була вся у сіні, пилові й подряпала чоботи. Мати лаюяла сина і говорячи, що тут, мабуть, одні старці живуть.

Балаші були бідно вдягнені, та гостей зустріли привітно, запросили до хати. Двері були низькі, Кайдашиха, гордо піднявши голову, сильно вдарилася об одвірок і прокляла все на світі. Хата була невисокою, з темними віконцями, увігнутою і підпертою стовпом стелею. Кайдашиха сіла на покуті. Вона подобріла, лише побачивши малих Мелащиних братиків та сестричок, яким дала по монеті. Діти грошей ніколи не бачили, і не знали, що з ними робити, навіть пробували надкусити. Балашиха випровадила їх надвір і стала думати, чим пригощати гостей. Вони зварили вареників із суницями та полуницями. Кайдашиха думала, що з цієї невеликої дівчини буде поміч. Вареники вийшли дуже темні, і Кайдашиха з’їла тільки полуниці, а тісто залишила.

Коли Кайдаші поїхали, мати попередила Мелашку, що їй буде важко у такої гордої свекрухи.

Через тиждень після оглядин Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її в батькову хату.

6 розділ

Мелашка тиждень жила, як у раю, не помічала ні п’яного свекра, ні неласкавих поглядів свекрухи, милуючись з Лавріном за пасікою.

Кайдашиха незлюбила батьків Мелашки, бо вони нагадували їй ґулю і поїздку в Бієвці. Мелашка була молода, не могла робити важку роботу, а Кайдашисі хотілося полежать та відпочити. То ж вона лише тиждень помовчала, а далі стала лаяти і глузувати з невістки.

Одного разу Кайдашиха дала завдання Мелашці замісити діжку з тістом, але та була така велика, що дівчина не діставала дна. Кайдашиха глузувала з неї, примушувала Лавріна то стільчик підставити, то витерти лоб від поту, то втерти носа своїй жінці. Голодний Кайдаш, побачивши, що обід ще не готовий, і став сваритися. Кайдашиха щвинувачувала Мелашку, нарікала, що сини понабирали лінивих невісток. І почала сама місити тісто. Мелашка вимішувала тісто, і зламала мішалку, за що свекруха її вилаяла. Кайдаш сварив жінок, що вони й досі не впоралися з обідом, і послав до Мотрі позичити хліба. Кайдашиха заборонила Мелашці це робити, бо у Мотрі й снігу торішнього не випросиш. Мотря це почула через відчинені двері й заборонила, щоб переступати її поріг, бо ноги поперебиває. Хліба позичили у сусідів. Коли Мелашка йшла по хліб, садок і все навколо для неї неначе пов’яло. А як йшла назад, побачила Лавріна, той утішив її ласкавими словами — все знов ніби розцвіло.

Знову почалися в Кайдашевій хаті сварки. Кайдашиха щодня нападала на Мелашку. Мотря її недолюбливала, бо молодша невістка жила разом із свекрухою.

Настали жнива. Кайдашиха завалила Мелашку роботою. Дівчина сумувала за Бієвцями, за своєю доброю матір’ю. Свекруха не пускала її  навіть до матері в гості. Лаврін бачив, що Мелашка журиться за домівкою і пообіцяв відпроситися в батька.

Нарешті Кайдашиха пустила невістку до родини, дала на гостинець пухку паляницю, кажучи, що там такої і не бачили. Мелашці цей гостинець здавя важким, за камінь.

Мелашка вдома залилася дрібними сльозами, і мати розуміла, як важко живеться її дитині, але нічого не поробиш, треба звикати. Балаш частував зятя, а мати з дочкою пішли в садок, і Мелашка виплакала там усі свої сльози, розповідаючи, як її ображають. Мати порадила не годити свекрусі, не мовчати, як це робить Мотря.

Другого дня Мелашка вирішила вимести тільки половину сіней і не виносити Мотрине сміття, як це робила раніше. Так у неї з’явився ще один ворог.

