«Король Фредді» скорочено. О. та Н. Шевченки

Олександр та Наталя Шевченки «Король Фредді (Про Фредді Мерк′юрі)» читати текст онлайн та скорочено.

 «Король Фредді (Про Фредді Мерк′юрі)» скорочено

Твір розповідає про дитинство та юність майбутньої легенди світової музики — Фредді Мерк’юрі, справжнє ім’я якого було Фарух Булсара.

На початку вересня 1946 року на острові Занзібар біля берегів Африки народився хлопчик Фарух. Коли він з’явився на світ, його голос був настільки дзвінким і сильним, що медсестра пожартувала: хлопець стане співаком. Мати ж мріяла бачити сина впливовою та видатною людиною. Згодом обидві виявилися праві.

Дитинство Фаруха було щасливим і безтурботним. Він жив на мальовничому острові, де проводив багато часу на пляжах, у садах та за іграми з друзями. Вечорами батьки читали йому книжки про піратів, принців, султанів та далекі країни. Особливо хлопця захоплювали історії про персів — народ, до якого належала його родина. Він часто сидів у порту, дивився на кораблі та мріяв про великі подорожі й пригоди.

Фарух ріс дуже здібною дитиною. Він мав чудовий голос, легко запам’ятовував і переспівував почуті пісні. Також хлопчик любив музику, малювання та спорт. Батьки бачили його таланти, але вирішили насамперед дати синові хорошу освіту. Тому відправили його навчатися до католицької школи-інтернату Святого Петра в Індії.

Подорож до Індії стала першою великою пригодою хлопчика. Разом із батьком він вирушив кораблем через океан. Спочатку плавання здавалося цікавим, але згодом Фарух почав сумувати за домом і музикою. Одного дня старий матрос помітив його смуток і пояснив, що океан живий та має власну музику. Він порадив хлопчикові заплющити очі й прислухатися. Фарух почув у шумі хвиль, криках чайок і свисті дельфінів справжню мелодію. Це відкриття вразило його і ще більше зміцнило любов до музики.

Через вісім тижнів мандрівники прибули до Бомбея. Фарух був здивований величезною кількістю людей та незвичним життям великого міста. Під час подорожі потягом країною він побачив бідних і голодних людей. Це справило на нього сильне враження. Хлопець зрозумів, що якщо колись стане багатим, то допомагатиме нужденним.

У школі Святого Петра Фарух навчився бути самостійним і дисциплінованим. Спочатку йому було важко звикнути до суворих правил, але поступово він зрозумів їхню користь. Тут він розвинув свої численні таланти. Хлопець займався спортом, став чемпіоном школи з настільного тенісу, грав у театральних виставах і співав у церковному хорі.

Найбільше ж його приваблювала музика. У школі було велике чорне піаніно, на якому грала вчителька співу. Фарух мріяв навчитися грати на ньому. Потайки він брав ключ від концертної зали і тренувався самотужки. Спочатку в нього виходили лише прості звуки, але поступово він навчився підбирати мелодії. Одного разу його застав за грою директор школи. Замість покарання директор побачив талант хлопця і домовився з його батьками про додаткові уроки фортепіано. Фарух почав серйозно займатися музикою й швидко досяг успіхів. У дванадцять років він написав свою першу пісню «Я йду до вершини», яка виявилася символічною для його майбутнього.

Згодом друзі запропонували Фаруху створити музичний гурт. Разом із чотирма товаришами він заснував ансамбль «Гектікс» («Непосидьки»). Саме друзі називали його Фредді, і хлопцеві настільки сподобалося це ім’я, що він вирішив зробити його своїм сценічним псевдонімом. Відтоді Фарух став Фредді.

Директор школи підтримав музикантів, дозволив їм користуватися інструментами та репетирувати в школі. Після тривалих тренувань відбувся перший концерт гурту. Виступ мав величезний успіх. Глядачі захоплено слухали музику, аплодували та танцювали. Незабаром гурт став відомим не лише в школі, а й у всьому містечку Панчгані. Так Фредді вперше відчув себе справжнім артистом.

