Легенда про сірого павука
Жив собі сірий павук. З ранку до ночі він майстерно плів сітку і ловив нею мух, що дуже докучали людям і звірятам. Але павука ніхто не любив, ніхто не хотів навіть дивитися на нього.
— Чому мене ніхто не любить? — запитував він не раз сусідів.
— Бо не маєш гарних крилець, таких як у мене,— відповів метелик.
— Бо не бриниш так голосно, як я,— загудів джміль.
— Бо не метушишся ти так, як ми,— загомоніли бджілки.
«І справді,— подумав павук,— де мені зрівнятися з метеликом чи бджолою». Заплакав бідолаха, що він такий гидкий, та й сховався в темному куточку стайні. Потім павук знову узявся за свою роботу, сплітав далі свої сітки і ловив у них мух. А воли, осел та біла овечка, які мешкали у тій стайні, раділи, що багато мух потрапляло в павутину.
Якось опівночі розбудив павука в його темному куточку ясний промінь. Дивиться, а в яслах на сіні лежить маленька дитина, і довкола неї світло сяє. Над дитиною схилилася мати, сумує, що немає чим її вкрити. Побачив це павук і здогадався, що діється, і подумав: «Ану я сплету покривало, може, воно стане у пригоді». І сплів швиденько м’яку, теплу павутину, поклав її несміло перед Матір’ю Божою. Усміхнулася Пречиста Діва, взяла павутину і вкрила нею Ісуса. А маленький Ісус зігрівся і щасливо усміхнувся, глянувши на павука ясними очима. Відтоді ворожить павук людям щастя кожного вечора і всі раді його в ту пору бачити.
