ОСТАННЯ БИТВА
237
Війська величні, всі полки чудові.
Не відділяють їх доли чи гори,
Лісів, дерев для засідок немає.
Дві армії застигли у чеканні.
Наказ еміра: “Військо правовірних!
Вперед і починайте битву сміло!”
Їх прапор ніс Амбор із Оліферни.
Кричать невірні гучно всі: “Прецьйоз!”
А франки їм: “Цей день — для вас останній!”
І знов лунає клич їх “Монжуа!”
Звелів Великий Карл в сурми заграти,
Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.
Кричать араби: “Військо Карла гарне!
Важка й жахлива битва нас чекає!”
Аой!
238
Широкий діл, рівнина неозора.
Блищать щити й списи, шоломи й лати,
Виблискує оздоблення коштовне,
Переливаються стрічки і стяги.
Звучать гучні ясноголосі сурми,
Та найгучніше Оліфант лунає.
Емір покликав брата Канабея,
Який владарював у Флоридеї,
До Валь-Севре сягнули його землі.
Показує на Карлові колони:
“Погляньте ви на Францію пихату!
З якою гордістю король там їде,
З бороданями, він один з останніх.
Порозпускали бороди на лати,
Вони ж біліші, аніж сніг той білий.
Почнуть списами бити та мечами,
То буде в нас баталія жорстока,
Така, в житті якої ще не бачив!”
І Балігант на літ стріли від’їхав,
Своїх випереджає друзів. Потім
До них звернувся згорда зі словами:
“Я, правовірні, маю бій відкрити!”
Потряс він ратищем важкого списа,
І вістрям погрозив самому Карлу.
Аой!
239
Як тільки Карл побачив Баліганта,
Його “Дракона”, стяги, орифламу,
І величезну армію арабів,
Що поле бою зайняла повсюдно,
Окрім ділянки, де стояли франки,
То гучно закричав король французький:
“Барони Франції! Прекрасні вояки всі!
Багато битв важких ви вигравали!
Невірні перед вами, боягузи,
И деньє не варті дикі їх закони!
Хоч їх багато, що для нас те значить?
Вперед, герої! Монжуа! За мною!”
По цих словах коня шалено шпорить,
Враз Тансендюр стрибки чотири робить.
Сказали франки: “Бравий наш королю!
Вперед скачіть! А ми слідом за вами!”
240
Чудовий день, яскраво світить сонце.
Війська красиві, їх полки величні…
Передові загони вже зійшлися.
Граф Гвінеман разом з Рабелем-графом
Повіддя коней бистрих попустили,
Мчать і острожать їх в боки щосили,
Списи приготували для ударів.
Аой!
241
Рабель досвідченим бійцем був завжди,
В коня встромив він золоту острогу
И Торлея вразив, перського вельможу.
Не витримали щит і лати, в тіло
Ввійшло все вістря золоте зі списом.
І мертвий впав араб на кущ квітучий.
Радіють франки: “Бог допомага нам!
Завжди Карл правий, то і ми не зрадим!”
Аой!
242
Граф Гвінеман вже лютичів царя вбив.
Розбив він щит, прикрашений барвисто,
Не витримав і панцир. Крізь все тіло
Навиліт спис пройшов, а з ним і стрічка.
Хоч плач, хоч смійся — мертвий Дапаморт!
Удар вітали франки, закричали:
“Барони, бийте їх, не гайте часу!
Бо справа Карла — то святая справа,
Хай справдиться свята Господня воля!”
Аой!
243
Мальпрім на скакуні, за сніг білішім,
Несамовито б’ється в самій січі
І раз у раз свій меч страшний здіймає,
Лиш купи мертвих ззаду залишає.
А Балігант підбурює невірних:
“Барони, чи я годував вас марно?
Ви бачите, як син до Карла рветься,
Одного за одним вбиває франків.
Не бачив я смілішого героя.
Підтримайте ж його списами в битві!”
Вперед пішли язичники нестримно,
Смерть несучи в страшній кривавій брані.
Жахливим бій ставав, жорстоким, лютим…
Такого не було і вже не буде.
Аой!
244
Величні армії, полки безстрашні,
Зійшлись війська в лячній нещадній січі.
Язичники там б’ються відчайдушно.
О Боже! Скільки вже списів зламали,
Щитів і панцирів вщент порубали!
Земля тілами мертвих вкрита рясно,
Трава ж полів, колись зелена й ніжна,
Пурпурною тепер залита кров’ю.
