Валер’ян Підмогильний “Місто” герої твору та характеристику образу Степана Радченко та жіночих образів роману з цитатами допоможе описати їх портрет, визначити риси характеру.
Підмогильний “Місто” характеристика героїв
Валер’ян Підмогильний “Місто” головні герої:
- Степан Радченко — головний герой твору Валеряна Підмогильного. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.
- Надійка — дівчина з села;
- Левко — студент;
- Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
- Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;
- Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;
- Зоська — міська дівчина, кохана Степана;
- Рита —балерина;
- Вигорський — поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.
- Максим — син Тамари Василівни (Мусіньки) та Луки, бухгалтер. Це розумний та начитаний хлопець, він був прихильним до Степана. За віком він був старшим за Степана, “був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку”. Максим був близький з матір’ю, тому сильно був ображений на Радченка, коли дізнався про його стосунки з мамою. А в кінці твору Максим став — пияком, розпусником, циніком.
- Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній. Веселий і талановитий хлопець, який любив читати. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Чоловік став меркантильним міщанином.
- Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. “З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня”.
Образ Степана Радченко “Місто”
У центрі роману освічений провінціал Степан Радченко, який приїхав до Києва для того, щоб здійснити свою мрію — вступити до університету. Головний герой спершу в захваті від принад міста і має намір повернутись додому як тільки отримає освіту, — “вернутись на село новою культурною людиною і разом з тим привезти туди нове життя”. Проте вже невдовзі після приїзду до Києва він розмірковує про безперспективність села і сповнений бажання підкорити місто. Радченко соромиться свого походження і всіма способами намагається про нього забути. Він дистанціюється від свого сільського минулого і усього, що йому його нагадує, — “Село стало йому чуже, воно потьмяніло в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним як докір, як тривога”.
Головний герой намагається наблизитись до міста у своїх вчинках своєю поведінкою та зовнішнім виглядом і вдається до численних помітних трансформацій. Радченко припиняє спілкування зі своїми односельчанами, знищує одяг, в якому приїхав з села, міняє ім’я із Степана на Стефана. Юрій Шевельов влучно зауважує, що головний герой роману, Степан Радченко, “зрікається минулого швидше, ніж воно стає минулим”.
Для героя найдоступнішим способом асимілюватись з міщанами виявляється література. Будучи начитаною людиною, Радченко сам починає писати і досить швидко добивається успіху. “Знати літературу є перша ознака культурної людини”, — вважає він. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність герой вкладає у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання, у своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керується власною користю, — “Література, виявилось, не тільки почесна а й владна річ, тобто двічі варта уваги”.
Абстрагований від свого минулого, Степан переймається лише своїм майбутнім і віщує собі успіх, — “позирав у майбутній добробут”. Його цікавить будь-який спосіб наблизитись до міської культури.
У головного героя часто міняється настрій. Це стосується передусім ставлення до міста. Бачимо то невпевненість, навіть переляк: “Ну навіщо було сюди збиратись? Що буде далі, як він [Радченко] житиме? … Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси?” , то захват: “Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми”, то відчуження “Відчував дивну красу міста … але ненавидів [його]…” , “все у місті якесь неприродне”(?).
Помітні зміни відбуваються і у ставленні до своїх так званих приятелів і коханок. Він приятелює лише з тими, в кому бачить якусь перевагу над собою і хто може бути для нього взірцем. Щойно Степанові починає здаватись, що він зрівнявся з “приятелем”, одразу ж від нього дистанціюється і часто навіть відчуває зневагу, а жінок змінює їх відповідно до власного статусу.
Єдине у чому Степан стабільний — потреба самостверджуватись і рухатись вперед. “Не ненавидіти місто треба, а здобути”, намовляв він себе. Радченко постійно себе підбадьорює. З кожним успіхом він відверто пишається собою. Наприклад, написавши своє перше оповідання Степан не міг собою натішитись: “закохано гортав сторінки”,“подавав собі великі надії” і потребував визнання, — “Хай дивуються, хай заздрять”, думав герой.
Водночас Радченко cповнений особистих комплексів. Він практично весь час не вдоволений обставинами, що довкола нього складаються, а сором за своє походження постійно переслідує його, — “Сором обійняв його за себе колишнього, за несвітську наївність його…”. Кидається у вічі й те, що з кожним новим епізодом у житті героя, він стає все жорстокішим і різкішим.
