Легенда “Меч і ковадло” скорочено читати чи повністю варто, щоб згадати як король Артур став правителем.
“Меч і ковадло” скорочено
Після смерті короля Англія занурилася в безвладдя й чвари. Лорди ворогували між собою, країну атакували чужинці. Щоб навести лад, чарівник Мерлін порадив архієпископу Кентерберійському зібрати всіх знатних людей у Лондоні на Різдво. Мерлін передбачив, що саме в цю ніч Господь дасть знак, хто має стати королем.
На світанку всі знатні люди зібралися в головному храмі й молилися. Коли вийшли, побачили на церковному подвір’ї дивовижну картину: гранітну брилу з залізним ковадлом, а в ньому — сяючий меч. На ньому було написано: «Той, хто витягне меч із ковадла, стане законним королем Англії». Усі лорди й лицарі пробували, але нікому не вдалося.
Тоді архієпископ вирішив провести великий турнір, щоб зібрати в Лондоні якомога більше відважних воїнів. Прибув на цей турнір сер Ектор зі своїм сином Кеєм і прийомним сином Артуром. Артур ріс у домі Ектора, але не знав, хто його справжні батьки.
Коли вони підійшли до місця турніру, Кей раптом згадав, що забув свій меч. Артур зголосився поїхати по нього, але ворота двору були замкнені. Згадавши про меч на церковному подвір’ї, Артур під’їхав туди й, навіть не читаючи напису, легко витяг меча з ковадла. Він привіз його Кею.
Кей одразу впізнав цей меч і зрадів — адже він означав владу над Англією. Він кинувся до батька, вигукуючи, що тепер стане королем. Але сер Ектор здогадався про правду й примусив Артура показати, як він дістав меч. Артур повернув його в ковадло — й знову без зусиль витягнув.
Сер Ектор і Кей схилилися перед ним на коліна. Артур здивувався й не хотів, щоб його прийомна родина кланялася йому. Тут сер Ектор відкрив йому правду: він не був йому рідним батьком. Артур дуже засмутився, але запевнив, що завжди буде вдячний Ектору і його дружині.
Архієпископ посвятив Артура в лицарі, і юнак присягнувся бути чесним, добрим і справедливим королем. Він одразу почав вершити справедливість: повертав людям землі й замки, відібрані під час безвладдя, карав винних у грабежах і вбивствах.
З часом Артур здобув перемогу над ворогами й установив мир. Він вирішив коронуватися у місті Карліон. На свято з’їхалися інші королі й лицарі, але замість миру вони замислили змову. Вони не прийняли Артурових дарів і принизили його, нававшии жалюгідним хлопчиськом.
Ці зрадливі королі зібрали велике військо й обложили фортецю, де перебував Артур із лицарями. Два тижні тривала облога. Тоді приїхав Мерлін і порадив Артуру діяти сміливо. Артур вийшов із фортеці й у бою зчинив серед ворогів паніку. Коли його збили з коня, він скористався чарівним мечем — його сяйво засліпило ворогів, які кинулися втікати. Народ Карліона став на бік Артура.
Проте противники не здалися. Артур попросив про допомогу французьких королів Бана й Борса. Вони розробили план: Артур із меншими силами заманить ворогів у пастку, а союзники нападуть із засідки. Після запеклої багатоденної битви бунтівники зазнали великих втратЗ шістдесяти тисяч ворогів Артура живими залишилася лише чверть.
Коли перемога була майже остаточною, Мерлін з’явився на полі бою й порадив Артуру зупинити битву, пожалівши ворогів. Він передрік, що бунтівні лорди не турбуватимуть його три роки, бо на них чекає інша біда — вторгнення сарацинів.
Артур прислухався до поради: звелів сурмити відбій, подякував воїнам і нагородив їх. Він утвердився як сильний і справедливий король, який об’єднав Англію й став її справжнім захисником.
“Меч і ковадло” повністю читати
(легенди про короля Артура та лицарів круглого столу)
Уся Англія оплакувала свого мужнього та справедливого правителя. А далі потяглися тяжкі роки безвладдя. Честолюбні лорди сіяли розбрат усередині країни, а зовні на неї раз у раз нападали чужинці.
Аж коли стало зовсім нестерпно, Мерлін прийшов до архієпископа Кентерберійського і порадив: повеліти всім лордам, баронам і вельможним лицарям напередодні Різдва зібратися в Лондоні. Бо, як підказував йому дар передбачення, цієї святої ночі Господь подасть чудовий знак і вкаже, кому правити королівством.
