«Паломництво Чайльд Гарольда» аналіз поеми допоможе визначити, яка тема та ідея, жанр, композиція та скласти літературний паспорт. Після публікації цієї поеми Байрон отримав світосу популярність.
«Паломництво Чайльд Гарольда» аналіз (паспорт)
Автор – Джордж Байрон
Рік написання – 1809-1818 (В основі поеми власні спогади і враження Байрона, який в 1809-11рр. мандрував країнами Європи). Вперше була опублікована у 1814р.
Жанр – ліро-епічна поема
Напрям – романтизм
Тема поеми -розповідь про те, що побачив і про що дізнався автор у реальному світі.
Ідея – розрив з лицемірним і розпусним світським суспільством і подолання зла шляхом самоусунення від його носіїв.
Сюжет у творі відсутній. У поемі передаються враження від мандрівки.
Композиція
І пісня – Гарольд подорожує Португалією та Іспанією (1812).
ІІ пісня – Гарольд відвідує Грецію та Албанію (1812).
ІІІ пісня присвячена подорожі Гарольда до Бельгії (1817), супроводжується роздумами про революцію у Франції;
IV пісня присвячена Італії (1818).
Особливість композиції в тому, що кінець кожної пісні означає завершення розкритої в ній теми або системи спостережень, до яких автор більше не повертається. Єдності твору надає образ автора; образ Чайльд Гарольда.
Головні герої
- Чайльд Гарольд – головний герой, молодий 18-річний дворянин, який жив в Альбіоні. Він заповнив дні примхами розпусти; спізнав жах пересичення; рідний край викликав огиду; друзів і бенкетів уникав, жив самітником, гордість заважала відкрити душу друзям; він вирішив залишити рідний край. Він ні з ким не прощався, і відправився подожувати на кораблі. Отже, герой поеми – гордий, розчарований одинак, який тікає від цивілізації в лоно первісної природи. Головна його риса – індивідуалізм, протиставлення своєї особистості загалу. Байрон засуджує бездіяльність і вади героя. Як тільки поет переконується, що його герой порвав з аристократичним середовищем, оцінка автора починає змінюватися, відчувається симпатія до героя.
- Автор (ліричний герой) – жадібно вбирає в себе нові враження. Ліричний герой висловлює думки і почуття автора.
Поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим етапом у творчості Байрона. Уній через внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні проблеми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу абстрактним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особистісно-пристрасного тону, що доля людини почала розглядатись як частина всесвітнього процесу.
Поема має форму щоденника подорожнього, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків біографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, й до кінця поеми дистанція між ними майже зникає.
Прагнення пізнати людей, невдоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості й сили – такі цілі паломництва Чайльд Гарольда, які були близькими й самому Байрону.
Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, які відіграють значну роль у його попередників у літературі. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність і споглядання – це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності.
Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю історичного процесу, але виражає глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості.
Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління доби романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя «таким, як він є» тепер і в даній дійсності, хоч «було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу».
«Паломництво Чайльд Гарольда» характеристика героя
Хто ж такий «паломник» Чайльд Гарольд?
Уже напочатку поеми автор представляє свого героя, відокремлюючи його від самого себе:
«Жил в Альбионе юноша. Свой век
Он посвящал лишь развлеченьям праздным
В безумной жажде радостей и нег…»
Гарольд – нащадок давнього і колись славетного роду (Чайльд – стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, «у розквіті життєвого травня», він занедужав «дивною» хворобою:
«Заговорило пресыщенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою – родина, могилой – отчий дом…»
Гарольд, як і сам Байрон, поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод – чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
«Наследство, дом, поместья родовые
Прелестных дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны».
Відчуваючи себе таким, що народився під «безславною зіркою» і що втратив надію відшукати мету, гідну сил, що дрімають в нім, Гарольд у свої неповні дев’ятнадцять років мріє лише про забуття, яке могла б принести втеча «від самого себе». Зневіра роз’їдає його душу й переслідує героя, де б він не був, «і в серці місця немає спокою».
Позицією Гарольда стає тотальна іронія, яка за масками благородства виявляє дріб’язкову корисливість, а за високими словами – порожнечу сенсу, що стало хронічною хворобою епохи, коли втратилося відчуття змісту й мети існування. У Іспанії, проїжджаючи полями «скорботної слави», що залишилася як пам’ять про опір наполеонівському нашестю, навіть у Греції, де «вільних у минулому шанують сини Свободи», і у барвистій суворій Албанії Гарольд, подорожуючи з єдиним бажанням не вдихати отруєного повітря рідної землі, переживає тільки почуття, тяжке й для нього самого, – байдужість.
Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між «покірністю або могилою», наповнює його розум тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні – це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту в житті, він самотній і розчарований, і від цього невимовно страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.
Однак у другій пісні, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, «без бажань, без турбот», але піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу – гордих, волелюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності й туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати. Але це омана. Надто багато скорботи й отрути в його душі.
Після Албанії й Греції Гарольд повертається на батьківщину й занурюється у «вихор світської моди», у «товкучку зал, де суєта кипить». І його знову починає переслідувати бажання утекти від великосвітської марноти, й він здійснює другу мандрівку: Бельгія, Німеччина, Швейцарія, Італія…
З моменту виходу друком «Паломництва Чайльд Гарольда» читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой – вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ самого Байрона, як і образ автора поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» незмірно багатший і складніший, ніж образ створеного ним персонажа. Проте бажаної «лінії» між поетом та його героєм провести так і не вдалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі відходить у тінь. «В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто», – зізнавався Байрон.
Чайльд Гарольд – це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.
Герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного застосування. Гарольд палко і щиро сприймає реальність, але саме вона гнітить його. І він повстає проти всього світу, відстоюючи право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів.
Поема Байрона – це художній твір, в якому реальні події і автопортрет з’єднані з вигадкою. Спочатку навіть здається, що вигаданий персонаж Чайльд Гарольд і є носієм головної ідеї поеми. Адже не випадково назва твору містить у собі вказівку на шлях героя, на його поведінку і навіть ставлення до того середовища, в якому він зростав і змушений був певний час жити. Аналітичне дослідження твору переконує читача , що крім Чайльд Гарольда, сам автор все частіше, глибше і наполегливіше виступає як аналітик, як коментатор, що оцінює роль героя поеми. І поряд з цими двома персонажами перед нами розкривається ще одна рушійна сила змісту твору: відтворена автором об’єктивна дійсність Європи, що з’являється в контрастному зображенні, в протиставленні славного минулого тій гнітючій сучасності, яка, на думку автора, має бути перетворена. Такою є тришарова композиція поеми та її ліро-епічна природа, оскільки образ автора в ній то зливається з навколишнім світом, то зіставляється або протистоїть об’єктивній реальності. І це головне в «Паломництві Чайльд Гарольда».
Байронова розповідь про «паломництво» Чайльд Гарольда перетворилася на яскравий документ епохи й одну з найяскравіших подій в історії романтизму.