Взимку, Мелашці було ще важче, бо свекруха скидала усю важку роботу на неї, п’яний свекор зганяв на ній злість, а через сіни шипіла Мотря. Лаврін уже й втомився за неї заступатися.

Настав страсний тиждень. У понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов’їха. Вона була богомільна і щороку їла паски в Лаврі. І тепер вона збиралася йти до Києва, тож шукала попутників

Палажка розповідала, що благословіння отримає вся сім’я, звідки вийшов прочанин. Мелашка стала просити свекруху, щоб та відпустила її в Київ. Кайдашиха не хотіла відпускати невістку, та все ж дала згоду.

Наступного дня Мелашка, взявши торбу з паскою, крашанками пішла в дорогу разом з іншими молодицями. Вона почувала себе вільною і щасливою.

Йшли вони день, ночували в добрих людей. Другого дня опівдні піднялися на гору з могилою, звідки був видний Київ з церквами та дзвіницями. Стали молитися, а баба Палажка розказувала й показувала, де яка церква. Надвечір прийшли на заставу, де стояла черниця з монастиря Фрола і Лавра і вмовляла прочан іти саме в їхній монастир. Баба Палажка гордо відмовилася і повела односельців у Лавру. Мелашка була вражена розмірами і красою дзвіниці. У церкві було багато вогнів, ченці співали страсні пісні, які викликали сльози. Мелашці здалося, що вони оплакують і її горе.

На другий день баба Палажка повела молодиць по церквах. До них пристали ще й інші, і йшли, наче сліпці за поводирем. Обходили безліч церков. Прикладалися до святих мощей та давали гроші черницям. Поки Палажка сповідувалася, Мелашка сиділа на церковних східцях поряд з проскурницею і важко зітхала. Вона не хотіла повертатися додому, в пекло. Мелашка розказала проскурниці про своє гірке життя і раптом вирішила, що може тут зостатися. Попросила стару жінку взяти її за наймичку. Та погодилась і відвела дівчину додому. Мелашка  готувала тісто для проскур у цій гарній оселі.

Після служби Палажка хотіла вести прочан у печери, але раптом помітила, що немає Мелашки. Дівчину шукали, але так і не знайшли, тому повернулися додому без неї.

Баба Палажка боялася сказати Кайдашам правду, але через кілька днів все стало зрозуміло.  Лаврін страждав, звинувачував у всьому матір.
Кайдаші пішли до Палажки і стали допитуватися, де поділась Мелашка. Баба Палажка відгризалася, що та не мала дитина, нікого вона не заводила нікуди. Зчинилася сварка, Палажка з Параскою побилися граблями. Баба Палажка заголосила, кажучи Кайдашисі, що саме через неї Мелашка покинула дім. Баби почали битися, тикати одна одній дулі та обзиватися, поки старий Кайдаш їх не розійняв. На крики збіглася вся вулиця. Кайдаші таки потягли Палажку у волость. Волосний насварив бабу, але йти до Києва не змусив, бо Мелашка не маленька.

Лаврін чекав, що жінка повернеться, але її так і не було. У селах ходили чутки про неприємності, які траплялися з подорожніми. Чутки дійшли до Бієвців, і Балаші прибігли, ридаючи, до сватів. Навіть Карпо з Мотрею, забувши про ворожнечу,  сумували з усіма. Кайдашиха уже відчувала свою провину і жалкувала, що так поводилася. Вирішили йти до Києва шукати Мелашку.

Мелашка тим часом служила в проскурниці і жила, як у Бога за пазухою. Робота неважка, харч добрий, ніхто не лає. Але вона сумувала за Лавріном. Одного разу вона так головила, що проскурниця порадила їй повернутися. Але дівчина згадала про свекра та свекруху і сказала, що не повернеться. Хоча на душі її був тягар, Мелашка думала, що чинить гріх, мучачи себе й чоловіка. На другий тиждень Мелашка стала потроху звикати й сама не знала вже, що їй робити.