Емір звернувся до своїх невірних:
“Барони, в бій! Вперед на люд хрещений!”
І бій тривав, запеклий, безпощадний,
Лютішої ніхто не бачив битви!
Про неї пам’ятатимуть довіку…
Аой!
245
І знов емір підбурює баронів:
“Рубайте дужче, бо для цього тут ви!
Дам вам жінок вродливих, найніжніших,
Добром віддячу, землями, грошима!”
Відповіли: “Обов’язок святий наш!”
Важкі удари, аж списи ламались!
Тоді мечів сто тисяч заблищали,
А бій кривавішим ставав, жахливим!
Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.
Аой!
246
А Карл звернувся до своїх баронів:
“Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,
В стількох боях за мене ви вже бились,
А скільки ви держав завоювали,
Скількох царів без трона залишили!
Моя винагорода була щедра,
Багатства дав і лени. Я готовий
Віддать своє життя. Лише пометіться
Невірним за братів, синів-нащадків,
Що полягли учора в Ронсевалі!
Святу цю справу маємо здійснити!”
Відповідають франки: “Ми готові!”
Було там двадцать тисяч франків вірних,
Заприсяглися всі рубать невірних,
Відважно битись, нехтуючи смертю.
Відразу ж вдарили, списи шугають,
И посипались мечів удари влучні.
А битва все страшнішою ставала!
Аой!
247
Мальпрім сміливо мчить у гущу бою,
Лишає серед франків шлях кривавий.
Та герцог Найм на нього глянув згорда
І вдарив, як то личить ратоборцю.
Щит потрощив він на тріски дрібненькі,
Пробив миттєво панцир і кольчугу,
Встромив у плоть і вістря, й стрічку списа,
Мальпріма серед семисот тіл кинув.
248
Цар Канабей, він брат еміра рідний,
Пришпорив скакуна і мчить до Найма,
Заніс меча з ефесом кришталевим
І герцога ударив по шолому.
Та, розрубавши вмить його частково,
Розтяв також п’ять ремінців нашийних.
Не допоміг і каптур підшоломний,
Бо меч розсік і шкіру, і забрало,
Шматки його на землю зразу впали.
Удар разючий приголомшив Найма,
І він би впав, — але, хвалити Бога,
Найм кінську шию встиг схопить руками.
Якби язичник ще завдав удару,
То лицаря спіткала б смерть миттєва.
Та Франції король приспів на поміч.
Аой!
249
Так, герцог Найм був у великій скруті,
Язичник меч здійняв, щоб знов дістати,
Та крикнув Карл: “Поганцю, ось розплата!”
З нестримним запалом ударив списом,
Розбив щита, уламки полетіли,
Пошматував й кольчугу проти серця.
Упав поганець, враз сідло спустіло.
250
Великий Карл в глибокий розпач вдався:
Пораненого герцога побачив
І цівку крові у траві зеленій.
І каже герцогові Імператор:
“Мій любий друже, їдьмо далі разом.
Негідник, що завдав вам лиха, мертвий,
Провчив його я списом вірним й гострим!”
Найм відповів: “Я вдячний вам, сеньйоре!
Якщо я житиму, то борг сплачу свій!”
І знову в бій помчалися пліч-о-пліч.
За ними слідом двадцять тисяч франків.
І кожен знав, як битися й рубати.
Аой!
251
А Балігант в бою встигав усюди,
Убив він щойно графа Гвінемана.
Прошив умить щит білий проти серця
І на шматки порвав його кольчугу,
Занурив гострий спис між ребер влучно,
З коня прудкого скинув Гвінемана.
А ще убив Лорана й Джебоїна,
І владаря Нормандії Ричарда.
Кричать невірні: “Як Прецьйоз рубає!
Язичники, ми захист добрий маєм!”
Аой!
252
Чудовий вид у вершників арабських,
Бійців з Аргуйля, Окціанту, Басклю.
В бою вони відважно колють й б’ються.
Та й франки не з лякливих, не здаються.
З обох сторін загинуло багато,
До вечора тривав бій безпощадний…
Великих втрат зазнали в ньому франки,
Скінчиться бій — ридатимуть до ранку.
Аой!
253
Французи та араби б’ються люто.
Хто бачив, як тріски щитів летіли,
Як розбивались лати від ударів
Чи панцирі й шоломи з брязкотінням,
Трощилися списи з жахливим тріском,
Як вершники перевертались з сідел,
Хто чув, як там кричать від ран з хрипінням,
Той збереже про бій страшне видіння.
