Олекса Довбуш біографія скорочено

Біографія Олекси Довбуша скорочено викладена в цій статті.

Олекса Довбуш – ватажок руху опришків. Його називали «закарпатський Робін Гуд» за те, що він грабував панів та роздавав їхнє майно селянам. До сьогоднішнього дня над цією особистістю точаться гострі суперечки – чи був він таким благородним насправді і чи існує довбушівський скарб, який намагаються знайти відчайдушні історики та любителі загадок.

Олекса Довбуш коротка біографія

Народився Олекса в 1700 році в родині убогого селянина в Печеніжині. До 6 років хлопець не міг ходити. Його батьки ходили у прийми до панів і одного разу не витримавши сваволі багатіїв він разом з братом Івано тікає та вступає до опришківського загону, де згодом зміг проявити свої організаторські та лідерські якості.

Перші згадки про його героїчну боротьбу проти панського насильства датовані 1738 роком. Його загін опришків діяв на території Прикарпаття, Буковини та Закарпаття. Здійснюючи свою, як їм здавалось, місію (віддавала захоплене у панів майно селянам), опришки користувались любов’ю та повагою серед селян, які ховали їх від каральних загонів, надавали їм прихисток, лікували та годували їх.

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738-1745 викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем».

Пік діяльності опришків під проводом Олекси Довбуша припадає на 1738-1745 роки. Польська влада та пани цілих сім років намагались спіймати мужнього ватажка. Часом на йог пошуки відправляли аж до 2 тисяч чоловік і все марно. Але все таки 24 серпня 1745 року влаштувавши пастку Олексу Довбуша було вбито в селі Космачі Степаном Дзвінчуком.

Існує легенда, що коли хлопець був малим і займався випасом худоби, йому зустрівся справжній чорт. Але Олекса не злякався і незадумуючись вистрілив у нього. В цей момент з неба злетів янгол та промовив: «Твоє життя буде недовгим, але твої подвиги надовго залишаться в пам’яті людей. Ти помреш від власного волосу та ярої пшениці». Також поговорюють про те, що він був закоханий у Марічку, дружину Степана Дзвінчука, від руки якого загинув. Кохання те було взаємним і після рокового вистрілу Марічка відтягла ще живого ватажка у ліс та вилікувала його. І жили вони довго та щасливо переховуючись від усіх.