В “Місті” присутнє незвичне для тогочасної української літератури нехтування ґрунтовними моральними засадами та людськими прагненнями і емоціями (“Щастя …[це] недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного знання про речі” ). Герой Підмогильного відверто кепкує з усіх високих почуттів (“Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі” , “Шлях до душі веде крізь тіло” , “Вогонь любові запашний тільки мить”), не готовий до відповідальності і не здатен до стабільності (“… та ін.).
Степана Радченка не можна трактувати як приклад для наслідування, водночас важко стверджувати, що він негативний персонаж. Підмогильний демонструє, що “високі ідеали” далекі від реальності, особливо, якщо йдеться про життя вихідця з села, якому самотужки доводиться долати складні виклики .
Пройшовши цілий ряд успішних трансформацій і зближення з містом, герой раптом вдається до переосмислення минулого прагне колишнього життя, зокрема усвідомлює, що єдиним справжнім коханням у його житті була односельчанка Надійка, якою він знехтував у пориві відцуратися від свого минулого. Зустрівши після тривалої перерви свого давнього приятеля Левка, який колись був взірцем для головного героя, в Степана з’являються несподівані думки про повернення до рідного села, адже місто завжди було “чужим його душі”.
Жінки у житті героя — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі.
Позитивні риси характеру Степана: працьовитість, наполегливість, відповідальне ставлення до роботи.
Негативні риси характеру Радченка: самозакоханість, егоцентризм, кар’єризм. Негативне в образі Степана те, що він є досить заздрісним, що вінготовий пожертвувати близькими людьми заради власних цілей. Також стає зрозуміло, що герой неготовий до відповідальності в особистому житті, через що дівчина вчинила самогубство.
Жіночі образи “Місто” Підмогильний
Автор подає нам героя не тільки на шляху кар’єрного зростання, а й через приватне життя – любовні пригоди. Степан спочатку зустрічається з односельчанкою Надійкою, далі – з немолодою міщанкою Мусінькою, потім – з міською дівчиною Зоською, а наприкінці роману знайомиться з балериною Ритою. Він спілкується з жінками різного соціального статусу, а тому проходить певні етапи свого розвитку. Герой Підмогильного, зростаючи як особистість, розчаровується у своїх подругах.
- Надійка – це уособлення його зв’язку з селом;
- Мусінька – пошук опори у великому місті, потреба також тепла і захисту, час формування нових сил;
- Зоська допомагає адаптуватися у місті, прилучитися до його темпу;
- Рита – усвідомлення досягнутого, могутності, перемоги.
Характеристика Надійки
Це красива синьоока дівчина. Вона була родом з села Степана, та там вони майже не спілкувалися. Лише дорогою до міста вони почали товаришувати, а згодом між ними спалахнуло кохання. Надійка була лагідною, покірною, простою. Вона була для нього символом рідного села. Степан скористався нею, а потім покинув, бо для нього вона стала уособлення сільського минулого, яке примушувало озиратися й заважало вільно дихати.
Ставлення Надійки до Степана: Вона беззахисна перед Степаном, тихо й покірливо дає все, чого він вимагає: відверті лестощі, ніжність, підтримку й завжди доступний притулок, своє тіло.
Ставлення Степана до Надійки: Споживацьке, як до краму. Степан, коли дізнається про зв’язок Надійки з Борисом Задорожнім, своїм товаришем, спочатку обурюється: «Невже вона полюбить цього Бориса?». Згодом хоче відібрати те, що належить йому. Але втома та інші важливі проблеми заступили хлопцеві цей порив, тому Степан, «беручись до книжки, байдуже мовив: «Хай бере». Отже, узяв, віддав, спробував повернути й дуже здивувався її холодному прийому.
Коли Надійка вийшла заміж за Бориса, то змінилася та стала типовою міщанкою.
Цитатна характеристика Надійки:
«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».
“…Вона завжди присутня була в його душі, і в інших він любив тільки її, а в ній любив щось безмежно далеке… Він почував тепер, що не забував її ніколи, що шукав її весь час у нетрях міста, і вона була тим вогнем, що горів у нім, пориваючи вдалеч… Прекрасна дівчино! Білява русалко вечірніх полів.”
«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».
Характеристика Мусіньки
Мусінька (Тамара Василівна Гніда) – це огрядна жінка середнього віку, господиня дому, де мешкав Степан, коли тільки приїхав до Києва. Пізніше жінка стала його коханкою. Поруч з нею всі дівчати здавалися Степану «булиманіжними ляльками, які віддатися вважали за подвиг, самопожертву й невідплатну послугу». Тамара Василівна підпускала до себе Степана холодними ночами, годувала, не вимагала якогось особливого ставлення, кохання, приймала його таким, яким він є: жорстоким, ніжним або просто байдужим. Вона своїм жертовним коханням, невибагливістю допомогла йому самоствердитися, але для його нового становища в місті потрібна була міська жінка.
