Наталя Забіла вірші для дітей

Наталя Забіла вірші для дітей про маму, про весну, про осінь, про зиму, про літо, про Україну, про природу короткі підійдуть для найрозумніших та найкращих дітлахів.

Вірші Наталі Забіли для дітей

АНДРІЙКО-ШКОЛЯР 

Андрійко наш уже школярик:
Іде з портфеликом в руці,
а в ньому зошити й букварик,
пенал, планшет* та олівці.

Андрійко добре вчить уроки,
бо хоче вміти й знати все.
Додому йде веселим кроком
“дванадцять”  в зошиті несе! *

***

НА НАШІМ ЛУЗІ 

А що ми бачили сьогодні!
На нашім лузі, у траві
і тут, і там, одна по одній
біліють купки піскові.

Рядочком тягнуться до річки..
Хто їх зробив— чи знаєш ти?
Це працювали невеличкі
підземні жителі — кроти.

Вони в землі копались потай,
а нагорі лишився слід.
І ми дізналися достоту,
куди веде підземний хід.

Це їх кротячі інженери
побудували тут метро,
щоб через луки, повз озера
ходить до станції «Дніпро»!

***

ДВІ БІЛКИ 

На гілці білка сердиться
і другу проганя:
— Не смій до мене дертися,
бо ця сосна моя!
Я тут з початку осені
збираю урожай.
Тікай з моєї сосонки,
мені не заважай!

Ой, білко, як не соромно!
Сваритися облиш!
Стрибати вниз і вгору вам
удвох ще веселіш.
А потім ви поскачете
до другої сосни.
І шишок, ось побачите,
вам стане й до весни!

ДВА ХЛОПЧИКИ 

Два хлопчики, два хлопчики
несли відро води.
Зустріли звіра сірого
розбіглись хто куди!
Відерце перекинулось,
і витекла вода.
А сірий звір з-під кущика
лякливо вигляда.

Наталя Забіла вірші про маму

Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали килимки.
Ще й прикрашений квітками
Написали їм плакат:
«Хай живуть хороші мами
Всіх дівчаток і хлоп’ят!»

***

Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.

Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали килимки.

Ще й прикрашений квітками
Написали їм плакат:
«Хай живуть хороші мами
Всіх дівчаток і хлопят!»

Короткі вірші Н. Забілої для дітей

КОТИК – ВОРКОТИК

— Котику-Воткотику,

Йдеш ти звідкіля?
— У палаці був я,
Бачив короля!
— Котику-Воркотику,
Що ж ти там робив?
— Я під ліжком мишку
Мало не схопив!

СИДІЛА РАЗ БАБУСЯ

Сиділа раз бабуся

В хатинці край вікна.
Якщо нікуди не пішла,
Той досі там вона.

Сиділа раз бабуся
На лавочці сама.
Якщо ж вона пішла звідтіль,
То там її нема!

РАВЛИК

Лізе, лізе равлик по моріжку,
виставляє равлик довгі ніжки.
А на спині в равлика хатинка.
Заболить у тебе, равлик, спинка!
Ні, не важко равлику, не важко,
бо легка хатинка-черепашка.
Та зате, як поруч небезпека,
равлику додому недалеко:
в черепашку зразу може влізти –
і вже пташці равлика не з′їсти!

ВІВЧАРИК

Вівчарику-дударику!

Заграй у свій ріжок! —
Бредуть овечки гречкою,
Теля скубе стіжок…

А де ж той вівчарик,
Що вівці тут пасе?
В травиці під копицею
Заснув собі та й все!

А хто його будитиме?
— Не я, не я, не я!
Не хочу я, щоб плакало
Розбуркане хлоп’я!

Черепаха

На грядці, де росте редиска,
сидить якийсь незнаний звір:
на спині в нього чорна миска
і ніжки висунулись з дір.

Та це ж, звичайно, черепаха!
І як вона прийшла сюди?
Ой черепахо-бідолахо,
ти ж тут загинеш без води!

Адже до річки через поле,
через ярочки та горби
по-черепашачи, поволі,
ти будеш лізти дві доби!…

А ми цю чорну боягузку,
що вся сховалась під щитом,
мерщій загорнемо у хустку
і понесемо всі гуртом.

