“Не судилось” аналіз твору Старицького – тема, жанр, проблематика, головні герої
“Не судилось” Старицький аналіз
Автор: Михайло Старицький
Рік написання – 1881
Жанр: драма
Тема: розповідь про життя представників різних соціальних верств та їхню взаємодію у суспільстві.
У творі Старицький розкриває такі конфлікти: класовий та морально-етичний.
Проблеми:
- Соціальної нерівності.
- Взаємодії панства та простого народу.
- Людських стосунків.
- Боротьби за кохання.
Головні герої драми “Не судилося”
Катря – проста селянська дівчина. У неї її хлопець, з яким вона планує одружитися. Проте вона закохується у панича, батьки якого всіляко протидіють такому шлюбу. Сам панич поводиться досить пасивно, а дівчина не може змиритися з таким життям.
Михайло – панич, син поміщиків. Досить пасивний хлопець. Проте на нього мають вплив ліберальні ідеї. Він починає навчати простих дітей грамоти. Проте, знову ж, його рішучості на довго не вистачає. Герой, «розкішно по-українськи одягнений», лежить без жупана в садку і курить сигару, розмірковуючи: «чорт його зна, якісь мене лінощі обсіли: сьогодні вже й до школи не пішов (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… Тільки Павло й зможе!».
Павло – нова інтелігенція. Людина виважена, рішуча. Вважає панську мораль огидною, намагається не тільки осуджувати, а й протистояти
Стара Дзвонариха, мати Катерини – типовий образ української селянки. Жінка добра, працьовита, любить дочку й бажає їй щастя. Мати вважає, що Катря буде щаслива із Дмитром. Жінка дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьбу найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила Катерина панича. Мати проклинає дочку страшними прокльонами, а сама божеволіє.
В п’єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних соціальних верств, виразників різних життєвих принципів.
Сюжет драми “Не судилося”
Через всю п’єсу проходить думка, що паничі безкарно можуть знущатися із чесних простих дівчат, а потім безжалісно кидати їх.
Основним конфліктом п’єси є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно багатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбством Михайла, його фальшивим, українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього.
У п’єсі основна увага відведена образу панича Михайла. Саме він повніше всього представляє «панське болото», для нього власна втіха, власне задоволення – найголовніше.
Для нього українство є тимчасовою модою. Зустрівши Катерину, Михайло закохався в неї. Збезчестивши й знеславивши дівчину, він змінює своє відношення до Катерини. Хоча панич ще переконує себе, що любить її, і жениться на ній, та насправді Катря вже йому байдужа. Зрештою, він відмовляється від Катерини. І хоча в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна із упевненістю сказати – це було тверде рішення або тимчасовий порив, що ні до чого б не привів.
У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, що багато працює на благо народу – лікар Павло Чубань. В образі Павла автор втілив ідеали боротьби за звільнення народу шляхом поширення утворення, культури, єднання селян.
В образах Катерини, Дмитра показані такі риси, як щиросердечна краса, щирість, співпереживання, почуття людського достоїнства. Насамперед такою є Катерина. Полюбивши Михайла й повіривши йому, Катря забуває про себе. Вона розуміє, що нерівя йому, дівчина не вірить у те, що вони будуть разом.
Катря думає більше про Михайла, ніж про себе: згодна на все, аби тільки той був щасливий. Коли Катерина довідалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за її знівечену долю, іде на панський двір, щоб попередити коханого. Катерина дуже любить свою матір, усіляко піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити.
Дмитро – добрий хлопець. Він піклується й про Катерину, і про її матір, допомагає їм по господарству й переживає, коли бачить, що Катерина полюбила панича. І тому, що сам любить її, не вірить у щастя Катерини з Михайлом. Дмитро майже переконаний – награвшись із нею, панич покине дівчину. Юнак настільки великодушний, що готовий забути ганьбу Катерина, женитися на ній.
Наприкінці драми Дмитро виступає як месник за несправедливості, заподіяні «панським болотом» не тільки Катерині, а й всім селянам. Він підпалює панський двір, хоче вбити Михайла.