Цю битву витримать було вже важко.
І Балігант благає Аполліна,
І молить Тервагана й Магомета:
“Боги! Величні, я служив вам завжди!
Злотими ваші статуї зроблю всі!
Лиш дайте перемогу нам над Карлом!”
Аой!
Тут Джемальфін постав перед еміром,
Приніс погані звістки з поля бою:
“О сіре Баліганте, там нещастя:
Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній
І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.
У цьому винні двоє франків лютих,
Здається, Імператор був одним з них —
Величний, мужній, лицарська постава,
І сива борода — квітнева квітка”.
Зняв свій шолом емір, застиг безсило,
А голова на груди похилилась.
Відчув такий він біль, що помертвів весь,
І все ж Заморського позвав Джанглея.
254
Емір сказав: “Джанглею, підійди-но!
Ти мудрий дуже і багато знаєш.
Завжди я слухався твоєї ради!
Як думаєш ти? Франки чи араби?
Хто переможцем вийде в битві нині?”
Той відповів: “Ви, Баліганте, мертвий!
Боги нас не врятують — хочуть жертви.
Карл гордий, лицарі його відважні,
Таких не бачив можних сил я вражих!
І все ж, зберіть бійців із Окціанту,
А також турків, енфрів та арабів
І велетнів. Зберіть всіх і рушайте!”
255
Емір на лати бороду спускає,
Білішу за цвіт глодовий у травні,
Не хоче більше він її ховати.
Підніс до вуст пронизливий ріжок,
Сурмить так гучно, всі невірні чують.
По полю мчить, полки свої шикує,
Тут окціанці з їх виттям й ревінням,
Аргуйці з песячим їх гавкотінням.
Немов скажені, всі на франків линуть.
Ряди ламають, в гущу лізуть, гинуть…
Там полягло тоді сім тисяч франків.
256
Не був страхополохом Одж’єр-Данець,
З васалів кращий, що броню носив колись-то.
Побачив він війська розбиті франків,
Покликав герцога Тьєррі з Аргони,
Джефрейта із Анжу і Джозерана,
І мовить Карлові він горде слово:
“Погляньте, як араби наших гублять.
Не дай вам Бог надіти ще корону,
Якщо не буде помсти за цей сором!”
Що відповісти тут? Усі мовчали.
Острожать франки скакунів бувалих
И невірних почали рубать навалом.
Аой!
257
Чудово б’ється Карл Великий в полі,
З ним поруч герцог Найм та Одж’єр-Данець,
Джефрейт з Анжу, що орифламу носить.
Одж’єр відвагу виявив нестримну:
Коня він шпорить, кинувши повіддя,
Вбива язичника, що ніс “Дракона”.
Амбор звалився долілиць миттєво,
А з ним “Дракон” — емірова святиня.
Побачив Балігант, що впав знак царський
І на землі штандарт із Магометом,
Лише тоді почав він розуміти
Свою неправоту і правду Карла,
Відразу ж зменшився невірних запал…
А Карл звернувся до своїх васалів:
“Чи допоможете мені, барони?”
У відповідь: “Прохання — нам образа!
Немає серед нас страхополохів!”
Аой!
ДВОБІЙ КАРЛА І БАЛІГАНТА
258
Минає ясний день, заходить сонце.
Запекло б’ються франки і араби.
Могутні владарі звели два війська,
їх кличі бойові повсюди чути.
Дзвінкий еміра крик “Прецьйоз!” лунає,
Та Карла “Монжуа!” наздоганяє.
І цар царя по голосах пізнали,
И зустрілись вороги серед рівнини…
Двобій почавсь. Списів важкі удари
У центр щитів, в розетку потрапляють
І врешті їх дощенту розбивають,
Дірки в міцній кольчузі залишають,
Проте ніяк не досягають тіла.
Попруги тріснули, і сідла — набік,
Царі попадали на землю зразу.
Та в мить одну обидва підхопились
І за мечі взялись свої булатні.
Ніщо не може зупинить двобою,
Крім смерті одного із двох героїв.
Аой!
259
Красуне-Франціє, відважний Карл твій!
И емір не знає страху і вагання!
От вже мечі оголені схрестились,
І кожен б’є ворожий щит щосили.
Посічені в них дерево і шкіра,
З них падають гвіздки, щити розбиті.
Царі зостались в латах, наступають,
Мечі з шоломів іскри висікають.
