Аналіз роману “Місто” допоможе зрозуміти цей твір про підкорення міста, визначити його тему, ідею, жанр, проблематику сюжет та композицію. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Місто” Підмогильний аналіз твору (паспорт)
Автор: Валер’ян Підмогильний
Рік написання: 1927
Літературний рід: епос
Напрям – модернізм
Течія – екзистенціалізм.
Жанр: урбаністичний роман.
Різновид – урбаністичний, соціально-психологічний, інтелектуальний роман (роман ідей).
«Місто» вважається першим в українській літературі урбаністичним романом, бо він детально показує проблеми міського життя.
Тема: розповідь про підкорення міста колишнім селянином. Психологічна трансформація вихідця з села в умовах міста, народження письменника
Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
Ідея твору виражена в рядках: “Вийти в люди», опанувати недосяжну колись науку, набути певний фах і створити повні загони свідомої державотворчої української інтелігенції; завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто”
Провідний мотив – утвердження думки про суперечливість натури людини-творця, завойовника міста.в
Місце та час подій: Київ, 1920-ті роки (часи політики «українізації»)
У цьому творі автор описав селянську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами відправилася у міста, щоб завоювати і зробити своїм, що влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.
Проблематика твору “Місто” Підмогильного
- Проблема міста і села;
- реалізація людини у житті, у суспільстві, у роботі, у творчості, стосунки з людьми;
- підкорення людиною міста;
- кохання; кар’єра;
- добро і зло;
- багатство і бідність;
- село і місто
У цьому творі акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.
Композиція “Місто”
Роман складається із 2 епіграфів, 2 частин, кожну з яких поділено на 14 розділів. Розповідь ведеться від третьої особи, яку ідентифікують з головним героєм.
Твір має 2 епіграфи:
- 1 з Талмуда (канонічної книги євреїв, великого кодексу релігійно-етичних та правових норм), Трактату Авот: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє». Добираючи такий епіграф Підмогильний порушує проблему перспективи української нації.
- 2 — із роману «Таїс» французького письменника Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».
За допомогою наявності 2 епіграфів, Підмогильний показує, що людині притаманне протистояння тілесного (тваринна сутність, статевий потяг) та духовного начала (інтелектуальна сфера, сфера творчості).
Сюжетні елементи:
- Експозиція: Степан Радченко приїздить на навчання до Києва, знайомиться з містом.
- Зав’язка: Життя Радченка у Гнідих.
- Кульмінація: Смерть Зоськи
- Розв’язка : Зустріч з Ритою
Головні герої “Місто”:
- Степан Радченко — головний герой. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.
- Надійка — дівчина з села;
- Левко — студент;
- Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
- Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;
- Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;
- Максим — син Тамари Василівни(Мусіньки) та крамаря;
- Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній.
- Зоська — міська дівчина, кохана Степана;
- Рита —балерина;
- Вигорський —поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.
- Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. “З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня”.
“Місто” сюжет скорочено
У романі дві сюжетні лінії:
- Становлення Степана Радченка як письменника.
- Стосунки Степана Радченка із жінками.
Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить путь від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Твір подіений на 2 частини.
І частина. 25-річний Степан Радченко відправляється до міста, щоб вивчитися в інституті й повернутися в село. Добирався до Києва він пароплавом. У дорозі він зустрів дівчину Надійку з рідного села, Степан зрадів, хоч і не кликав її. Степан був здібний і не боявся іспитів. Надійка подобалася Степанові своєю нештучністю.
У місті для хлопця все було все навкруги було дивне і чуже. Степан живе у знайомого крамаря свого дядька, ночує у столярній майстерні із коровами, їсть сухий хліб із салом, умивається в Дніпрі. Степан оформляє документи, щоб вступити в інститут, шукає роботу, але безрезультатно. Хлопець йде в гості до односельців Наді (вона йому подобалася) та Левка. Згодом здає екзамени та отримує стипендію. Хлопець шукає собі житло, та господар робить пропозицію спати в них на кухні, отримувати обід, якщо буде допомагати по господарству.
Спетан погоджується, адже тепер він зможе придбати пристойний одяг. Юнак гуляє вулицями, мріє про те, як він освічений та культурний повернеться до села. Якось Степан з Надією потрапив на літературний вечір. Він заздрить славі молодих письменників, тому вирішує створити оповідання про бритву. Та критик, до якого він звернувся на літературному вечорі, щодо свого твору, не захотів його слухати.
Герой надзвичайно злий, він з Надією йде в парк. Степан грубо скористався дівчиною, вона плача, а він кидає її, бо їх кохання було несправжнє. Степан познайомився з сином господарів Максимом, який був культурним, освіченим та розчарованим у коханні хлопцем.
