“Мартин Боруля” читати скорочено можна щоб згадати сюжет твору та головні події трагікомедії Івана Карпенка-Карого, написаної у 1886.
“Мартин Боруля” читати скорочено
Мартин Боруля – заможний шляхтич, чиншовик (тобто він платить за оренду землі іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що «Дворянскоє депутатскоє собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, який його, «уродзоного шляхтича», обізвав бидлом, а сина — телям. Мартин каже, що не пошкодує ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог.
Трандалєв радіє, що знайшов собі таку безклопітну роботу, яка ще й дохід гарний приносить: він веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі.
Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, привезти йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі. Від Марисі він вимагає, щоб називала батьків не «тато», «мама», а «папінька», «мамінька» чи «папаша», «мамаша» — по-дворянському, щоб не робила важку роботу, а то руки зіпсує собі, щоб поводила себе, як панночка.
Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, закохані, вони вирішують сказати батькам про весілля. Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам’ять «бумаги», як потім із друзями розважається, п’ючи «трьохпробну» (горілку) й співаючи «крамбамбулі» (романси). Мартин, побачивши Миколу, каже Степанові, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш.
Боруля посилає зі Степаном Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і просить привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб все було, як у дворян.
До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, каже, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара. Ображені свати йдуть. Боруля відправляє свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб дізналася у тієї, як роблять «кофій» і коли подають: чи до борщу, чи на ніч. Розповідає також, що скоро до них прибуде чиновник — гідний для Марисі наречений. Мати дивується й заперечує, вона знає, що дочка кохає Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.
Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин злиться, наказує позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашнім каже готуватися до заручин.
Марися зустрічається з Миколою, і той розповідає, що її батько їм відмовив, так як вони не дворянського роду. Батьки Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє кохати хлопця і знайти вихід з непростої ситуації. Вона говорить з матір’ю і каже, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших чоловіків, окрім Миколи, просить поговорити з батьком. Але Палажка розуміє, що все це буде марно, що вони тільки посваряться.
Мартин забороняє дочці прати білизну, приносить від хрещеної матері кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка.
Нарешті приїздить Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, каже, що вона не панночка, що кохає іншого. Націєвський запевняє, що всі баришні від нього «тають», полюбить його і вона, як познайомиться ближче, адже він неймовірно співає. Тим більше, що вже домовилися з її батьком про багатий посаг (придане).
Насправді Націєвський починає сумніватися, чи не нав’язують йому нечесну наречену, яка вже вагітна від іншого. Він підслуховує розмову Мартина з Палажкою, коли вони сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина. Націєвський думає, що його думки щодо нареченої правдиві, й крадькома втікає із заручин.
Злий Мартин Боруля сідає на коня, наздоганяє чиновного жениха і б’є його за свій сором.
Приїздить Степан з речами й повідомляє, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після інциденту з Націєвським й після того, як був надісланий папір від Красовського, щоб вибиралися з його землі, батько зовсім занедужав. Вони вирішують покликати старого друга Гервасія, щоб той поговорив із Мартином.
Боруля ледве виходить у світлицю. Його вмовляють залишити думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату прийшла відмова, бо в одному з документів написано не «Боруля», а «Беруля».
Мартин просить принести папку з паперами і кидає їх у вогонь, плачучи та приказуючи, що 1000 рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-так і залишився бидлом.
Гервасій просить дати дітям благасловення — Миколі й Марисі дозвіл на одруження. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами.
Відгук “Мартин Боруля”
Трагікомедія І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» уже більше ніж сто років не сходить зі сцени. Секрет її довголіття не лише в неперевершених комічних епізодах, а в тому, що драматург порушив одну з вічних людських проблем — підміну особистіших етичних цінностей (чесність, порядність, працьовитість, кохання) становою приналежністю (повагою за чином). Від свого прагнення стати «за паперами» дворянином постраждав і сам Боруля, і його сім’я.
Марисю ледь не від дали заміж за бідного гульвісу, але чиновника, дворянина Націєвського Степан займався чужою йому справою, їх мало не вигнали з орендованої землі. І сам малограмотний Мартин, і його рідні не розуміють суті вищого класу, і у своєму намаганні формально дорівнятися до них смішні. Кожен має займатися тою справою, до якої він має нахили та здібності.
Справжнє дворянство – це освіта, інтелігентність, внутрішнє відчуття себе людиною, і саме цього потрібно домагатися таким, як Боруля, хто розумом і тяжкою працею змогли заможно жити. Автор вчить, що треба знати своє місце в цьому світі, забути про гординю і співіснувати з навколишнім середовищем!
клас