Та може бій лише тоді скінчитись,
Коли хтось із володарів загине.
Аой!
260
Емір сказав: “Подумай, Карле, краще!
Тобі я раджу не боротись — здатись!
Я знаю, щойно вбив мого ти сина
І хочеш захопити наші землі.
Моїм васалом стань — одержиш в лен ти
Всі володіння — звідси аж до Сходу!”
Карл відповів: “Що ти верзеш, зухвальцю!
З язичником не буде миру й дружби.
Прийми закон, що Бог нам пропонує:
Християнином стань — мир запанує!
Служи Всевишньому і вір у Нього!”
А Балігант: “Дурниці кажеш, Карле!”
І задзвеніли знов мечі булатні.
Аой!
261
Емір в руках мав силу неймовірну.
Він вдарив Карла по шолому з сталі,
Розсік його і голови дістався,
А потім меч зануривсь у волосся
І шкіру з голови зсік на долоню,
У цьому місці череп оголився.
Карл похитнувсь і ледь не впав на землю.
Та Бог не допустив, щоб він загинув.
З’явився Гавриїл у розпал бою,
Спитав: “Королю, що там із тобою?”
262
Почув монарх глас ангела святого,
Відразу зникли жах і страх смертельний,
До нього повернулись сила й пам’ять.
Мечем французьким вдарив він еміра.
Розтяв шолом, що блискотів від перлів,
А з ним і голову, лиш бризнув мозок,
Розсік по білу бороду обличчя.
Вмер Балігант, не допоможуть ліки.
Карл крикнув “Монжуа!”, щоб всі почули.
Відразу герцог Найм з’явився поруч,
Впіймав коня, король на нього скочив.
Біжать невірні, їх сам Бог карає!
Дійшла до Господа молитва франків.
263
Бог так звелів — тікають бусурмани.
Карл з вояками кинувся в погоню.
Сказав: “Ось мить, щоб серце втамувати!
Помститися за горе і страждання!
Бо вчора, франки, бачив ваші сльози!”
Відповіли: “Це наше теж бажання!”
І кожен бив мечем тих сарацинів,
Та мало хто з них втік і не загинув.
КАРЛ У САРАГОСІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ФРАНЦІЇ
264
Страшенна спека, курява клубами.
Тікають маври, франки ззаду тиснуть,
Дісталася погоня Сарагоси.
На вежу піднялася Брамімонда.
За нею слідом клір іде поганський.
Огидна Богу їхня клята віра,
Немає в них тонзур, немає санів.
Цариця бачить перемогу франків,
Побігла до Марсілія із криком:
“О царю любий! Наші вщент розбиті!
Безславна смерть спіткала Баліганта!”
Почув цю звістку й одвернувсь Марсілій,
Заплакав й голову схилив безсило
Та вмер од горя. За його ж гріхи всі
Заволодів душею чорт пекельний.
Аой!
265
Хто не загинув з нехристів, той втік вже.
Із франками звитягу Карл святкує,
Розбив він зразу Сарагоси браму,
Нема кому її вже захищати.
Усі полки отаборились в місті,
До ранку переможці спочивали.
Веселий й гордий Карл сивобородий.
Дала ключі від веж всіх Брамімонда —
Великих десять, п’ятдесят маленьких.
Щасливий той, кого Господь підтримав.
266
Скінчився день, надходить ніч поволі,
Яскравий місяць, мерехтять сузір’я.
Великий Карл — володар Сарагоси.
Послав у місто тисячу він франків.
Заходять в синагоги чи мечеті
З сокирами, кувалдами важкими
И трощать завзято ідолів поганських.
Од їхніх чар не буде допомоги!
Карл хоче послужити щиро Богу:
Єпископи освячують там воду
І хрестять всіх язичників в каплицях.
Хто ж не виконує веління Карла,
Того звичайним зашморгом вбивають
Чи спалюють у вогнищі жаркому.
Вже сотня тисяч у Христовій вірі!
Окрім цариці. З королем поїде
У Франції хреститись добровільно!
267
Скінчилась ніч, і ясний день засяяв.
Усі звелів король зайняти вежі,
Залишив тисячу баронів кращих,
Щоб місто зберегти від сил ворожих,
А потім на коні з всією раттю,
Узявши полонянку Брамімонду,
Якій хотів зробить одне добро лиш,
В зворотну путь, до Ахена, рушає.