Багато лордів прибули до столиці і на світанку зібралися в найбільшому храмі, щоб разом помолитися. А як закінчилася служба, вийшли вони з храму і заніміли. Перед храмом височіла гранітна брила, на якій стояло залізне ковадло, а в тому ковадлі стримів сяючий меч. Нижче золотими літерами був вирізьблений напис: “Той, хто витягне цього меча з ковадла, стане законним володарем Англійської землі”.
Кожен пробував витягти меч із ковадла, та тільки ні в кого нічого не вийшло.
Архієпископ затіяв великий лицарський турнір, щоб зібрати в Лондоні якомога більше найвідважніших воїнів.
Прибув на турнір і сер Ектор зі своїм юним сином Кеєм, якого лише недавно було посвячено в лицарі, а супроводжував обох Артур — він змалку виховувався в родині сера Ектора і доводився Кею молочним братом.
Усі троє підходили вже до ристалища, як раптом Кей згадав, що забув свого меча. Артур зголосився привезти його. Але коли юнак під’їхав до двору, виявилися, що ворота замкнені.
Тоді Артур згадав про меч, який стирчав з ковадла на церковному дворі, і вирішив привезти його названому братові.
Юнак поспіхом, не прочитавши напису, легко висмикнув меча з ковадла і незабаром вручив братові.
Кей аж пополотнів, пізнавши меча, і щодуху кинувся до батька:
— Дивіться, сер! Це той самий зачарований меч, що стримів у ковадлі. Тож тепер я буду королем Англії!
Задумався сер Ектор, а потім промовив:
— Виходить, Артуре, бути тобі королем над цією землею!
Вони попрямували на майдан перед собором, і Артур без зайвих слів ввігнав лезо назад. Сер Ектор спробував витягти меча, та не зміг. А от Артур простягнув руку і легко витяг меча. І тут сер Ектор та його син схилили перед ним коліна.
— Що таке? — вигукнув здивовано Артур.
— Куди це годиться, щоб мій батько і брати стояли переді мною навколішки!
— Мілорде! — промовив сер Ектор. — Настав час у всьому зізнатися. Річ у тім, що я не батько вам, і навіть не родич.
Зажурився Артур, довідавшись, що добрий сер Ектор не його рідний батько, а ще дужче його засмутили такі слова лорда:
— Чи будете ви мені милостивим паном, мілорде?
Хіба може бути інакше, — обурився Артур, — коли я всім зобов’язаний вам і вашій дружині, моїй добрій матері?
Відтак архієпископ посвятив Артура в лицарі. А той присягнувся, що буде добрим чесним і справедливим королем та служитиме батьківщині.
По тому до юного короля допустили всіх, хто зазнавав кривд у часи безвладдя. Багато гіркого почув того дня Артур: про відібрані силою замки та володіння, про вбивства і грабежі, насилля й ганьбу. І звелів усім повернути відібране й викрадене, щоб поновити справедливість.
Артур перетворився на досвідченого та могутнього правителя. Він здолав ворогів, владною рукою встановив у країні мир і порядок. Лише після цього перебрався зі своїми лицарями до Вельсу й оголосив про намір коронуватись у стародавньому місті Карліоні.
Прибули на свято і правителі підкорених Артуром країн та островів, кожен із чималим загоном добре озброєних лицарів. Артур, людина відверта і щира, радів, гадаючи що всі вони прийшли, щоб відсвяткувати разом з ним коронацію, і послав на знак своєї прихильності багаті дари. Та ба: ці королі й лицарі не прийняли дарів, а посланців Артурових, побивши, прогнали геть. При цьому веліли переказати, що не годиться їм приймати дари від задрипаного хлопчака.
Отримавши таку зухвалу відповідь, Артур зібрав своїх лицарів і почав радитися. Було вирішено, що до слушного часу він візьме із собою п’ять сотень лицарів і сховається в надійній укріпленій вежі.
А на другий день бунтівні королі й лорди взяли в облогу цю вежу. Так тривало два тижні, коли в Карліон приїхав чарівник Мерлін. Зраділи бунтівники, бо Мерлін славився як великий мудрець, і стали запитувати, чому вони змушені терпіти якогось хлопчиська королем усієї Англії.
