Марко Вовчок «Свекруха» скорочено

У селі колись жила вдова Орлиха. Її чоловік давно помер, старшого сина вбили в Туреччині, а молодший, Василь, залишився з матір’ю та господарював. Він був гарним, веселим, працьовитим парубком і дуже шанував матір. Орлиха ж любила сина понад усе й постійно пильнувала його.

Коли настав час одружувати Василя, мати почала шукати йому наречену. Вона радила синові не брати багатої дівчини, а знайти добру та покірну. Проте Василь сам закохався в Ганну Королівну, доньку заможного батька. Орлиха була проти цього шлюбу, бо вважала дівчину гордою та розпещеною. Однак син наполіг на своєму, і незабаром молоді одружилися.

Ганна привезла до чоловікової оселі величезний посаг: шовкові запаски, вишиті кожухи, пояси та золоті очіпки. Вона була вродливою, і всі милувалися молодою. Лише Орлиха зустріла невістку без особливої радості.

Минув рік. Спочатку Ганна часто виходила на вулицю, розмовляла з людьми й веселилася. Згодом вона стала замкнутою та сумною, майже не залишала господи. Молоде подружжя жило в одній частині хати, а Орлиха — в іншій. Коли сусіди запитували свекруху, чи задоволена вона невісткою, та відповідала зневажливо або взагалі мовчала.

Одного разу Ганна прийшла до сусідки, матері оповідачки, і зі сльозами поскаржилася на своє життя. Вона розповіла, що Орлиха від самого початку її не злюбила, постійно дорікає їй багатим походженням і нібито псує її дорогий одяг та прикраси. Свекруха також вимагала продати волів, яких Ганна отримала від батька. Коли Василь не погодився на це, Орлиха звинуватила невістку в тому, що та відвернула сина від матері, і пригрозила їй помстою. Сусідка радила Ганні бути терплячою, але молода жінка не хотіла миритися з образами.

Невдовзі сусідка вночі почула розмову Василя з дружиною в саду. Ганна плакала й просила чоловіка не їхати по справах та не залишати її саму, бо їй було дуже важко жити в одному домі зі свекрухою. Василь співчував дружині, але сподівався, що мати не завдаватиме їй кривди.

Коли настали жнива, пшениця на Василевому полі достигла й обіцяла щедрий урожай. Одного ранку Ганна не прийшла вчасно жати разом із сусідкою. Вона з’явилася лише після обіду — бліда, знесилена, ледве трималася на ногах. Жінка розповіла, що вночі бачила Орлиху в коморі. Свекруха стояла там бліда й розхристана, а коли Ганна скрикнула, швидко вийшла. Ганна не знала, що робити. Василь не повірив би їй, адже тієї ночі його не було вдома. Ганна почувалася настільки погано, що вже не могла працювати, тому вирішила дочекатися чоловіка.

Увечері сусідка помітила, що Ганни немає на полі. Вона розпитувала інших жниць, кликала молоду жінку, але ніхто не міг сказати, куди та поділася. Нарешті Ганну знайшли серед пшениці. Вона лежала нерухомо, наче спала, зі складеними навхрест руками, а біля голови лежав сніп пшениці.

Василь, який працював неподалік, весело поспішав до дружини. Та, побачивши її мертвою, не зміг пережити горя й наклав на себе руки.

Коли про смерть невістки повідомили Орлиху, вона спочатку лише стиснула зуби й холодно промовила, що так судилося. Але, дізнавшись про загибель сина, стара жінка втратила самовладання. Вона кинулася до його тіла, кричала й голосила, не тямлячи себе від розпачу.

Молодих поклали поруч на столі. Уночі Орлиха кудись зникла, а наступного дня її знайшли мертвою під тином. Молоде подружжя поховали разом, а свекруху — окремо.

Хата Орлихи спорожніла й поступово розвалилася. Люди боялися купувати її, бо вірили, що місячними ночами подвір’ям блукає привид молодої Ганни. Кажуть, вона сидить навпроти місяця, складає білі руки й чекає на свекруху, докоряючи їй за те, що та занапастила її молоде життя.

Головна думка твору: родинна жорстокість, заздрість і прагнення підкорити інших можуть призвести до непоправної трагедії. Зневага та неприязнь руйнують не лише життя невинної людини, а й долю всієї родини.