«Хлопець побачив жінку, одутлу й оспалу, в синій, добре знайомій йому сукні, що тепер ледве стримувала повінь її брезклого тіла».
“Щуплість її щік, помережених дрібними зморшками, недокривленість уст…”
Образ Тамари Василівни складний. Так, вона зраджує чоловікові й робить це для своєї насолоди. Вона розповідає Степану про своє нещасливе життя, про те як вона була змушена вийти заміж, а Радченко став її єдиним коханням у житті. Після розтавання з ним вона втратила надію на щастя.
Характеристика Зоськи
Молода дівчина з Києва, в яку закохався Степан. Для хлопця Зоська довго була незрозумілою, він думає про те, що вона не змогла б вижити в селі. Зоська – перша жінка, яку він не зміг легко завоювати. Радченко витрачає на неї всі свої гроші, час і сили, забуває про навчання, роботу, але відмовитися від Зоськи Радченко не може, він не хоче миритися з поразкою. Згодом, він все ж нарешті добився кохання дівчини. а згодом навіть запропонував одружитися.
Та після освідчення Радченок зрозумів, що не готовий ддружитися, їх зустрічі стали обтяжливи й нудними для юнака. Тому він вирішує розірвати стосунки: «Обридла ти мені. Відчепись од мене, от що!». І на вечірці подруги Радченко починає відверто фліртувати на її очах із Ритою, балериною з Харкова. Зоська була для нього уособлення міста. Зоська дуже любила Радченка, була прив’язана до нього, тому коли він покинув її, образив, вона не витримала цього… і покінчила життя самогубством.
Цитатна характеристика Зоськи:
«Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…». «Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу. Він ходитиме з нею скрізь по театрах, кіно та вечірках, дістанеться з нею суто міського товариства, де його, певна річ, приймуть та вшанують».
“В сухості її обрисів він зачував витончені, містом породжені чари, бо в сільських умовах це тіло не могло б існувати…”
«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».
Зоська символізує утвердження Степана в місті.
Характеристика Рити
Молода балерина з Харкова, в яку закохався Степан. Вона була гарною та спокусливою, веселою, доволі легковажною, до кохання Рита ставилася цинічно. Ці стосунки були зручними для Радченка, не обтяжували його, бо дівчина жила не в Києві, а в Харкові. Вона допомагає цьому сільському хлопцеві позбавитися комплексу меншовартості.
Цитатна характеристика Рити:
«Та жінка мала спокійне, майже нерухоме довгасте обличчя, що в прямокутній рамці гладенького стриженого волосся з рівним пасмом над очима нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінно молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялами за фараоном. Натомість очі її жили, ворушились і сміялись за все обличчя,— великі облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки. Одягнута була, скільки він роздивився, в темну оксамитову сукню, що переходила вузькою смужкою через одне, геть оголене плече».
“Місто” характеристика образів
Характеристика Левка
Це хлопець із того ж села, що й Степан. Левко відправився в Київ раніше, ніж Степан. Це позитивний герой, чуйний та доброзичливий.
Опис Левка: «Студент-сільськогосподарник з їхнього ж села… Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, отже, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном. Сам з діда-прадіда селюк, він чудово вмів би допомогти селянинові чи то казанню, чи науковими порадами. Учився він дуже акуратно, ходив завсігди в чумарці й над усе любив полювання».
Лука Гнідий характеристика
Це крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни. Від дозволив Степану Радченку ночувати на їх кухні, в обмін на допомогу по господарству. Цей чоловік негативний герой. Лука може знущатися з жінки, навіть бив її, намагався довести до самогубства.
«Чоловік у жилетці, з куцою борідкою і сивиною в волоссі». «Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими… Обличчя його було в зморшках. Щось погноблене було в його очах».
Надійку прийняли до себе в старий будинок Ганнуся і Нуся. Мусінька не жила на кухні.Зоська жила в кімнаті з батьками. Батько Зоськи – дрібний чиновник, тож жили в бідноті!
Тоже сначала показалось, что это ошибка, но здесь идет сравнение комнат,где жил Радченко , и женщин, с которыми он в то время был. То есть Пока он был в отношениях с Надей, то жил в хлеву, а когда с Мусенькой,то в кухне и т.д
Кто просто Степана принести квіти на виставу?
Рита
привітулі Тулі тулі