“Пісня про Гайавату” скорочено

«Пісня про Гайава́ту» Генрі Лонгфелло скорочено нагадає сюжет твору та його головних героїв.

“Пісня про Гайавату” скорочено аудіокнига

“Пісня про Гайавату” дуже скорочено

Події відбуваються в індіанській країні Оджибуеїв і вся пісня заснована на їх легендах і віруваннях.

Племена індіанців ворогують між собою і це засмучує Творця Гітчі Маніто. Він розкурює люльку миру і кличе до себе вождів. Владика Життя просить їх змити фарби бою, закопати зброю, а на знак миру – запалити люльки.

Всі слухаються свого Творця. Зброя закопана, фарби з обличчь змиті.  Владика Життя щасливий, він посміхається до них.Перед тим, як іти додому, всі зробили люльки.  Гітчі ж піднявся на небо, оповитий білим димом Люльки Згоди.

Потім вождь Меджевікс пішов на північ і переміг великого Міші-Моква та забрав у нього Священний Вампум. Сам він стає володарем Заходу, а дітей своїх відправляє правити в інші частини країни.

Вебону приносить ранок на землю, але він самотній. Він полюбив дівчину і зробив її Зіркою Світанку.
З місяця на землю впала прекрасна Нокоміс і потім народила дочку Верону. Мати говорила дочці, щоб вона остерігалася Меджевікса. Але, дочка закохалася в нього і народила сина Гайавату. Меджевікс кинув Верону і та від горя померла. Хлопчика виховувала бабуся серед лісів. Він розумів мову тварин. Їй допомагав старий – казкар Ягу. Він зробив лук Гайваті, і той підстрелив оленя. З шкури хлопчикові пошили плащ, мокасини і рукавиці. Хлопчик був хоробрим і дуже сильним: бігав швидше стріли, в рукавицях з шкури він руйнував ударом скелі, в мокасинах він робив кроки по цілій милі.

Гайвата питав часто про батька і бабуся йому все розповіла. Хлопчик відправився вбити батька, який був безсмертний. Гайвата дізнався, як його вбити, але після триденної битви батько здався і пообіцяв синові, що вони обидва будуть правити всіма.

Гайвата по дорозі додому познайомився з дівчиною Міннегагу, в яку закохався.
Вдома Гайвата постив сім днів і переміг Мондаміна, який був посланий Владикою Життя. На місці його могили виріс маїс, яким харчувалися індіанці. Гайвата робить багато добрих справ.

Потім Гайавата йде до батька дівчини, в яку закохався і одружується з Міннегагу. Живуть вони щасливо.
Але, через те, що Гайвата допомагає індіанцям, злі духи вбивають його найкращого друга Чайбайабоса. Потім помирає його друг-музикант Квазінда.

Для людей настали важкі часи: сувора зима вкрила землю снігом, морози скували ріки. У поселенні почався голод, Гайавата втратив кохану дружину. Навіть з настанням весни, Гайавата сумував за коханою.
   Якось Ягу – хвалько і оповідач дивних історій – розповів, що бачив у морі величезну пірогу з бородатими воїнами, обличчя яких були пофарбовані в біле. Всі посміялися, а Гайавата був серйозним.

Через деякий час до їх поселення підплив човен із білими людьми. Гайавата їх привітав та запросив до свого вігваму. Тав він їх щедро пригостив, а потім він та гості викурили Люльку Згоди та присягнули на вічну дружбу. Уночі, коли гості поснули, Гайавата встав і повідомив Нокоміс, що йде назавжди.

Зрозумівши, що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі, Гайавата звертається до народів з мудрою промовою, і каже, що йому час на небеса. Він вийшов на берег і сів у чарівний човен. Повітря наповнили звуки божественної музики, люди спостерігали, як човен почав підніматися в небеса.
    Ось так завершився земний шлях посланця небес вчителя Гайавати.

“Пісня про Гайавату” скорочено читати

У вступі автор згадує музиканта Навадагу, який колись у стародавні часи співав пісню про Гайавату:

Як він жив і як молився,
Як він з сили вибивався,
Як за свій народ боровся,
За його щасливу долю”.

Верховне божество індіанців, Гітчі Маніто — Владика Життя, який створив всі народи, накреслив пальцем русла рік по долинах, зліпив із глини трубку й закурив її. Побачивши дим, що піднімався до неба, Трубки Миру, зібралися вожді всіх племен:

“Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени,
Делавери і Могоки,
Йшли Шошони і Омоги,
Пони йшли і Чорноногі,
Оджибвеї і Дакоти…”.

Гітчі Манито просить ворогуючі племена примиритися й жити «як брати» і пророкує появу пророка, який вкаже їм шлях до порятунку. Підкорившись Владиці Життя, індіанці поринають у води ріки, змивають бойову фарбу, закурюють трубки й пускаються в дорогу. Перемігши величезного ведмедя Мише-Мокву, Меджекивис стає Владарем Західного вітру, інші ж вітри віддає дітям: Східний — Вебону, Південний — Шавондази, Північний — злому Кабибонокке.

«У незапам’ятні роки, У незапам’ятний час» прямо з місяця впала на квітучу долину прекрасна Нокоміс, дочка нічних світил. Там, у долині, Нокоміс народила дочку й назвала її Веноною. Коли дочка виросла, Нокоміс наказала їй остерігатися Меджеківіса, не вірити йому, не гуляти одній в долині. Та дівчина не послухала поради. Одного вечора до Венони підкрався Меджеківіс та зачарував її.

