Міф «Дерево життя» читати

Міф «Дерево життя» читати повністю онлайн. Автор: Гнатюк Олег

Міф «Дерево життя» читати

У прадавні часи, коли ще не було ні неба, ні землі, ні сонця, ні людського роду, навколо панував лише безмежний Хаос. Він був темний, холодний і безмовний. Але серед тієї первісної безодні жевріла іскра великої життєдайної сили. З неї народився священний камінь Алатир, а над ним розправив крила Першоптах — золотий Сокіл, вісник Божої волі.

Довгі тисячоліття Сокіл кружляв над Алатирем, оберігаючи живий небесний вогонь. Із тієї сили, що накопичувалася в самому серці світобудови, почало проростати дивовижне Дерево. Його коріння проникало в найглибші надра Хаосу, стовбур здіймався над безмежжям, а крона сягала туди, де ще не існувало навіть небес. Так постало Світове Дерево — Дерево життя, яке стало початком усього сущого.

Коли воно зміцніло і розквітло, із його золотого цвіту народилася Лада — велика Мати Всесвіту, богиня любові, гармонії та творення. Разом із нею з’явилися небо й земля, а між ними — увесь живий світ. На гілках Дерева дозріли золоті плоди, а з його коріння забили дванадцять джерел із живою водою, молоком і медом, даруючи силу всьому, що мало народитися.

Та не всім була до вподоби поява світла. Темрява і Мара, володарка руйнування, злякалися, що новий світ витіснить їхню одвічну владу. Вони зібрали полчища демонів і вкрили небо чорними хмарами. Почалася велика битва між силами світла і пітьми. Земля здригалася від ударів, а небеса палали від вогню.

Тоді на захист Дерева життя став могутній Перун — бог грому і блискавки. У руках він тримав золотий лук, а його вогненні стріли розтинали морок і нищили сили зла. За ним у сяючій колісниці примчав Дажбог — володар сонячного світла, що ніс людям тепло й достаток. Поруч із ними билися Сварог — небесний коваль, який викував сонце і зорі, Стрибог — владика вітрів, мудрий Велес, крилатий Симаргл та багато інших світлих богів.

Довго тривала та боротьба. Але зрештою світло перемогло. Найстрашнішого Змія-Дракона було скинуто із Золотої гори до темної безодні, а сили мороку втратили свою владу над світом. Відтоді Дерево життя стало непорушною опорою Всесвіту, а його могутність підтримує лад між небом, землею і підземним світом.

Кажуть, що Дерево життя росте у Вирії — небесному краї вічної весни, куди відлітають птахи й де спочивають душі предків. Узимку там відпочиває Перун, набираючись сил біля священного Алатиря, щоб навесні знову розбити кригу й пробудити землю до нового життя. Туди ж приходить і Дажбог, коли сонце завершує свій денний шлях, а його син Хорс запалює на небі зорі, оберігаючи світ від темряви.

Наші предки вірили, що Дерево життя поєднує три частини світобудови. Його крона — це Прав, оселя богів і законів Всесвіту. Стовбур — Яв, світ людей, тварин і всього живого. Коріння ж сягає Нави — таємничого царства духів і пращурів. Так минуле, сучасне і майбутнє, живі й померлі, боги й люди залишаються з’єднаними в єдиному колі життя.

Саме тому образ Дерева життя став одним із найголовніших символів української культури. Його можна побачити у старовинних колядках, народних переказах і легендах. Його вишивали на рушниках, малювали на писанках, вирізьблювали на дереві й зображали на кераміці. Воно прикрашало оселю, охороняло родину й нагадувало, що кожна людина — лише одна гілочка великого дерева свого народу.

І нині, коли ми дивимося на старий дуб, квітучу яблуню чи високий явір, можна уявити, що в кожному дереві живе відгомін того першого Світового Дерева, яке колись проросло крізь Хаос і подарувало світові життя. Адже, за давнім українським віруванням, доки стоїть Дерево життя — доти живе пам’ять предків, не згасає надія і триває сам світ.

Автор: Гнатюк Олег