“Пісня про Гайавату” аналіз

Генрі Лонґфелло “Пісня про Гайавату” аналіз

Автор – Генрі Лонгфелло

Рік написання – 1855

Жанр – епічна поема (ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події та яскраві характери).

Тема: змалювання життя, побуту і звичаїв та легенд корінного населення північноамериканського материка – індіанців.

Ідея: потрібно жити в мирі і злагоді.

Головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар.

Віршовий розмір – чотиристопний хорей. Немає рими.

Композиція – пролог (заспів) та 22 частини.

Дія поеми відбувається на південному березі Верхнього озера, в лісах Північної Америки.

Головні герої:

• Гайавата – головний герой. Він здійснив багато подвигів в ім’‎я свого народу: переміг Меджеківіса, навчив свій народ вирощувати маїс, подолав Міше-Наму, величезного осетра, тим самим позбавивши свій народ голоду. Та найзапекліша битва його була з жорстоким та могутнім Меджисогвоном, духом багатства.
• Нокоміс – бабуся Гайавати, вона виховувала онука. Мудра бабуся долучала онука до історії рідного народу. Саме в тісному зв’‎язку поколінь — майбутнє народу.
• Західний вітер Меджеківіс – батько Гайавати
• ніжна красуня Венона – матір Гайавати. Підступно обманув Меджеківіс довірливу Венону. Народивши хлопчика, вона померла.

• Гітчі-Маніто – це владика Життя

Національні традиції та звичаї. Розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. Опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит.

Образ Великого Духа Гітчі-Маніту. За віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей Гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». Мета Гітчі-Маніту – припинити сварки. Він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі Епітети: могучий, милосердний; гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху гойдаються віти. Головні риси характеру Гітчі-Маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. Прийом протиставлення (контрасту), або антитези. Сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. Антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум Гітчі-Маніту і войовничість, агресивність індіанців.

Вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. Слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми.

Образ Гайавати в індіанській міфології У роботі над поемою Лонгфелло спирався на індіанські міфи про Гайавату. Він писав: «Гайавата — людина дивного походження. Він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. У різних племен ця людина була відома під різними іменами: Тісвавоп, Свіаво, Тапавозо, Тачепауиадоп, Гайавата, що означає пророк, учитель. У цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… Описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі Верхнього Озера, між Мальовничими Скелями і Великими Пісками».

Гайавата як реальна особистість

За твердженням учених, Гайавата — історична фігура. Він жив у XVI ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. З його ім’ям пов’язують створення Ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. Ліга об’єднувала п’ять племен. Відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «Ми прийшли, щоб привітати Мир і подякувати йому».

Головному героєві поеми — Гайаваті, сину Місяцевої дочки Венони і Західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. Він — уособлення кращих людських чеснот. 8) Видатні перекладачі «Пісні про Гайавату». Серед кращих перекладів можна назвати роботи І. Буніна («Песнь о Гайавате»), О. Олеся («Пісня про Гайавату»), Панаса Мирного («Гайавата», версія за мотивами поеми Лонгфелло).

Історія створення твору “Пісня про Гайавату”

Історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості Г.В.Лонгфелло. У цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. Він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. Багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, Лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. Для свого твору Лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа Скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв.

“Пісня про Гайавату” — це не просто переказ давніх легенд. Лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі.

Поема принесла поетові світову славу. Про Лонгфелло говорили, що він відкрив американцям Америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. Навіть в далекому Китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми Г.Лонгфелло.

У поемі “Пісня про Гайавату” ми опиняємось на південному березі Верхнього озера, в далеких лісах Північної Америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв…

«Пісня про Гайавату» аудіокнига скорочено. Генрі Лонгфелло