Леся Українка «Оргія», розділ ІІ
В господі Мецената, ндщадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта —і вряджено невиоокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гостів різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів — між ними Хілон — кінчає сяів.
Х о р п а н е г і р и с т і в
(співає)
Світло від світла
родиться вічно,
так і пресвітлий
рід Мецената
з променя в промінь
переливає
сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
М е ц е н а т
(рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми,
а потім ті етиптянки безкості,
що то показують з мечами штгуки,
але щоб те трюмо все недовго:
хвилину-дві щоб кожне зоставалось
і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта).
Бо уявіть собі, що й тії мавпи
до сл-ави не байдужі: раз плесніть,
то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з’являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, Префект рівно, однотонне і трохи недбало, Прокуратор голосно і непримушено.
М е ц е н а т
Ся оргія моя, признатись мушу,
нагадує щось трошки царство тінів
перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю,
щоб якось подолати сюю дикість
і недовірливість, щоб сполучити
в одну родину дві частини люду
корінфського — римлян і греків.
П р е ф е к т
Друже,
ти й так уже великого досяг:
взірцевий маєш хор панегіристів,
такий і в Римі не щодня почуєш.
М е ц е н а т
(махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. Па щирості сказавши,
такій поезії на кухні місце,
бо їй недоїдки — миліша плата,
ніж лаври… Я прошу в вас вибачення,
що вас частую отаким злиденством —
(ще тихше)
бо се, властиве, тільки для юрби —
та я надолужити сподіваюсь
на іншому. Я тут назнав співця
справдешнього. Не дуже він славутній,
та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Корінфові, що треба
римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
П р о к у р а т о р
Співець той хутко прийде?
М е ц е н а т
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь
була від нього невиразна.
П р о к у р а т о р
От ще!
Просити їх… ти просто б наказав!
М е ц е н а т
Наказувати тут не випадає.
Антей не раб, а вільний громадянин.
П р е ф е к т
Він римський громадянин?
М е ц е н а т
Се то ні,
а все ж він роду чесного. В Корінфі
його родину здавна поважають,
колись якісь герої з неї вийшли.
П р о к у р а т о р
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл
і в лоб сусіду влучить —— вже й уславивсь/
discobolos!..*
* Дискобол (грецьк.), — Ред.
(Сміється).
Такі ж і їх поети:
на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі — лавреат!
В атенській академії купити
двох лавреатів можна за обол —
один поет, другий філософ буде!
Обачніше — не витрачать обола.
М е ц е н а т
Не забувай, мій друже, що боги
невдячності не люблять. Пам’ятай же,
що Рим ходив у Грецію до школи.
П р е ф е к т
Відомо, що поганий той школяр,
який учителя не переважить.
М е ц е н а т
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
П р е ф е к т
Рим гойно заплатив за ту науку:
він Греції дав спокій і закон,
чого вона не мала споконвіку.
П р о к у р а т о р
(впадає в річ)
А Греція в своїй преславній школі
навчила Рим лиш бабських теревенів,
що тільки нам релігію зганьбили,
та ще привчила розумом крутити
без жодної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого
не знали тії греки й не стгорили —
В їх навіть мови не було ніколи!
М е ц е н а т
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
П р о к у р а т о р
Авжеж, був іонійський діалект,
аттічний, ще не знаю там який, —
що не письменник, то й балачка інша, —
але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша,
не мали греки зроду.
М е ц е н а т
Се то так.
П р е ф е к т
Та й їх поезія, скажу по правді,
таки супроти нашої не встоїть.
Добірності такої, як Горацій,
грек не досяг ніколи й не досягне.
М е ц е н а т
А все ж і рідну мову шанувати
навчив нас грек. Поезію латинську
почав нам еллін-бранець, не римлянин.
П р о к у р а т о р
Бо мусив мову пана перейняти,
а пав мав, певяе, поважніші справи,
ніж рідну мову сікти на трохеї.
П р е ф е к т
(до Мецената)
Мій друже, ти ж не будеш запевняти,
що тії вірші не були партацькі,
а тая мова вв була потворна?