Пройшовши швидко повз Нарбонну милу,
Вступили у Борделу, дивне місто.
Там на олтар святого Северина
Король поклав ріг Оліфант зі злотом,
Його ще бачили численні пілігрими.
На кораблях Карл переплив Джиронду.
Супроводжав до Блея прах Роланда,
А також Олів’єра, його друга,
І мудрого й відважного Турпіна.
Тіла поклали в білі саркофаги,
Сплять вічним сном у храмі Сен-Ромена,
їх душі Богу, всім святим вручили.
А потім через гори і долини
Карл мчав до Ахена вже без упину.
А ось і рідні мармурові сходи.
Як тільки Карл зайшов в палац розкішний,
До всіх васалів посланців відправив:
Баварців і саксонців, лотарингців,
Qo фризів, й алеманів, й пуатвінців,
И бургундців, і нормандців, і бретонців.
Покликав всіх він наймудріших франків,
Аби вершити суд над Ганелоном.
268
Великий Карл з Іспанії вернувся.
Він в Ахені, найкращому з міст франків.
Піднявся до палацу, входить в залу,
До нього поспіша красуня Альда
И питає короля: “А де ж Роланд мій,
Який поклявсь побратися зі мною?”
І знову Карл відчув глибокий смуток,
Заплакав, бороду рве білу в горі:
“О, сестро, любонько, — відповідає, —
Про мертвого питати вже не варто.
На кращого я заміню цю втрату.
То син Луї, мій доблесний нащадок,
Король майбутній і володар краю”.
І чує відповідь: “Слова ці дивні!
Всіма святими й Богом присягаюсь —
Не житиму на світі без Роланда!”
І раптом зблідла й впала до ніг Карла.
Померла… То помилуй її, Боже!
Над тілом Альди лицарі ридають.
269
Померла з туги Альда щиросердна,
А Карл спочатку думав, що зомліла.
Відчув страшенний жаль, заплакав гірко,
Схопив за руки Альду, підіймає…
Та впала на плече її голівка.
Тут зрозумів король — померла Альда.
І чотирьох графинь тоді позвали,
Щоб в монастир небіжчицю віднесли,
И всю ніч, до ранку, молитви читали.
Прах її з почестями поховали,
Віддав король велику шану Альді.
Аой!
СУД НАД ГАНЕЛОНОМ
270
Карл повернувся вже в престольний Ахен.
А Ганелона закули в кайдани.
Навпроти королівського палацу
Він до стовпа ганебного припнутий,
Ремінням зраднику скрутили руки,
Січуть різками і кийком шмагають.
Він іншої не заслужив відплати.
В тривозі Ганелон чекає суду.
271
В “Діяннях” старовинних записали:
Король з усіх країв покликав суддів.
Зібралися у Ахенській каплиці,
День урочистий був — велике свято,
Подейкують, святого день Сільвестра.
Розпочали васали розгляд справи
Відносно Ганелонової зради.
Король звелів негідника привести.
Аой!
272
“Сеньйори, — розпочав король, — по правді
Судіть самі ви Ганелона. З військом
Моїм він до Іспанії потрапив,
А потім зрадив двадцять тисяч франків,
І з ними полягли Роланд, мій небіж,
И шляхетний Олів’єр, хоробрий лицар.
Продав за гроші він усіх дванадцять перів!”
Тут Ганелон: “Якщо б я зрадник був — мовчав би!
Роланд мене скарбів, грошей позбавив.
Не криюся, бажав йому я смерті!
Але це помста, аж ніяк не зрада!”
А франки кажуть: “Зачекаймо ради!”
273
От перед Карлом Ганелон зрадливий.
Лицем рум’яний, вигляд має бравий,
Якби ще й чесний, лицар був би справний.
Поглянув гордовито він на суддів,
На тридцять родичів — стояли поруч,
А потім скрикнув голосно і чітко:
“Заради Бога, слухайте, барони!
Був я в полках, що вів їх Імператор,
Служив йому завжди я вірно й чесно.
Зненавидів Роланд, за що не знати,
Мене давно, послав на смерть жахливу.
Марсілію мав передати я послання.
Лиш хитрості завдячую спасінням,
Тому я ворогом назвав Роланда прямо,
А також Олів’єра, їхніх друзів.
І Карл, і всі барони те засвідчать.
Це особиста помста, а не зрада!”
А франки кажуть: “Зачекаймо ради!”
274
Побачив Ганелон, що кепські справи,
І тридцять родичів зібрав докупи.
