“Один вечір” аналіз (паспорт) Маланюк
Автор – Євген Маланюк
Збірка – “Гербарій”
Рік написання – 1926
Жанр – вірш
Лірика: інтимна.
Тема: розкриваються почуття і переживання ліричного героя до “єдиної”.
Ідея: автор, ніби закликає до “злета” ліричного героя, котрий перетворюючись на поета здатен увічнити своє кохання.
Художні засоби:
- Епітети: «солодкий полон», «солодкий біль», «долоні льодовиті», «єдиная на світі», зоряних казок, українських степів, дощаний театр, злинялі лаштунки, профіль укохано-тонкий, зоряний спів, незгаслая ватра
- Оксюморон: солодкий біль,
- Порівняння: лілеє білая
- Метафори: запалав поет
Лілея – символ чистоти, ніжності, вразливості. Прівняння «єдиної» з білою лілеєю — це поетичне пророцтво ліричного героя про невідворотну втрату коханої. Адже у реальності Наталя Лівицька запропонувала поетові лише дружбу, а своє подружнє життя пов’язала з художником Петром Холодним.
Композиція вірша
Вірш «Один вечір» складається з 3 частин, кожна з яких має свій ритмічний малюнок:
- Урочистий ритм допомагає передати піднесення й емоційне напруження ліричного героя. «Єдина» і ліричний герой майже позбавлені конкретних індивідуальних рис. Героїня сприймається як горда, сильна, загадкова, майже «фатальна жінка». Автор до опису жінки додає риси ніжності і вразливості, порівнюючи кохану з «лілеєю білою на зламанім стеблі». До своєї обраниці герой звертається на «Ви», він ідеалізує її образ, порівнюючи з відомими жінками: «Хто ви: Борджія чи Клеопатра, / Жанно Д’Аркукраїнських степів?».
- У цій частині змінюються ритмічна організація й загальна тональність вірша. Настій вже приземлений, сумний («Навколо все чуже. Чуже до божевілля. / Цей дощаний театр, злинялі лаштунки…»). Реальність описана у цій частині немає місця піднесеним почуттям.
- У останній частині «Одного вечора» посилюється мотив вічного кохання. Вірш знову стає урочистим, кожен рядок ніби злітає вгору («Рокотало в антрактах із салі…»). Герой вірша перетворюється на поета, котрий здатен увічнити своє кохання: «І в П’єро запалав поет».
“Один вечір” Євген Маланюк
Єдиній
1
Скільки ніжности в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорі казок…
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.
Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,
Жанно Д’Арк українських степів?
В Вашім серці — незгаслая ватра,
В Вашім погляді — зоряний спів.
2
Навколо все чуже. Чуже до божевілля.
Цей дощаний театр, злинялі лаштунки…
Впиваю запах Ваш і п’ю солодкий біль я.
Вдивляюсь в профіль Ваш укохано-тонкий.
Стискають серце знов долоні льодовиті,
І ясно мені все: в оцім людськім кублі
Знайшов я Вас, знайшов, єдиная на світі —
Лілеє білая на зламанім стеблі.
3
Рокотало в антрактах із салі,
Ми сиділи в кутку куліс.
Було ясно: давно у Версалі
Цей вечір вже був колись.
Пам’ятаєте? Клавікорди
Мелодійно вели менует,
Засвітився Ваш профіль гордий,
І в П’єро запалав поет.
Автор аналізу – Гнатюк Юлія (G.J)