Тим часом Кайдаші дісталися до Києва, обходили усі церкви і розпитували про Мелашку. Нарешті потрапили до церкви, біля якої жила Мелашка. Проскурниця на східцях продавала проскури. Мелашка вибігла з пекарні, коли побачила Лавріна — блідого та смутного. Потім свою матір і… свекруху. Її як крижаною водою облили. Потім ще раз глянула на Лаврінове лице і не витримала, кинулася до нього і заридала, як мала дитина…

Мелашка розповіла, що працює, а проскурниця пожалкувала, що піде від неї така добра наймичка. Кайдашиха пообіцяла більше не ображати її, аби тільки невістка повернулася.
І дотримувала його: обсипала Мелашку медовими словами, купила обновки.

Незабаром Мелашка народила сина.

7 розділ

У Кайдашевій хаті був мир: свекруха з невісткою не сварилися. Але надворі, між батьком та Лавріном, почався нелад. Лаврін не слухав батька, йому самому хотілося господарювати. Окрім того, старий Омелько пропивав у шинку всі гроші, зароблені разом із сином, і тому все важче було покорятися лайливому батькові.

Якось старий Кайдаш звечора сказав Лаврінові косити ячмінь, а той вирішив їхати до млина. Наступного дня пішов на поле, не питаючи батька. Той образився і подумав, що синки швидко заженуть його на піч.

З того часу Лаврін забрав господарство у свої руки. Батько майстрував, заробляв гроші і щовечора вертався з шинку п’яний.

Одного разу в церкві Кайдашеві здалося, що заспівали разом з дяком ангели і всі образи заворушилися, заспівали. Ожила й картина страшного суду. А на вулиці його ніби покликав за собою якийсь чоловік з туману, і Кайдаш пішов за ним. Дійшов до греблі і лише тоді прийшов до тями й пішов додому.  У понеділок знову випив, і тепер за ним ходили, не відстаючи, чорні хлопчики з ріжками. Вони були скрізь: і на подвір’ї, і на вулиці, і верхи на череді. Кайдаш почав косити кропиву, бо там було повно чортів… Сини й невістки глузували з нього, а Кайдашиха сварила його.

Кайдаш зайшов до хати, але йому здалося, що за столом сидить чумак, якого він бачив у молодості, і покійний батько. Став з ними розмовляти. За чоловіка всі хвилювалися, вже було не до сміху. Покликали сусідів і ті умовили старого помолитися та лягати спати. Мотря побігла за знахаркою бабою Палажкою, про сварку з якою вже й забули.

Баба Палажка прийшла і почала нашіптувати та примовляти, виконуючи при цьому різні магічні дії. Але це нічого не дало. Кайдашиха відправила чоловіка до священика. Кайдаш розповів йому усе, замовив молебень, говів. На деякий час це допомогло. Омелько перестав пиячити, але потім знову не стерпів і почав заходити в шинок.

Однієї місячної ночі Кайдаш знову побачив чумака. Старий почав з ним говорити і пішов за ним на греблю, потім у ліс. Там йому ввижалися вогняні квіти і зайчики. Кайдаш підняв голову, стукнувся та й… прокинувся. Він стояв в одній сорочці серед густого незнайомого лісу. Ледь знайшов дорогу до млина. Повернувся додому, а жінка думала, що він знову п’яний десь волочився і почала лаяти. Кайдаш сказав, що його водила нечиста сила. Раптом побачив чортів на печі, схопив макогона і став лупити ним, аж шматки глини посипалися. Родичі поперелякувалися, вивели батька надвір, як він просив, покропили хату свяченою водою, запалили свічки перед образами. Насилу Кайдаш заспокоївся. Хотів лягти, але у ліжку йому скрізь ввижалися павуки.