М е ц е н а т
Хто знає, друже, чим була та іскра,
з якої на землі вогонь з’явився?
То, може, був нікчемний перегар,
а все ж нам шанувать її годиться
і поважати батька Прометея,
хоч, може, вів і був зичливий злодій.
П р о к у р а т о р
(до префекта, кивааючи на Мецената)
Оце ж і плід від грецької науки!
П р е ф е к т
Наш Меценат відомий філеллен, —
коли б іще не відділив од Риму
Корінфської республіки!
(Сміється).
П р о к у р а т о р
Жарт жартом,
а Римові з такого філелленства
все ж може вийти шкода.
М е ц е н а т
Не турбуйся,
стара учителька те добре тямить,
що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь
і відштовхнув, то закричала б “гину!”.
П р е ф е к т
Все ж друг наш мав рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців
до того довело, що ми самі
на варварів якихсь перевернулись,
навчившись “африканської латині”
від чорновидих “римських громадян”.
М е ц е н а т
Ба, що ж, без варварів не обійтися,
бо ми вже мусим обновляти кров,
знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи
по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
П р о к у р а т о р
Нехай мовчать, поки як слід навчаться
поправної латині!
М е ц е н а т
Се трудненько!
Навчились мовчки доброї вимови —
сього б і Демосфен не доказав.
П р о к у р а т о р
Так що ж робити?
М е ц е н а т
Те, що я роблю:
привчати ласкою, дарами навіть,
всіх видатних чужинців Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може
до любого і тілом, і душею.
П р о к у р а т о р
Розніжило тебе те філелленство!
Цікавий знати, як би ти, наприклад,
збирав податки “ласкою й дарами”?
Багато б назбирав!
М е ц е н а т
(сміючись)
Ну, тут я мушу
зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Р а б — а т р і є н з і й
(увіходить)
Прийшов Антей-співець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати,
я знак подам, тоді хай танцівниці
сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
Атрієнзій виходить.
Оці раби
псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія — то скоки.
А н т е й
(у порога)
Вітаю вас, преславні.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи
в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т
(до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина
Корінфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний,
надмірну ласку положив на мене,
Коріифові ж віддав замало честі.
М е ц е н а т
Чому замало честі?
А н т е й
Бо не можна
злічити перлів нашої затоки
і зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рідне місто — се годиться,
але ж не треба забувати правди
і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно
є скілька перлів хисту і науки,
то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга півняча, мій друже.
П р о к у р а т о р
Як розуміти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смітниках громаджу
і там вишукую коштовні перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтавтаєш так, як півень,
але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно,
які ті греки всі вражливі!
А н т е й
Справді,
се дивно, як мв досі не привикли,
що переможцям вільно називвати
країну нашу смітником, а нас,
поки ми не в “оправі”, просто сміттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки,
але не я. Уся моя вина,
що мій язик був якось послизнувся,
але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, —
ти краще знаєш, хто з них більше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякі вини,
вертаю до заслуг. Мій Меценате,
сей раз я маю затягти позов
супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину
не ти, а я відкрив уперше.
М е ц е н а т
Справді?
П р е ф е к т
І в тім моя заслуга є ще більша,
що перли я не проковтнув, знайшовши,
хоч, власне, я повинен був ковтнути.
М е ц е н а т
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута
відкрив чи, краще мовити, закрив
гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим
осей співець. Я ощадив його,
вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства,
бо, знаю добре, більше в цілім краї
гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев’ять і один
там сходяться на оргії таємні
і закриваються від ока влади
густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т
(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно. Меценате.
Ті “дев’ять і один” — Феб і камени —
зовсім то не гетерія таємна,
а хор панегіристів. Їм же треба
амброзію та нектар заробити,
то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори
тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре
що мають гідність римських громадян
або принаймні ласку Мецената
всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились,
ті вигнані були або й розп’яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т
(нишком, нахиливишсь до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі
сі жарти можуть видатись блюзнірством.
П р е ф е к т
(знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин
останнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т
(голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів
тобі, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний,
мені не хоче муза помагати,
либонь, вона сьогодні не голодна,
а я без неї — мов безструнна ліра.
