“Міф про скриньку Пандори” читати повністю
Коли Прометей викрав для смертних божественний вогонь, навчив їх мистецтв і ремесел, дав їм знання, щасливішим стало життя на землі. Зевс, розгніваний вчинком Прометея, жорстоко покарав гордого титана. Та крім того злопам’ятний бог надумав покарати нещадно і смертних, та ще так, щоб навіть їхні далекі-далекі нащадки відчували ту кару.
Він звелів славетному богові-ковалю Гефесту змішати землю і воду і зробити з цієї суміші прекрасну дівчину, яка мала б силу людей, ніжний голос і погляд очей, подібний до погляду безсмертних богинь. Дочка Зевса Афіна Паллада повинна була виткати для неї прекрасне вбрання, богиня кохання, золотосяйна Афродіта, повинна була дати їй чарівну красу, Гермес — хитрий розум і спритність. Одразу ж боги виконали веління Зевса. Гефест зробив із землі надзвичайно вродливу дівчину, яку боги оживили. Афіна Паллада з харитами вбрали дівчину в сонцесяйний одяг і наділи на неї золоте намисто. Гермес уклав в її уста брехливі та повні лестощів слова. Назвали боги її Пандорою, бо від усіх їх дістала вона дари (Пандора означає — наділена всіма дарами). Пандора мала принести з собою людям нещастя.
Юні Харіти й Музи вбрали Пандору в сріблясті шати, на довгі кучері поклали вінець, схожий на золоте мереживо, ніжну шию прикрасили намистом із самоцвітів і заквітчали красуню трояндами. Потім Гермес, як звелів йому всевладний батько, відвів Пандору на землю і залишив її біля порога Епіметеєвого дому.
Колись Прометей попереджав свого рідного брата, щоб той нізащо не брав ніяких дарунків від підступних богів. Та Епіметей був надто простий, довірливий і надто повільний в думках, навіть ім’я його означало: «Той, хто думає потім». Тож, побачивши біля свого порога прекрасну дівчину, що сяяла вродою, щастям, коханням, Епіметей забув усі застережливі слова свого мудрого брата, забув про все на світі.
Як Зевс того й прагнув, Пандора стала Епіметеєвою дружиною і праматір’ю всіх смертних жінок. І вона ж стала причиною великих нещасть на землі. До того часу люди жили, не знаючи горя, заздрощів, злочинів, тяжких хвороб і турбот. Усе це Прометей сховав від смертних на Олімпі у чималій амфорі, щільно її закривши. Зевс подарував ту амфору Пандорі у посаг, тільки – підступний! – не звелів її відкривати.
Послухалася Пандора, та з кожним днем їй дедалі дужче кортіло зазирнути всередину. Нарешті красуня не витримала, відкрила амфору, і в ту ж мить звідти вилетіли на волю горе, турботи, злигодні, страждання, тяжкі хвороби. Збагнувши, що вона накоїла, Пандора мерщій закрила амфору, і з неї не встигла вилетіти тільки сліпа надія.
Відтоді біди скрізь і завжди переслідують людство. Невидні, нечутні, німі, вони потьмарюють людям сонячне сяйво, заповзають в їхні домівки, сріблять скроні у смертних, виорюють на їхніх обличчях глибокі страдницькі зморшки, вкорочують людям і так недовгий вік. Злом наповнились і земля, і море. Незваними і вдень, і вночі приходять до людей зло і хвороби, страждання несуть вони з собою людям. Нечутною ходою, мовчки приходять вони, бо позбавив їх Зевс дару мови: він створив зло і хвороби німими.
Міф про Пандору скорочено
Після того як титан Прометей украв у Зевса вогонь і передав його людям, верховний бог Олімпу вирішив покарати людство. Для цього він звелів богам створити першу жінку — Пандору, ім’я якої означає «обдарована всіма». Кожен бог подарував їй щось особливе: красу, співучий голос, розум, вміння зваблювати, цікавість.
Зевс дав Пандорі запечатану скриньку (або глечик) і заборонив її відкривати. Потім він наказав Гермесові відвести її на землю до Епіметея, брата Прометея. Хоча Прометей попереджав брата не приймати дарунків від Зевса, Епіметей був зачарований Пандорою і взяв її за дружину.
Пандора жила щасливо, але допитливість не давала їй спокою, вона все думала про заборонену скриньку. Врешті вона не витримала — відкрила скриньку, і з неї вилетіли всі біди людства: хвороби, старість, злість, голод, заздрощі, війни, страждання. Вони розлетілися по світу, і Пандора вже не могла їх повернути назад.
Злякавшись, Пандора швидко зачинила скриньку. І лише одна річ залишилася всередині — Надія. Вона не встигла вилетіти разом із рештою нещасть. Саме тому, попри всі труднощі, люди не втрачають надії.