Через тиждень Кайдаша знайшли утопленим на греблі.

8 розділ

Поховали сини Кайдаша з великою честю. На четвертий день почали ділити спадщину. Карпо вважав, що батько мало відділив йому городу, тому треба поділити все порівну. Вирішили не йти у волость, а зробити це самим.

Тільки поділили, прибігла Мотря і зміряла все очима. Їй здалося, що Лаврінова частка більша. Вона скинула пояс і стала переміряти. Лаврінів город справді виявився, за її міркою, на один пояс вздовж і на два пояси впоперек більшим. Мотря здійняла крик, репетуючи, що це так свекруха їм наміряла. Почали переміряти. Мотря, як міряла у себе, то пояс натягувала, аж тріщав, а коли в Лавріна — то стягувала. Город переміряли Кайдашиха з Мелашкою, і вийшло порівну. Мотря була сердита, що не на її вийшло. Вона причепилася за пасіку, потім за садок, бо у Лавріновій частці було більше дерев. Кричала, що треба йти у волость, хай їх розсудять там.

Карпо теж сказав, щоб йому дали половину пасіки і половину худоби. Тоді Кайдашиха нагадала, що і їй належить якась частка, а крім того, нагадала, як Карпо бив батька кулаками.

У волость, Лаврінові присудили усе батьківське добро, бо Карпо забрав свою частку вже давно. Мотря як почула це, то ледве не скрутилася.

Від того часу не було миру між Кайдашенками і їх жінками. За будь-яку дрібницю спалахувала сварка.

Одного разу Мелашка підмела сіни, намела купу сміття і пішла за рядниною, щоб винести його. У цей час прийшла Мотря і стала кричати, щоб Мелашка не мела їй до порога, лаяти та ображати. Мелашка не змовчала,і попросила їй не вказувати, розкидала вона сміття прямо на Мотрині стіни і вікна. На крики вибігла Кайдашиха. Жінки вчепилися за мітлу, поки та не розлетілася на друзки.

Чоловіки ледве розборонили молодиць. Мотря кричала, щоб Карпо «одривав» хату, бо так жити не можна. Взяла з калюжі грязь і стала обкидати Мелащину хату. Кайдашиха теж закричала, щоб Лаврін «одривав» хату і побігла жалітися у волость. За нею прибігла Мотря і теж скаржилася. Волосний слухав—слухав, плюнув та й повиганяв їх.

Того ж вечора Кайдашиха почула, як на горищі закричали кури. Подумала, що то якийсь звір чи злодій, вискочила з лампою у сіни. На горищі хтось був із світлом. Лаврін заглянув туди і побачив Мотрю з куркою в руках. Вона сказала, що впіймала свою курку на їхньому сідалі, і щоб він повернув ті яйця, які ця курка давно несе у них. А сама лазила по гніздах і збирала тим часом яйця за пазуху. Одна курка впала і погасила світло. Мотря стала спускатися, а Лаврін усе ще стояв на драбині. Молодиця вдарила його п’ятою в зуби, потім другою в носа. Лаврін закричав і став трясти драбину, а потім прийняв її. Мотря повисла на стіні і зарепетувала, бо в одній руці у неї була курка, а в пазусі — яйця, і вона боялася їх потовкти. Вискочив Карпо, штовхнув Лавріна і матір та врятував свою дружину.

Другого дня Кайдашиха пішла до священика жалітися, і розказала усе не так йому, як матушці. Та передала гостинців для бабиних онуків: солодкі коржики та бублики. Кайдашиха роздала гостинці Мелащиним дітям, це почули Мотрині діти й собі повибігали в сіни. Баба пригостила і їх. А Мотря закричала, щоб вони не брали нічого у баби—злодійки і повикидала бублики. Діти стали обзивати Кайдашиху, як чули від матері, а та тільки заплакала.

