Павло Тичина біографія скорочено

Павла Тичину називали “князем української поезії”.

Павло Григорович народився 15 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі.  Саме його вчителька Серафима Миколаївна звернула увагу на обдарування Павла і порадила батькам вчити його далі.

Уже в 1906 році, коли йому було лише 15 років, почав писати перші твори. Перший його відомий вірш “Синє небо закрилося..”. А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник» уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

1907-1913 роки- це роки навчання Тичини в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі.

З 1911 року Тичина відвідує “літературні суботи”, які проводилися у Коцюбинського.

У 1913 році молодий поет вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва. Павло навчався та водночас працював. Був обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».

У 1917 році, коли українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за національну свободу. Ці події були відображені у його творах.

«Сонячні кларнети» – перша збірка Павла Тичина, яка була опублікована 1918 року.

У 1923 році поет переїздить до Харкова (на той час столиця України). У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

З 1923 по 1934 рік був співредактором журналу «Червоний шлях».

Із розгортанням масових репресій проти української інтелігенції П. Тичина видав ідеологічно «правильну» збірку «Партія веде» (1934), у якій уславив комуністичну владу.

У 1934 році повертається до Києва та поселяється в будинку письменників Роліт.

У 1936-1943 роках очолює Інститут літератури.

У липні 1941 Тичину було евакуйовано з майже 400 академіками та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи. Там Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка.

У 1941 за поетичну збірку “Чуття єдиної родини” отримав Сталінську премію.

Твір “Похорон друга” став найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних літ.

1943 – 1948 рр. – міністр освіти УРСР.

З 1953 до 1959 був головою Верховної Ради УРСР, заступником голови Ради Національностей.

Життя Павла Тичини обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.

Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:  

• «Сонячні кларнети» (1918) (Побачила світ у 1919 р. тираж 1000 примірників. Збірка мала 5 видань)
• «Плуг» (1920) (межова збірка, заявила про вірне В) підданство радянській державі. Має символічну назву).
• «Перемагать і Жить»;
  
• «Замість сонетів і октав» (1920). ( У збірці помітні психологічні терзання автора. Збірка присвячена Григорію Сковороді).
• «В космічному оркестрі» (1921)
• «Вітер з України» (1924); (Ця збірка стала останньою художньо цінною книгою)

• “Перемагать і жить” (1942);

• “День настане” (1943)

• “Срібної ночі” (1964)

Твори П. Тичини, що замовчувались у радянські часи: «Гей, вдарте в струни, кобзарі…»;   «Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли…».

Питання про Павла Тичину