Після завершення навчання Фредді повернувся на Занзібар. Він був щасливий знову побачити рідні місця та друзів. Юнак уже планував створити новий музичний гурт, але його життя різко змінилося. На острові спалахнула революція, через яку родина Булсара була змушена залишити батьківщину. Вони переїхали до Англії, у Лондон.

Саме в Лондоні здійснилася найзаповітніша мрія Фредді. Тут він познайомився з Джоном Діконом, Браяном Меєм і Роджером Тейлором. Разом вони створили легендарний гурт Queen. Фредді став його вокалістом і швидко здобув світову славу. Завдяки неймовірному голосу, харизмі та таланту він підкорив серця мільйонів людей у всьому світі. Так хлопчик із далекого Занзібару став справжнім королем рок-музики — Freddie Mercury.

Головна думка твору полягає в тому, що талант, наполеглива праця, віра в себе та підтримка друзів допомагають людині здійснити навіть найсміливіші мрії. Історія Фредді Мерк’юрі показує, що шлях до успіху починається з дитячих захоплень, працьовитості та великої любові до своєї справи.

 «Король Фредді (Про Фредді Мерк′юрі)» читати

«Король Фредді» НАРОДЖЕНИЙ СПІВАТИ

Одного сонячного четверга, на початку вересня тисяча дев’ятсот сорок шостого року, на острові Занзібар, що біля берегів Африки, у містечку Стоунтауні народився майбутній король. Хоча тоді ще ніхто й не підозрював про те, що це король — ні його мама, ні лікарі, ані, тим паче, сам новонароджений. Та хлопчик, з’явившись у нашому світі, замість звичайного крику немовляти оголосив про свій прихід таким соковитим та дзвінким співом, що чорношкіра медсестра зауважила:

— Ого, а голос у нього королівський! Мабуть, стане співаком…

— Ще чого, — відмахнулася мама хлопчика, Джер Булсара. — Співами себе не прогодуєш. Мій син буде видатним і дуже впливовим!

Як згодом виявилося, рацію мали обидві жінки.

Хлопчика назвали Фарух, що в перекладі означає “щасливий”. І дитинство маленького Фаруха Булсари справді було щасливим. Життя на острові Занзібар скидалося на казку: завжди літо, сонечко, гуляй собі, де хочеш, розважайся, як хочеш… Хлопчик так і робив — то досхочу засмагав на пляжах, то блукав з батьками у вічнозелених садах національного музею, то проводив цілісінькі дні, граючись із друзями— однолітками… А коли втомлений повертався увечері додому, батьки читали йому книжки про зухвалих піратів та багатих султанів, сміливих принців та зачарованих красунь. Особливо полюбляв малий Фарух книжку про пригоди персів — народу, до якого сам належав. Він неначе бачив себе всередині цих казок, адже описані в них місця були дуже схожі на рідний Занзібар. Згодом, коли він вже знав усі книжкові історії напам’ять, хлопчина часто проводив вечори в місцевому порту: сидів на пристані й дивився, як зникає за обрієм велике червоне сонце, прокладаючи у воді прощальну вогняну доріжку. Він супроводжував замріяним поглядом кораблі — пароплави та вітрильники, що курсували перед ним, і уявляв, як сам пливе кудись далеко, у незвідані країни, описані у книжках. Колись він неодмінно вирушить морем назустріч пригодам, адже так цікаво дізнатися, що там, за океаном…

Фарух зростав дуже талановитим. У нього виявився чудовий голос: він міг прослухати пісню по радіо, а потім відразу ж переспівати її на свій лад, і звучало це не гірше за оригінал! Він дуже часто розважав своїм співом гостей на святах, і батьки мусили визнати, що з хлопчика справді може вийти хороший співак.

Кінець ознайомчого фрагменту