Одного з них всі визнавали мудрим,
Це Пінабел був — з замку, що в Сорансі,
Прославивсь красномовністю своєю,
Ніхто не міг його здолати в спорі.
І Ганелон йому: “Про честь ідеться!
Спасіть мене від смерті і безчестя”.
У відповідь: “Не слід боятись суду,
До зашморгу вас не засудять франки.
Нехай король збирає свою раду, —
Всяк наклеп спростувать мечем я ладен!”
Упав до ніг його покірно зрадник.
275
Зійшлись на раду всі баварці й пуатвінці,
Нормандці, сакси та багато німців,
Найбільш було тут франків й алеманів.
До Пінабела більш прихильні всі овернці,
Тому обороняли Ганелона.
“Залишимо, — говорять, — все без зміни,
Припинимо процес, прохаймо Карла,
Щоб виправдав цим разом Ганелона,
І королю служитиме він вірно.
Роланд помер, його не повернути,
Ні злотом, ні добром не воскресити.
Безумство на двобій іти за нього!”
І жодного, хто з цим би не погодивсь,
Окрім Тьєррі, Джефрейтового брата.
Аой!
276
Звертаються до короля барони,
Говорять: “Любий сіре, дуже просим
Вас виправдати графа Ганелона,
Служитиме вам щиро і з любов’ю.
Лишіть йому життя, це справжній лицар.
Роланд загинув, марно тепер мститись,
Даремно кров не треба проливати!”
“Запроданці!” — розгнівавсь Імператор.
Аой!
БОЖИЙ СУД
277
Побачив Карл баронів зраду чорну,
Похнюпив голову з чолом похмурим
І скаржиться на долю нещасливу.
Та раптом перед ним Тьєррі з’явився,
Молодший брат Анжуйського Джефрейта,
На зріст він не малий, не завеликий,
Струнка постава, бистрий, худорлявий,
З очима темними і сам чорнявий.
І каже Карлові він шанобливо:
“Мій любий сіре, не журіться, прошу!
Ви знаєте, служив вам бездоганно,
Як предки! І ненавиджу я зраду.
Роланд, щоб не зробив там Ганелону,
Васал був вірний — і цього достатньо!
А Ганелон — запроданець, всіх зрадив
І знехтував обов’язок, присягу.
Тому на шибениці має вмерти,
А тіло хай собаки пошматують.
За чорну зраду відплатить він має.
Коли це родичам не до вподоби,
Довести ладен правоту мечем я,
І зараз на двобій уже готовий!”
“Слова чудові!” — відгукнулись франки.
278
Прийшов до короля і Пінабел,
Великий і меткий, сміливий, дужий —
Кого він вдарить, той за смертю тужить!
Сказав він королю: “Я знаю, сіре!
Суд зараз. То звеліть, щоб втихли сварки.
Тьєррі обвинувальний вирок виніс!
Не згоден я! Все вирішить двобій наш!”
И віддав правицею він рукавицю.
А Карл сказав: “Заручники потрібні!”
Пішли в заставу родичі — їх тридцять.
Король додав: “Відповісте за нього!”
І за законом взяв усіх під варту.
Аой!
279
Тьєррі збагнув — невдовзі поєдинок!
Віддав він праву рукавицю Карлу,
Той визначив і кількість аманатів.
Чотири наказав ослони ставить,
На них сидітимуть всі свідки бою.
Ретельно до двобою готувались.
Всім керував Одж’єр — вояк бувалий,
А лицарі вже просять коней, зброю.
280
Та перш ніж розпочати поєдинок,
Сповідались обидва паладини,
Одержали прощення, помолились,
Монастирям великий дар лишили,
А потім повернулися до Карла.
До ніг остроги швидко прикріпили
І одягли легкі крицеві лати,
Понадівали шоломи блискучі,
З ефесом золотим мечі разючі.
На лицарях щити чотиридольні,
В правицях гострії списи тримають,
На скакунів баских ураз сідають.
В цю мить сто тисяч франків плачуть гірко
Від жалю до Тьєррі і до Роланда.
Господь лиш знає, як двобій скінчиться…
281
Під Ахеном була велика лука,
Там розпочавсь двобій баронів смілих.
Обидва лицарі відважні, вмілі.
В обох прудкі, до битви звиклі коні.
Повіддя попускають, коней шпорять
И на повну силу б’ють вони списами.