Через деякий час Венона народила Гайавату, а підступний Меджеківіс кинув її.  Венона померла з горя, а бабуся Нокоміс почала сама виховувати онука Гайавату.

Ставши дорослим, Гайавата надягає чарівні мокасини, бере чарівні рукавиці й відправляється на пошуки батька. Він палає бажанням помститися йому за загибель матері. Гайавата починає бій з Меджекивисом і змушує його відступати. Після триденного бою батько просить Гайавату припинити бій. Меджекивис безсмертний, його не можна здолати. Він призиває сина повернутися до свого народу, розчистити ріки, зробити землю плодоносною, вбити всіх страховиськ й обіцяє зробити його після смерті владикою Північно — Західного вітру.

У лісовій глухомані Гайавата поститься cім днів і ночей. Він звертається до Гітчі Маніто з молитвами про благо й щастя всіх племен і народів, і ніби у відповідь у його вігвама з’являється юнак Мандамин із золотавими кучерями й у зелено-жовтому одязі. Три дні Гайавата бореться з посланником Владики Життя. На третій день він перемагає Мандамина, ховає його й потім не перестає відвідувати його могилу. Над могилою один за іншим виростають зелені стебла, це інше втілення Мандамина — кукурудза, їжа, послана людям Гітчі Маніто.

Гайавата будує пирогу з березової кори, скріплюючи її коріннями темрака — модрини, прикрашає голками їжака, фарбує соком ягід. Потім разом зі своїм другом силачем Квазиндом Гайавата поплив по ріці Таквамино й очистив її від корчів і мілій. Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Міннегагу із плем’я дакотів. На весільному бенкеті на честь нареченого й нареченої танцює красень і насмішник По — Пок — Кивис, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивну легенду про чарівника Оссео.

Щоб уберегти посіви від загибелі, Гайавата велить Міннегазі в мороці ночі обійти поля оголеною, і вона слухняно, «без зніяковілості й без страху» кориться. Гайавата ж ловить Царя — Ворона, Кагаги, який відважився привести зграю птахів на посіви, і для острашки прив’язує його на покрівлі свого вігваму. Гайавата придумує письмена, щоб майбутні покоління могли розрізняти їх.

Страшачись шляхетних прагнень Гайавати, злі духи укладають проти нього союз і палять у водах Гитчи — Гюми його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя занедужує, і його зціляють за допомогою заклинань і магічних танців

Зухвалий красень По-Пок-Ківіс учить чоловіків свого плем’я грати в кості й безжалісно їх обіграє. Потім, сміючись і знаючи до того ж, що Гайавата відсутній, По-Пок-Ківіс знищує його вігвам. Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-Ківісом, а той, тікаючи, виявляється на бобровій греблі й просить бобрів перетворити його в одного з них, тільки більше й вище всіх інших. Бобри погоджуються й навіть обирають його своїм вождем, і Гайаваті вдається впоратися зі своїм ворогом, тільки викликавши на допомогу блискавку й грім.

Гайавата втрачає ще одного свого друга — силача Квазинда, якого погубили пігмеї, що потрапили йому в тім’я «блакитною ялиновою шишкою», у той час як він плив у пирозі по ріці. Наступає сувора зима, і у вігвамі Гайавати з’являються примари — дві жінки. Вони похмуро сидять у куті вігвама, не говорячи ні слова.

У селищах індіанців починається голод. Гайавата відправляється на полювання, але безуспішно, а Міннегага слабшає з кожним днем і вмирає. Гайавата, страждає, ховає дружину й чотири ночі палить похоронне багаття. Прощаючись із Міннегагой, Гайавата обіцяє незабаром зустрітися з нею «у царстві вічного життя». У селище повертається з далекого походу Ягу й розповідає, що бачив Велике Море й крилату пірогу «більше цілого гаю сосон». У цьому човні Ягу бачив сто воїнів, обличчя яких були пофарбовані білою фарбою, а підборіддя покрите волоссям. Індіанці сміються, уважаючи розповідь Ягу черговою небилицею. Не сміється тільки Гайавата.

Гайавата розповідає, що Владика Життя відкрив йому майбутнє: він бачив «густі раті» народів, що переселяються на Захід. Вони мають різні мови, але разом завзято працюють.

Але майбутнє, що бачить Гайавата не завжди хороше: він бачить і індійські племена, що гинуть у боротьбі одне з одним.

Гайавата, а за ним і інші індіанці привітно зустрічають блідолицих, що приплили на човнах, і прилучаються до істин, які проголошує наставник блідолицих, «їхній пророк в одязі чорному», — до християнської релігії, до розповідей «про Святу Марію — Діву, Про її Сина». Гості Гайавати засинають у його вігвамі, стомлені спекою, а сам він, попрощавшись із Нокоміс і зі своїм народом і заповідає слухати мудрі наставляння присланих із царств світла гостей, пливе у своїй пирозі на Захід, у Країну Понима:

“Так в рожевій млі вечірній
В сяйві гаснучого сонця
Зник навіки Гайавата,
Одійшов у край Поніма,
В край Ківайдіна далекий,
В Землю Праведну Блаженних,
У життя щасливе, вічне!”.