І примчимо єдиним махом
в кущі до річки, до води.
Отут спокійно, черепахо,
живи й далеко не ходи!

***

БАРВІНОК

Недавно ще гула метелиця,
Іще лежить в низинах сніг,
А вже барвінку
листя стелиться
Зеленим килимом до ніг.
Воно під снігом і під кригою
Всю зиму зелень берегло
І перше стрінуло з відлигою
Весняне сонце і тепло.
Із перемогою і славою
Весна з’являється на світ,
І квітне радістю яскравою
Барвінковий зірчастий цвіт.

***

КВІТИ

Під віконцями
На сонці
У весняному саду
У земельку,
Як в постельку,
Я насіннячко кладу.
Сонце, смійся!
Дощик, лийся!
Линьте, краплі, до землі,
Щоб на грядах
У зернятах
Кріпли паростки малі.
Прийде літо,
Будуть квіти,
Будуть в мене восени
У віночку на голівці
Чорнобривці
Запашні.

***

КУЛЬБАБКИ

На леваду я пішла б,
Ціла купа там кульбаб —
Ніби сонечка малі
Посідали на землі.
Я нарвала б тих квіток,
Та сплела б собі вінок,
Щоб і я була в вінку,
Наче квітка на лужку.
Тільки вранці квіти всі
Умиваються в росі,
Росяна травичка —
Змокнуть черевички.

Вірші Наталі Забіли про природу

Зірочки

Ледве ясне сонечко
скотиться додолу,
ледве вечір присмерком
вкриє ліс і поле,
як на небі синьому,
понад цілим світом,
ми, веселі зірочки,
вогники засвітим.

Безліччю ліхтариків
сяєм над землею,
сонну землю пестимо
ласкою своєю.
У степах мандрівникам
і плавцям у морі
ми дорогу вкажемо
в синьому просторі.

А маленьким діточкам,
що лягають спати,
ми хорошу казочку
будем повідати,
щоб їм сни приснилися
радісні, бадьорі:
квіти та метелики
і блискучі зорі.

***
ЯБЛУНЬКА

Навесні, напровесні
В нашому садку
Ми посадим яблуньку,
Гарну та струнку.
Ми маленьку яблуньку
Поливаємо,
Ще й веселу пісеньку
Заспіваємо.
Рости, рости, яблунько,
Підростай!
Квітни, квітни, яблунько,
Розцвітай!
Облітайте, квітоньки
Запашні!
Поспівайте, яблучка
Наливні!
А вітри-розбійники
Грізно заревуть,
Поламають гіллячко,
Білий цвіт зірвуть.
Нічого від яблуньки
Не зостанеться,
І нікому яблучок
Не дістанеться!
Рятувати яблуньку
Біжимо,
Ми її пошкодити
Не дамо!
Геть, вітри-розбійники,
Не шуміть,
Нашу любу яблуньку
Не ломіть!
А зайці-розбійники
З лісу плиг та плиг!
Обгризуть всю яблуньку
З голови до ніг.
Нічого від яблуньки
Не зостанеться,
І нікому яблучок
Не дістанеться!
Рятувати яблуньку
Біжимо,
Ми її пошкодити
Не дамо!
Геть, зайці-розбійники,
Не скачіть,
Нашу любу яблуньку
Не гризіть!
За весною йде до нас
Літо золоте.
Під промінням сонячним
Яблунька росте,
А ми нашу яблуньку
Доглядаємо,
Соковитих яблучок
Дожидаємо.
Росла, росла яблунька,
Підросла.
Квітла-квітла яблунька,
Відцвіла.
Де біліли квітоньки
Навесні —
Вже поспіли яблучка
Наливні.

Наталя Забіла вірші про зиму

Зима

Одяглися люди в шуби,
Натопили тепло груби.
Білки гріються в дуплі,
Миші в норах у землі.
Сплять ведмеді в теплих лігвах,
Сосни в інею застигли.
І під кригою на дні
Сплять у річці окуні.

А під снігом в підземеллі,
В земляній м’якій постелі,
Де немає світла дня,
Причаїлося зерня.
Там не холодно зернинці —
Спить вона, мов на перинці,
Й тихо снить хороші сни
Про веселі дні весни.

