Михайло Слабошпицький «Мій друг лелека» читати скорочено варто, щоб згадати цікаву історію про порятунок пораненого птаха.
Оповідання “Мій друг лелека” переказ (скорочено)
Оповідач розповідає, як одного літнього дня він разом із татом ловив рибу і варив на березі юшку. Біля них тихо шумів очерет, у казанку кипіла вода. І саме тоді до них прийшов лелека з перебитим крилом. Було видно, що птаха скалічили жорстокі люди. Хлопчик із татом зрозуміли, що бідолаха голодний. У відрі ще залишалася риба, тому хлопчик кинув кілька дрібних рибинок. Лелека миттю їх проковтнув і продовжував жадібно дивитися на казанок.
Коли хлопчик дав йому ще рибки, птах їв уже спокійніше й не відводив очей від людей. Оповідач спробував до нього підійти, та лелека налякано відстрибнув убік. Видно було, що погані люди встигли його налякати, тому він більше не довіряв нікому. Поки вони з татом їли юшку, лелека стояв поруч і пильно спостерігав. З кожною хвилиною він наче втрачав страх і потроху звикав до добрих людей.
Коли вони зібралися додому, хлопчик покликав лелеку з собою, і той несподівано пішов за ними. Біля двору лелека довго стояв біля хвіртки, оглядав хату, повітку, льох — не наважувався зайти. Лише коли вулицею проїхала машина і його злякала, птах ускочив до двору.
Хлопчик тихо зачинив хвіртку, і лелека занепокоєно застогнав, намагаючись утекти. Тоді хлопчик запевнив птаха, що вони не зроблять йому нічого поганого. Лелека подивився дитині в очі, ніби зрозумів її слова, і заспокоївся. Йому обережно перебинтували поранене крило й залили рану йодом.
Відтоді лелека залишився жити у дворі. Він звик до людей, перестав їх боятися, брав їжу з рук, дозволяв себе гладити. Навіть почав злітати на дах хати й повітки. Так минуло літо.
Невдовзі в небі з’явилися перші ключі птахів, і лелека все частіше дивився вгору. Хлопчик запропонував лелеці залишитися у них, але птах заперечливо хитав довгим дзьобом.
Одного дня над хатою пролітала зграя лелек. Вони клекотіли, шукаючи когось унизу. Лелека ще раз поглянув на хлопчика, змахнув обома крилами й піднявся в небо. Хлопчик стояв і дивився йому вслід, сподіваючись, що той наздожене своїх.
Взимку про лелеку майже забули. Але навесні, коли небо знову заспівало пташиними голосами, до їхньої хати прилетіли двоє лелек. Вони весело заклекотіли, ніби впізнали господарів. Хлопчик довго вдивлявся в птахів і раптом відчув: один із них — його старий друг, врятований торік. Адже лелеки ніколи раніше не жили біля їхньої хати, а тепер почали мостити гніздо саме там. Це було найкращим доказом того, що справжня дружба не забувається.
© Гнатюк Юлія
22.10.2025
Копіювання контенту без дозволу та зазначення автора — заборонені.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