Мерлін лише посміхнувся в бороду й відповів:
— Річ у тім, що цей хлопчисько — не хто інший, як єдиний син короля Утера Пендраґона та міледі Іґрейни. І запам’ятайте, шляхетні лорди: не варто вам виступати проти Артура, бо він знищить усіх ворогів і володітиме Англією, Ірландією, Шотландією і Вельсом та багатьма іншими землями.
Було вирішено піти до обложеної вежі і вислухати Артура.
Сам Мерлін увійшов до вежі і звернувся до короля:
— Сміливо виходьте до ваших ворогів, мілорде, і поводьтеся з ними як повелитель.
Артур не вагаючись вийшов із вежі. Проте лорди не бажали слухати жодних аргументів і навіть не думали змиритися.
Мерлін же став умовляти лордів, але тільки розгнівив їх ще дужче. Тоді маг в одну мить перенісся повітрям у вежу до Артура і дав йому пораду: поки бунтівники не прийшли до згоди, треба негайно на них напасти.
— Вирушайте на битву, мілорде, — вигукнув Мерлін, — але чудодійним мечем, який ви витягли з ковадла, користуйтеся лише в крайньому разі.
Із сильним загоном Артур виїхав із вежі і всією потугою вдарив на ворогів.
Як вихор, він увірвався в табір обложників. Побачивши це, зрадник Лот кинувся до Артура і збив його з ніг. І тоді Артур зрозумів, що час настав, і вихопив чарівного меча!
Цей меч виблискував яскравіше, ніж сонце, і засліплював ворогів, сіючи серед них паніку, і незабаром вони почали тікати. Тут і простий народ Карліона став на бік короля.
А коли святкування коронації закінчилося, повернувся до Лондона і скликав своїх прихильників на військову раду. Адже Мерлін напророкував, що бунтівні лорди не відмовляться від свої підступних планів. Артур покликав собі на допомогу двох могутніх і відважних воїнів — французьких королів Бана і Борса з чималим військом.
Але сили бунтівників були значно більші. Мерлін порадив загони Бена і Борса залишити в засідці в лісі, а самому Артуру виступити відкрито. І коли вороги побачать, що в нього лише двадцять тисяч лицарів проти їхніх п’ятдесяти, посмілішають. Ось тоді й можна буде заманити їх.
На світанку Артур з усіма своїми лицарями виїхав у відкрите поле, і вороги не приховували радощів, побачивши, яке нечисленне його військо. Аж тут Артурові соратники Ульфіус і Брастіас кинули в атаку три тисячі кіннотників і лави бунтівних баронів похитнулися. Артур бився, як лев, у самій гущі битви, а з ним і його вірні лицарі, і часом у нерівній сутичці йому доводилося протистояти доброму десятку ворогів.
Перемога не давалася жодній із сторін. А тим часом королі Бан і Борс на превелику силу стримували своїх воїнів, готових кинутися в бій. Коли ж частина ворожого війська під орудою короля Лота ненадовго відступила, аби перевести дух, дехто з цих лицарів наткнувся на французьких воїнів, що стояли в засідці. Король Лот відразу ж упізнав Борса й вигукнув:
— Хай береже нас Господь! Загрожує нам неминуча загибель, оскільки бачу я найсильнішого з лицарів на цьому світі Борса, короля Гальського! Як же так вийшло, що ми не знали про те, що він на боці самозванця Артура?!
А тут і король Бан виїхав зі своїми людьми із засідки, і обидва французькі королі налетіли зі своєю армією на північних бунтівників.
День, ніч і ще день тривала січа, і нарешті Артур подав знак припинити битву й одвів своїх змучених людей для відпочинку
І тут з’явився на чорному коні чарівник Мерлін.
— Досить! — звернувся він до Артура. — Невже тобі мало того, що з шістдесяти тисяч твоїх ворогів живими залишилася лише чверть? Тому, мілорде, накажи сурмити відбій. Та не забудь нагородити кожного як слід. А в усьому іншому будь спокійний: у найближчі три роки бунтівні лорди не завдадуть тобі жодного клопоту. Відомо мені, що над ними нависла смертельна небезпека — величезне військо сарацинів. Тепер цим лицарям і вдома вистачить турбот.
Дякую за мудру пораду, — мовив Артур.
А Мерлін попрощався з героями і поїхав у своїх справах — можете бути певні, у справжнього чарівника сила-силенна справ…
(Переклад В. Верховеня)