М е це н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду,
а музі, що сьогодні не голодна,
слід пам’ятать, що й у богів є завтра
лише тоді, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра,
той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
М е ц е н а т
Що се там за гомін?
А т р і є н з і й
(з порога)
Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порогу,
поки співець Антей співати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого сутану?
А т р і є н з і й
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увійде.
Атрієнзій виходить. На порозі з’являється Неріса і вклоняється
А н т е й
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю
своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні,
але й твоя жона так само вільна,
поки вона в гостиш в Мецената.
А н т е й
(до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р і с а
(тихе, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р
(стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
М е ц е н а т
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси).
Чи ви давно по шлюбі?
Н е р і с а
Перший місяць.
М е ц е н а т
(до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба
ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог,
коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
А н т е й
Так звичай еллінський жінкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора,
що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких
не може бути!
(До Неріси).
Він різьбив із тебе?
Н е рі с а
Так, пане.
М е ц е н а т
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Н е р і с а
Не знаю…
М е ц е н а т
Як не знаєш? Терпсіхора
не знає, що вона богиня танцю?
А н т е й
Се значить, що вона не танцівниця
і поза домом танцювать не вміє.
М е ц е н а т
То я прийду колись до твого дому.
А н т е й
Се буде честь мені. Але не знаю,
чи трапиться тобі Нерісу бачить,
бо мати, жінка і сестра у мене
перебувають завжди в гінекеї,
а я ж тебе не смію там вітати.
М е ц е н а т
Недобрий звичай ваш!
А н т е й
Такий він здавна, —
не я його, преславний, встановив.
П р о к у р а т о р
Але ти радо з нього користаєш!
М е ц е н а т
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея
я розумію. Отже й я поставив
не в атріум камінну Тердсіхору,
а в свій таблін, щоб не профанувалась.
А н т е й
(щиро)
За се тобі я справді винен дяку!
М е ц е н а т
Так докажи ж нам ділом тую вдячність,
а власне, співом.
(До раба).
Принеси, Евтіме,
ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра — дар всесвіту,
бо роги в неї з тура пущ германських,
слон африканський дав оздоби з кості,
край арабійський золота прислав,
а дерева — індійський ліс таємний,
мозаїка прийшла з країни сінів,
найкращі в світі струни італійські
оправлено в британське ясне срібло.
А н т е й
Лиш еллінського в ній нема нічого!
М е ц е н а т
Вся буде грецька, як твоєю стане,
бо ти її дістанеш в дар від мене,
коли вподобаєш. Торкни їй струни.
А н т е й
(торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом Антей здригається від подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере де рук ліру).
Ох, яка важка!
М е ц е н а т
Ти сам її держать не потребуєш.
На те є раб. Евтіме, на коліна!
І так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
А н т е й
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі
на ремінці.
М е ц е н а т
Рапсодів давніх спосіб!
Се дуже гарно! Потепи, Евтіме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтім чіпляв ліру на великий канделябр, знявши з канделябра веліїку лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.
Х і л о н
(до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Ф е д о н
Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляв голову. Пауза.
М е ц е н а т
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Н е р і с а
(до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніжно).
Антею, ти зовсім не розважаєш
своєї сили. Краще вже дозволь
мені за тебе доказати вдячність
преславному. Хоч я не танцівниця,
та потанцюю, як в Танагрі звичай,
як матінка навчила. Хай пробачать.
М е ц е н а т
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще,
якби в особах ваших поєднались
музика і танець в одно подружжя.
А н т е й
Моя жона зовсім не розважає
своєї мови. Чуюся на силі
і гратиму, й співатиму без танців.
Так прошено мене, так обіцяв я,
а твій танець, Нерісо, не для оргій.
Спинився я тому, що добирав
у пам’яті своїй доречних співів.
Ф е д о н
Співай епіталаму! Се до речі!
А н т е й
Ні, не до речі, — ми не на весіллі.
М е ц е н а т
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі
шлюб відбувається Еллади з Римом.