В тріски уже щити порозбивали,
Шматують панцирі, паси порвали,
З’їжджають сідла і на землю впали.
А франки плакати від жалю стали.
282
Звалились долу вояки обидва,
Та блискавично з місця підхопились.
А Пінабел — меткий й нестримний воїн.
Немає коней — герць вже рукопашний,
Схопились за мечі свої барони
І б’ють, і б’ють по шоломах сталевих
Та прагнуть разом їх навпіл розтяти.
Дружини франків стогнуть у тривозі…
“О Боже! — шепче Карл. — Вкажи, хто правий!”
283
Тут мовив Пінабел: “Тьєррі, піддайся!
Себе проголошу твоїм васалом
І володіння всі свої віддам я,
Якщо замириш Ганелона з Карлом.
Тьєррі у відповідь: “І думать годі!
Погоджуся — ганьба мені довічна!
Хай Божий суд владнає нашу справу!”
Аой!
284
Тьєррі продовжив: “Справжній ти рубака!
Високий, сильний, і постава гідна,
І родичі цінують за сміливість.
Так от! Бій припини і замирю я
Тебе із королем. А Ганелона
Нехай присудять до страшної страти,
Такої, щоб довіку не забули!”
Той відповів: “Та не гніви ти Бога!
Честь родову паплюжить не дозволю,
Не народився той, кому б я здався!
Загинуть краще, аніж честь зганьбити!”
І знов посипались мечів удари
По шоломах з чеканкою злотого…
Від них до неба полетіли іскри,
Звиваючися у клуби вогнисті…
Припинить герць лише чиясь загибель!
Аой!
285
Був молодець той Пінабел з Соранса.
Він у шолом ударив провансальський,
Трава від іскр вогненних запалала.
Удар наступний був іще влучніший.
Кінцем меча розсік шолом на лобі,
Сковзнуло лезо впоперек обличчя
(Щока Тьєррі враз залилася кров’ю),
Мечем протяв до живота аж панцир.
Та уберіг Господь Тьєррі від смерті.
Аой!
286
Тьєррі від рани тільки розлютився,
Відчув, як по обличчю кров стікає,
І вдарив Пінабела по шолому.
Його розкраяв до самого носа
І вибив мозок з голови додолу.
Упав на поле Пінабел безсило.
Удар цей вирішив всю долю бою.
Гукають франки: “Божий суд відбувся!
І Ганелон у зашморгу сконає,
А з ним і родичі його загинуть!”
Аой!
287
Отож Тьєррі взяв гору у двобої.
Тоді король наблизився до нього
У супроводі чотирьох баронів:
Тут герцог Найм, сміливий Одж’єр-Данець,
Джефрейт з Анжу, Гільйом із міста Блея.
Обняв звитяжця щиро Імператор
І шубою втер кров йому з обличчя.
Відкинув закривавлену, взяв іншу.
З Тьєррі ж зняли весь обладунок слуги,
Допомогли на мула зручно сісти.
Всі з радістю верталися до міста,
А в Ахені прийшли до місця суду,
Який мав винести свій вирок правий!
ПОКАРАННЯ
288
Король знов кличе герцогів і графів:
“Сеньйори, як з заручниками бути?
Вони прийшли на захист Ганелона,
За Пінабела віддались в заставу”.
Гукнули франки: “Всіх їх жде розправа!”
Тивуна кличе Карл свого, Басбрюна:
“Повісь усіх на дереві проклятім!
Я сивою клянуся бородою:
Бодай один втече — життя позбавлю!”
Той відповів: “Та виконаю точно!”
Покликав сотню слуг, вже тягнуть в’язнів…
Всіх тридцятьох повісили як злиднів.
Так зрадник губить сам себе та рідних…
Аой!
289
От повернулися всі судді в місто.
Були тут алемани і баварці,
Бретонці, пуатвінці і нормандці.
З усіх найбільше франки вимагали
Ганебної для Ганелона смерті.
Тож четверню приводять буйних коней
И за руки й ноги в’яжуть Ганелона,
Були ті коні дикі та шалені.
Четвірка слуг їх випустила разом
На луг, де випасалася кобила.
Запроданця там смерть лиха спіткала:
Розтягнуті, розірвані всі жили
І видрані із тіла руки й ноги,
А мураву червона кров зросила…
Так Ганелон сконав, лукавий зрадник,
Своїм щоб віроломством не хвалився.
290
Коли король звершив свою відплату,
Покликав він єпископів французьких,
Прелатів алеманських і баварських:
І каже: “В нас є знатна полонянка.