В інституті Радченко навчається набагато краще за інших однокурсників, пише своє оповідання. Земляк Борис порадив надіслати цей твір до журналу. Серед ночі до Степана приходить господиня дому Тамара, яка розповідає молодому хлопцю про нещасливе подружнє життя.— Син Тамари Максим, дізнавшись про ці зустрічі, б’ється з Максимом, той іде з дому. У Радченка були хороші успіхи в математиці, гірше було – з українською мовою, тому він студіював книги. Професор, якому Степан здавав іспит, порадив йому влаштуватися викладачем на курси української мови для держслужбовців. Степан послухав цю пораду, влаштувався на цю роботу, що згодом дало можливість йому купити одяг і перебратися у кімнату, яку запропонував Борис. На курсах Степан знайомиться з поетом Вигорським і починає дружити із ним.
ІІ частина. Радченко жив скромно, вів здоровий спосіб життя, хоча заробляв він достатньо. Хлопець вивчав іноземні мови та літературу. Вигорський відправив оповідання Степана в журнал, і їх опублікували. Степан був щасливим, почував себе письменником.
Одного дня у кафе він познайомився із дивною дівчиною Зоською. Із харківського журналу прийшов гонорар і запрошення продовжувати писати. Радченко домагається прихильності Зоськи. Одного разу Степан бачить Максима (сина колишньої господині), той дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і пияком.
З часом Степан приєднується до літературних дискусій і покидає інститут. Його збірку ухвалюють до друку, він має отримати великий гонорар. Борис розповідає Степанові, що одружився з гарною дівчиною. З розповіді Богдана, Степан зрозумів, що то Надійка. Йому прикро, адже дівчина буде прибиральницею й куховаркою у міщанина.
Радченка влаштовується працювати секретарем в журналі, багато працює, наводить лад і навіть стає незамінною людиною. Тож Степана обирають до культкомісії місцевкому. Хлопець вже рідше бачиться із Зоською, а одного разу необдумано пропонує їй одружитися – і вона дає згоду. Та Радченко уявляє собі, як романтика перетвориться в звичайні будні й змінює своє рішення. Він вирішує покинути дівчину. У присутності Зосі на одній вечірці він залицяється до інших дівчат, знайомиться з Ритою, балериною з Харкова. У Степана виник задум написати великий твір, він навіть продумав структуру, але чомусь не може почати працювати над ним.
Степан у відчаї: він хоче зустритися і помиритися з Зоською, та дізнається, що дівчина через нього наклала на себе руки (отруїлася). Він переїздить до нового помешкання, купує меблі, облаштовує все сам, та квартира здається йому чужою.
Герой зустрічається з Левком, який планує їхати на робуту на Херсонщині, згадує про своє село та мрії, і думає над тим, що і йому потрібно поїхати. Радченко згадав Надійку, і захотів зустритися з нею, та їх зустріч приносить лише розчарування. Зустріч з балериною Ритою здалася йому щастям. Степан біжить додому, сідає за стіл і починає працювати. Він писав свою повість про людей…
Завершення твору є відкритим і свідчить лише про те, що попереду героя чекає ще не одне випробування.
“Місто” характеристика героїв
Степан Радченко
Це головний герой твору, талановитий хлопець із села, який їде до Києва, щоб навчатися у господарському інституті. Після навчання хлопець планує повернутися до села з новими ідеями.
Портрет Степана:
«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів».
«…Найбільш турбували його проріхи в тій галузі, що інститутської науки не торкалась зовсім, а була його особистою, трохи болючою справою. Вона стала йому близькою і найдорожчою з причин, яких він не мав охоти докладно аналізувати, виправдуючи своє захоплення тією поважною підставою, що знати літературу є перша ознака культурної людини»
.”..Любив книжки, як може їх любити той, хто з них почерпнув не тільки перше знання про світ, а й захоплення ним — для того книжка лишається вічним, мінливим і живим добродієм.”
У місті характер та погляди Степана дуже змінюються. На початку твору, це сільський закомплексований хлопець з доволі наївними, але благородними мріями про служіння народові, рідному селу, то в кінці твору — це доросла людина, молодий інтелектуал, письменник, але він значно віддалився від традиційних моральних норм.
Образ Степана складний, автор описує його зовнішні та внутрішні метаморфози. Він, звикаючи до життя в місті, приймає нову систему цінностей, часто змінює жінок. Кожна нова дівчина втілює певний душевний стан героя.
Позитивні риси характеру Степана: працьовитість, наполегливість, відповідальне ставлення до роботи.
Негативні риси характеру Радченка: самозакоханість, егоцентризм, кар’єризм. Негативне в образі Степана те, що він є досить заздрісним, що вінготовий пожертвувати близькими людьми заради власних цілей. Також стає зрозуміло, що герой неготовий до відповідальності в особистому житті, через що дівчина вчинила самогубство.