Того ж дня Мотрин хлопець напився води з Мелащиної діжки і розбив випадково кухоль. Кайдашиха наробила галасу і розбила Мотрин кухоль. Тоді Мотря забігла до Лаврінової хати і розбила горщик. Кайдашиха побігла до Мотрі і розбила велику макітру. Мотря й собі вскочила до сусідів і кочергою на полиці побила всі горщики та миски, тільки черепки посипались.

Ледве розборонили жінок чоловіки, але ті продовжували лаятися. Кайдашиха, як доказ своєї правоти, тикнула Мотрі дулю, але попала не до носа, а в око. Мотря вхопила деркача і сунула його межи очі свекрусі так, що виколола око. Мелашка з Лавріном стали захищати матір, пхнули Мотрю, а Карпо кинувся на Лавріна. Лаврін розлютувався, поліз на стріху і став скидати покрівлю з Карпової хати — «одділятися». Кайдашиха розмазала кров по обличчю і побігла позиватися у волость, наробивши галасу на все село.

Громада присудила Карпові «одірвати» свою хату і поставити окремо на городі, ґрунт розділити порівну, Мотрю— таки посадили на два дні в холодну.

Стара Кайдашиха після цих подій заслабла, стала сліпа на одне око. Вона думала чому у нихх постійні сварки? Вирішила освятити хату, зайшли й до Карпа, бо матері було усе—таки шкода сина.

Хату «одірвали», розгородили тином двір, і сім’ї потроху стали миритися. Спочатку почали забігати з однієї хати в другу діти, потім господарі заходити за інструментом, а там стали любенько розмовляти через тин і жінки. Щоб не обходити навкруги у ворота, зробили в дворі перелаз через тин.

Мир між братами поміцнішав для господарської справи та спільної вигоди. Вони орали, сіяли, заволікували і возили сіно й хліб разом з Лавріном.

Саме тоді побудували залізницю недалеко від Семигор. Люди наймалися возити туди цукор і борошно із сахарень та млинів. Брати й собі купили по коняці, спряглися в одну хуру і разом заробляли гроші.

Податки були великі, треба було ще десь підробляти.  Карпа обрали за десяцького. Прийшов наказ з волості рівняти шляхи, лагодити мости та насипати на болотах греблі. Карпо спершу звелів розкопати той горб біля свого двору, на якому скільки возів поламалось.

Громада потроху виборювала свої права через стільки років після відміни панщини. Один багатий жид купив у пана право на шинки у селі. І почав продавати жешеву горілку. Люди кинулися туди, а громадський шинок стояв порожній. Громада постановила не купляти нічого у жидівському шинку і «одганяти» бажаючих. Хитрий жид підкупив горілкою волосного й писаря, пообіцяв дати гроші — 40 карбованців — на волость і на церкву, аби мужики «оддали» йому й громадський шинок в оренду.

Селяни «оддали» Беркові свій шинок. А той на церкву грошей не дав, і тільки сміявся, бо повернув свої гроші за частування, та ще й чоловіків тепер міг обдирати, як хотів.

9 розділ

Зимою та весною сім’я Кайдашів жили мирно.

Кайдашиха сердилась на Мотрю, але невістки жили мирно. Лаврін любив Мелашку: ніколи й пальцем не зачепив, не сварив. Мотря часто гризла голову Карпові, та він відмовчувався.

Навесні Мелашка посадила біля тину огірки. Коли виросли перші огірочки, Мотрин півень перескочив через тин, поскликав курей і курчат, і вони склювали всі огірки. Кайдашиха, побачивши це, знайшла палицю і жбурнула в курей. Перебила півневі ногу і прибила двох курчат. Мотря побачивши це стала лаятися, чіплятися до Карпа, щоб той примусив матір віддати гроші за півня і курчат. Але Карпо сміявся з неї і відмахувався: «Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!»