А н т е й
Я бачу оргію перед собою,
то й спів пригадується не весільний,
скоріш вакхічний.
П р о к у р а т о р
Ба, воно ще й краще!
Антей знов приступає до ліри. Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомін розмов стихає, тільки часом чутно бренькіт посуду там, де гості п’ють.
Антей першу стрічку промовляє повагом і без музики, далі раптом, без прелюдії, починає співати, приграючи собі гучно, впевнено, в темпі вакхічного танцю.
А н т е й
Тепер, всесвітній даре, послужи мені,
Дзвени! Дзвени! Грай! Грай!
Духа оргії нам збуди!
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров,
розмах дай нашій силі окритій!
Меценат дає знак атрієнзієві, вбігають танцівниці і корибанти і пускаються у вакхічний танець.
Ми вакхічний почнем танець!
Змінить оргію шал весни!
Зникне холод і жах із душ,
як від сонця нагірний сніг!
Діонісе! З’яви нам диво!
Грає в тім же темпі пригрив без слів і не завважає, що Неріса незамітно опинилася в гурті танцівниць. Згодом Антей міняє темп на повільніший і лагідніший, з іншого тону.
Мірного танцю
лад гармонічний,
тихе та яснеє літо
прийде по буйній, гучній весні,
і запанує урочисте свято.
При зміні темпу танцівниці спинились, одна Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мірно.
Антей все не бачить її, захоплений грою, і знову бере попередній темп, тільки з більшим завзяттям.
Дзвени! Дзвени! Грай! Грай!
Дай почути нам яру міць!
Дай сп’яніти з надміру сил!..
Танцівниці і корибанти знов оточили Нерісу вакхічним колом, але Меценат спиняє їх раптовим рухом і гучним покликом.
М е ц е н а т
Спиніться всі! Неріса хай танцює!
При сьому поклику Антей спиняється, обертаєтьса і не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерісу на чолі танцівниць. Меценат, завваживши те, сплескує в долоні.
Музики! Гей! Танець вакхічний грайте!
З’являються музики з подвійними фяейтами, кімвалами, тимпанами, грають вакхічний танець. Неріса, після короткого збентеження, блиснувши очима, пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей припліскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтіма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку і подає її Меценатові.
А н т е й
Нерісо! Годі!
М е ц е н а т
Ні, танцюй, богине!
Танцюй, прекрасна музо Терпсіхоро!
(Виймає із скриньки діамантове намието, здіймає його обома руками вгору і вабить ним до себе Нерісу).
Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти. Гості зриваються з місць і товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерісу. На неї сиплються квіти і грім оплесків.
Г о л о с з х о р у п а н е г і р и с т і в
Се наша муза!
П р о к у р а т о р
(ласо)
Гарна, гарна штучка!
П р е ф е к т
Ся муза, певне, з голоду не згине.
Неріса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах. Прокуратор кидається піддержувати її, але Меценат попереджає його, надівши Нерісі намисто на шию і тим самим рухом піддержавши її.
Н е р і с а
Мій пане, дякую!
(Хоче поцілувати його в руку).
М е ц е н а т
Не так, безсмертна!
(Цілує її в уста).
Неріса встає.
П р е ф е к т
(з місця, посуваючись трохи на ложі і простягаючи чашу з вином)
Ходи, вакханко, відпочинь край тигра!
Неріса, усміхнувшись, подається до нього. В юрбі здержаний сміх. Антей раптом зриває ліру з канделябра і кидає її а розмаху в Нерісу. Неріса заточується і падав додолу.
Н е р і с а
Рятуйте! Він мене убив!..
Алтей нахиляється до неї і бачить, що вона конає.
А н т е й
(тихо і наче спокійно)
Убив…
П р е ф е к т
(гукає рабам)
Сюди вігілів!
А н т е й
Стій, дай закінчити.
(Здіймає з ліри одну струну. Звертається до Хілона і Федона, що стоять попереду юрби).
Товариші, даю вам добрий приклад.
(Задавлюється струною і падає мертвий край Неріси)
[28.ІІІ. 1913, Єгипет]