***

ВИПАВ СНІГ

Вдягнувшись тепліше,
Морозяним ранком
Мариночка вийшла
І стала на ґанку.
— Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
Пухнастим та чистим
Блискучим сніжком.

У білому вбранні
Зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
Сховались рослини,
Щоб їх не дістали
Морози страшні,
Щоб взимку заснути
Й ожить навесні.

Ставаймо на лижі,
Сідаймо в санчата,
Берімо коньки,
Щоб стрілою помчати!
Хай щоки щипає
Мороз жартома!
Хороша погода!
Весела зима!

Наталя Забіла вірші про осінь

ОСІННЄ ЛИСТЯ

Настала осінь. Холодом
Повіяло навкруг.
Все більш береться золотом
Зелений ліс та луг.
Від вітру коливаються
Пожовклі дерева,
А листя з них зривається
І пісеньку співа:
— Веселі танцюристи ми,
Кружляєм в висоті,—
Листки, листочки, листики,
Червоні й золоті!
Зриваємось ми зграями
З топольок та беріз,
Злітаємо, кружляємо
І падаємо вниз.
Та вітром знов піднесені
Мчимо з височини.
Нам радісно! Нам весело!
Нам любо восени!
І піснею приваблені,
Листочки на дубках,
На вишеньках, на яблунях
Шепочуться в садках.
Хвилюються, шепочуться:
— Ой, як же нудно тут!
І нам давно вже хочеться
Звільнитися від пут.
Невже ніхто із прив язі
Не схоче нас зірвать?
Не винесе, не вивезе,
Не пустить танцювать?!
— Та ви ж іще в зеленому,-
їм каже вітерець,—
А в одязі буденному
Не можна йти в танець.
Як вдягнете убрання те,
Червоне й золоте,—
Легкі та вільні станете
І теж полетите!
Злітає листя зливою
І падає німе…
Вітрець пісні наспівує,
А сам все дужче дме!

***

Маслючок

Маслючок-малючок
в капелюшку темнім –
між соснових колючок
виткнувся з землиці.
І неначебто крізь пліт
з подивом приємним
погляда собі на світ
з-під м′якої глиці.

Ось цвіте в ясній красі
квіточка осіння,
скаче зайчик в соснячок,
лізе жук яскравий…
Ось відбилось у росі
сонячне проміння…
Все це бачить маслючок,
все йому цікаво!

Наталя Забіла вірші про весну

Навесні

Навесні маленькі дітоньки –
Ніжні паростки рослин –
Просять їстоньки і питоньки,
Щоб пробитись з насінин,

Щоб разком, сім′єю дружною
З-під землі прокласти хід,
І набратись сили дужої,
І з′явитися на світ.

Ось велика, добра матінка –
Годувальниця Земля
Вже виводить з пітьми, з затінку
Кожне зернятко-маля.

Напуває діток соками
І годує досхочу,
Щоб зросли вони високими
З ласки сонця і дощу.

І стають рослинки смілими,
Все міцніють і ростуть.
І в полях весняні килими
Зеленіють і цвітуть.

Наталя Забліла вірші про літо

СЕРПЕНЬ

Йшли з серпами в поле жниці
У далекій давнині:
Вже покошена пшениця,
Треба жати ячмені.
Сонце жниць пекло нестерпно,
Руку муляли серпи.
Клав у копи місяць Серпень
Потом зрошені снопи.
Гуркотять в степах комбайни,-
Наших нив не вижне серп!
Тільки місяць урожайний
Зветься Серпнем дотепер.

***

ЧЕРЕШНІ

В садку черешні вистигли,
прозорі, золоті.
Красуються на дереві
у всіх на видноті.
Злітаються горобчики
до ягідок смачних,
а всі дівчатка й хлопчики
вигукують до них:
– Некликані, непрошені,
від наших ягід – киш!
Ану найбільші кошики
несіть сюди скоріш!
До дерева драбиночку
ми зараз припнемо,
смачні черешні з гілочок
для себе нарвемо!
І от уже на дереві
веселі малюки,
і вже лежать у кошику
блискучі ягідки.
Хотілось нам черешеньок
давно покуштувать,
та ми не стали надзелень
їх з дерева зривать.
Солодкі, спілі ягоди
тепер зате їмо.
Зажерливим горобчикам
нічого не дамо!