Увечері кабанчик Лавріна заліз у Мотрину картоплю і та перебила йому спину. Лаврінові було жаль тварину, і він сказав, що Мотря вже не знає, що робить. Та «стояла за вуглом» і тільки того й чекала. Крикнула, що то їм за півня та курчат.

Тоді Кайдашиха підстерегла Мотриного півня в своїх огірках, вбила його, обскубла і собі в борщ укинула. У той час Мотрині діти гуляли в Мелащиних і старший хлопець угледів перебиту ногу свого півня. Він побіг до матері і розказав. Мотря вскочила до Лавріна, вихопила півня з борщу і побігла з ним до Карпа. Той посварився з матір’ю і братом, бо йому шкода було півня. Мотря звеліла дітям піймати Мелащиного чорного півня і вкинути до своїх курей. А коли Лаврінів кабан вскочив у Мотрин город, та наробила ґвалту, з дітьми піймала його, зачинила у свій хлів і не хотіла віддати без викупу.

Того ж дня Карпів кінь скочив у Лаврінів город і його теж піймали та зачинили в хлів. Карпо з Мотрею сильно розгнівалися.
«Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро».

Уся Мотрина сім’я була у вузькій і короткій одежі, бо Мотря була хазяйновита, але скупа, і економила на одягові, скільки могла, тому мала не дуже привабливий вигляд.

Мелашка ж розцвіла і сяяла, як кущ калини.

Мотря крикнула, нащо баба «одв’язала» коня і заперла у хлів. Кайдашиха сказала, що його відв’язали діти, і кінь ускочив у шкоду. Мотрині діти «брехали», що то зробила баба, а Мелащині заперечували.

Кайдашиха з Мелашкою вимагали заплатити за тин і відпустити кабана, тоді віддадуть коня. Карпо був напідпитку, розлютився і кинувся визволяти коня. Люди не сміли його зупиняти, боялися, одна Кайдашиха стала перед хлівом. Син ухопив її за плечі і став трусити так, що вона ледве вирвалася і побігла з двору до ставка. Карпо біг за нею з дрючком і зупинився лише перед водою, говорячи, що не шкода йому матері, як шкода чобіт.

Кайдашиха побігла жалітися священику, а потім у волость. Там присудили Карпові або 10 різок, або заплатити матері 5 карбованців і перепросити її та помиритися.

Карпові було соромно лягати під різки, тому він вибачився перед матір’ю.

Деякий час Кайдаші не сварилися. Але літо принесло сварку через грушу. Коли громада ділила двір старого Кайдаша, то до Карпової половини відійшла Лаврінова груша. Вона довго не родила, то не було й лиха. Цього ж літа груш уродило багато. Лаврінові діти дізналися від бабусі, що то груша не дядькова, а батькова, і полізли трусити. Тут вибігла тітка Мотря, стала їх лаяти і хотіла відшмагати кропивою. Діти закричали, вибігла Мелашка, потім Лаврін з Кайдашихою і стали заступатися за дітей, адже груша справді їхня. Мотря сказала, щоб більше діти не лазили, інакше поперебиває їм ноги. Діти все-таки лазили по груші, а Мотря лупцювала їх різками. Тепер почали сваритися чоловіки. У волості присудили, щоб Карпо віддавав щороку половину груш. На тім трохи помирилися. Але груша, як на злість, розросталася і родила все більше. Груші дорого коштували на ярмарку, пахло карбованцями, а це для селянина не жарт. Мотря продовжувала ганяти Лаврінових дітей і бити їх.

Брати пішли радитися до священика, але жоден не погоджувався на його пропозиції. Лаврін не хотів брати за грушу 3 чи 4 карбованці відчіпного, бо міг щороку на них скільки заробити. Карпо не хотів продавати два аршини землі з грушею. Скінчилося тим, що священик їх прогнав. Брати продовжували сваритися, як і жінки.

Та спір через грушу вирішився сам – груша всохла і дві сім’ї помирилися.

«Кайдашева сім’я» скорочено (аудіокнига)