Григорій Квітка-Основ’яненко “Маруся” характеристика героїв – Василя, Марусі, Наума та Насті Дрот допоможе розкрити їх образи, визначити риси характеру.
“Маруся” Квітка-Основ’яненко головні герої
- Маруся — головна героїня твору, донька Наума Дрота;
- Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі. Він став заможною людиною завдяки чесній праці та дотриманню норм християнської моралі
- Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота;
- Василь — наречений Марусі. Був свитником
- Олена – подруга Марусі.
Квітка-Основ’яненко “Маруся” характеристика героїв
Маруся – головна героїня твору. Це гарна, вихована та щира дівчина. В її образі втілено найкращі риси української дівчини-селянки. Маруся любила та поважали батьків.
Вона жіночна, добра, лірична. Дівчина щиро кохає Василя та не уявляє свого життя без нього. Але попри свої почуття Маруся не може піти не перекір бажанню батьків. Коли Василь став солдатом, Маруся довго за ним сумувала. Ледве-ледве з журби не вмерла. На згадку про Василя Маруся береже в розлуці його подарунок – горішки. Дівчина захворіла, бо застудилася, потрапивши під зливу.
Автор описує її так: «…роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече».
Портрет Марусі:
«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бро-воньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…»; «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
У зображенні Марусі, окрім ознак сентименталізму, письменник широко використав ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційними вигуками, прислів’ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька!). На згадку про Василя Маруся береже в розлуці його подарунок – горішки. Дівчина захворіла, бо застудилася, потрапивши під зливу.
Василь – головний герой твору, коханий Марусі. Це щирий, гарний, скромний, працьовитий парубок. Саме своєю працею він хотів заробити собі щастя. Василь познайомився з Марусею на весіллі, вони закохалися. Але перешкодою до їх одруження була солдатчина.
В образі Василя найяскравіше втілені риси сентименталізму — психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставаня пари на кладовищі, переживання смерті Марусі, добровільний відхід від мирського життя.
Портрет Василя:
«Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами».
“Він… хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться” – казала про Василя Олена Кубраківна.
Наум Дрот – голова родини та батько Марусі.Він хороший хазяїн та турботливий батько. Наум був вольовий, непохитний у своїх намірах, дотримувався патріархального образу життя. Всі складні питання він вирішував на свій погляд. Дочка і дружина безперечно слухали його. Бог був милосердним до Наума за те, що він був дуже побожним та благодійним. Наум цінував Валисля, але доньку не захотів відддавати за нього, бо той мав іти в рекрути.
«Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і посилав».
Настя Дрот — працьовита, релігійна, любляча мати, добра і покірна. Вона бажала щастя для Марусі, хотіла видати її заміж за Василя, але залежність від рішень чоловіка змусила покоритись його волі.
«Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».