Та він сумнівається у правильності свої вчинків та міркувань. Особливо це проявляється після самогубства Зоськи, герой навіть думає над поверненням до рідного села. Він бачить фальш та порожнечу життя в місті, згубний вплив на себе, але герой не може позбавитися вір його чар.
Загалом, події в житті Степана Радченка розгортаються в такій послідовності: вступ до інституту — написання першого оповідання — нічні зустрічі з «мусінькою» — необдумана пропозиція одружитися із Зоською — придбання квартири
Надійка
Це красива синьоока дівчина. Вона була родом з села Степана, та там вони майже не спілкувалися. Лише дорогою до міста вони почали товаришувати, а згодом між ними спалахнуло кохання. Надійка була лагідною, покірною, простою. Степан скористався нею, а потім покинув. У другій частині вона вийшла заміж за Бориса, змінилася та стала типовою міщанкою.
Портрет (опис) Надійки на початку твору та в кінці:
«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».
“…Вона завжди присутня була в його душі, і в інших він любив тільки її, а в ній любив щось безмежно далеке… Він почував тепер, що не забував її ніколи, що шукав її весь час у нетрях міста, і вона була тим вогнем, що горів у нім, пориваючи вдалеч… Прекрасна дівчино! Білява русалко вечірніх полів.”
«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».
Зоська
Молода дівчина з Києва, в яку закохався Степан, а згодом навіть запропонував одружитися. Ця дівчина жила мрями, іноді була вередливою та примхливою. Зоська дуже любила Радченка, була прив’язана до нього, тому коли він покинув її, образив, вона не витримала цього… і покінчила життя самогубством.
Портрет Зоськи: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…». «Саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу. Він ходитиме з нею скрізь по театрах, кіно та вечірках, дістанеться з нею суто міського товариства, де його, певна річ, приймуть та вшанують».
“В сухості її обрисів він зачував витончені, містом породжені чари, бо в сільських умовах це тіло не могло б існувати…”
«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».
Левко
Це хлопець із того ж села, що й Степан. Левко відправився в Київ раніше, ніж Степан. Це позитивний герой, чуйний та доброзичливий.
Опис Левка: «Студент-сільськогосподарник з їхнього ж села… Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, отже, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном. Сам з діда-прадіда селюк, він чудово вмів би допомогти селянинові чи то казанню, чи науковими порадами. Учився він дуже акуратно, ходив завсігди в чумарці й над усе любив полювання».
Тамара Василівна
Це огрядна жінка середнього віку, господиня дому, де мешкав Степан, коли тільки приїхав до Києва. Пізніше жінка стала його коханкою, він називав її Мусінька.
Опис Тамари Василівни: «Хлопець побачив жінку, одутлу й оспалу, в синій, добре знайомій йому сукні, що тепер ледве стримувала повінь її брезклого тіла».
“Щуплість її щік, помережених дрібними зморшками, недокривленість уст…”
Образ Тамари Василівни складний. Так, вона зраджує чоловікові й робить це для своєї насолоди. Вона розповідає Степану про своє нещасливе життя, про те як вона була змушена вийти заміж, а Радченко став її єдиним коханням у житті. Після розтавання з ним вона втратила надію на щастя.
Лука Гнідий
Це крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни. Від дозволив Степану Радченку ночувати на їх кухні, в обмін на допомогу по господарству. Цей чоловік негативний герой. Лука може знущатися з жінки, навіть бив її, намагався довести до самогубства.
«Чоловік у жилетці, з куцою борідкою і сивиною в волоссі». «Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими… Обличчя його було в зморшках. Щось погноблене було в його очах».
Максим
Максим — син Тамари Василівни та Луки, бухгалтер. Це розумний та начитаний хлопець, він був прихильним до Степана. За віком він був старшим за Степана, “був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку”.
Максим був близький з матір’ю, тому сильно був ображений на Радченка, коли дізнався про його стосунки з мамою. А в кінці твору Максим став — пияком, розпусником, циніком.
Рита
Молода балерина з Харковаі, в яку у 2 частині закохався Степан. Вона була гарною та спокусливою, веселою, доволі легковажною, до кохання Рита ставилася цинічно.
«Та жінка мала спокійне, майже нерухоме довгасте обличчя, що в прямокутній рамці гладенького стриженого волосся з рівним пасмом над очима нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінно молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялами за фараоном. Натомість очі її жили, ворушились і сміялись за все обличчя,— великі облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки. Одягнута була, скільки він роздивився, в темну оксамитову сукню, що переходила вузькою смужкою через одне, геть оголене плече».
Борис Задорожній
Це товариш Степана Радченка, студент останнього курсу на відділі цукрової промисловості. Веселий і талановитий хлопець, який любив читати. Він підтримав Радченка, коли той роздумував над тим чи варто йому писати твори. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Чоловік став меркантильним міщанином.
Перша і остання проблема повторюються.