Покута, молитви переконали —
Вже вірить в Бога і хреститись хоче.
Обряд справляйте, хай знайде спасіння!”
Відповіли: “Хрещені тут потрібні!
Багато при дворі достойних й знатних”.
Зібрався натовп близ джерел столиці,
Хрестили в них Іспанії царицю.
Навернуту назвали Юліана —
З доброї волі християнка стала.
291
Звершився суд правдивий. Карл Великий
Угамував нарешті гнів свій грізний,
Вклав Божу віру в серце Брамімонди.
Минає день, і темна ніч надходить…
До сну готується король в покоях,
Та Гавриїл приніс послання Бога:
“Час, Карле! Знов збирай свої дружини!
Мерщій рушай в похід на Бірські землі.
Король Вів’єн чекає допомоги,
Невірні місто Інф взяли в облогу.
На тебе християни уповають!”
Так не бажав Карл знов іти в похід цей…
Сказав: “О Боже, вже життя не миле!”
Ридає гірко, бороду рве сиву…
Тут і кінець настав Турольда джесті.
ПРИМІТКИ
1
…Карл, Великий Імператор… — Карл І (або Великий, 742— 814) — король франків з 768 p., імператор Заходу (або Франкської держави) з 800 р.
…провоював сім років… — насправді похід тривав кілька місяців (778).
…підкорив до моря… — історично неправильно, до моря Карл не дійшов. Це зробив його син Людовік Благочестивий, завоювавши Барселону (801).
…Сарагоса на горі… — географічна помилка, місто розташоване під горою.
…цар Марсілій… — мабуть, ім’я вигадане; учені припускають, що це може бути спотворене ім’я сарагоського царя Амороза, який просив Карла зробити його своїм ленником (809). Аполлін — один з олімпійських грецьких богів (Аполлон), культ якого християни приписували мусульманам.
Магомет — (бл. 570-632) — засновник мусульманства. Середньовічні проповідники вважали це вчення поганським, плутаючи мусульманську релігію з язичницькою. Тому в “П. про Р.” сарацини зображені язичниками і поклоняються “трійці” різних богів — Аполліну, Магомету і Тервагану.
Аой! — єдиного тлумачення цього вигуку, що повторюється після 158 тирад, не існує. Найімовірніше — це своєрідний приспів.
2
Франція-красуня — douce France (“солодка”, “ніжна”, “чудова”, “лагідна”, “приємна Франція”) — традиційний епітет для характеристики Франції в епічних поемах. Під самою Францією автор розуміє або всю імперію, включаючи германські землі, або маленьку область Іль-де-Франс (Париж).
…із маврів наймудріші… — або “сарацинів” — так називали представників арабських племен, які з початку VIII ст. намагалися завоювати Іспанію. Вільними залишилися кілька гірських королівств (Кастильське, Арагонське, Наваррське тощо). Пізніше вони стали осередками “реконкісти” (“відвоювання земель”), яка закінчилася повним визволенням Іспанії в XIII ст. Бланкандрін — вигадане ім’я; герой втілює сарацинську паралель старому і мудрому герцогу Найму, раднику Карла. Валь-Фонда — сучасне місто Вальонда (північна Іспанія).
3
Ахен… — історична столиця Карла Великого.
…день святого Михаїла… — до XI ст. — 29 вересня, з XII ст. — 16 жовтня.
…залишим аманатів… — тобто заручників.
4
франки — так називали французів, підданих Карла; у “П. про Р.” автор не розрізняє французів і франків, хоч історичні франки — це германські племена, підкорені Карлом.
5
Кларін, Естрамаріт… Мальб єн… — вигадані імена маврів. Часом автори створюють для них імена з виразним негативним забарвленням, використовуючи французьке слово таї (зло, лихо) — Мальпрім, Мальзарон тощо.
Баласгет — спотворена назва міста Балагер на сході від Сарагоси. …пер Евдропін… — слова “пер” у маврів не було, воно виникає в епосі за аналогією до французьких перів; у “П. про Р.” це слово означає найвище аристократичне звання, його слід розуміти як “найближчий”, “бойовий друг”, “рівний васал”. У Карла було 12 таких перів, які становили ядро його війська. Це Роланд, Олів’єр, Івон, Іворій, Джерін, Джер’єр, Самсон, Ансеїс, Отон, Енджельєр, Берендж’єр, Джерард де Руссільйон.
Кордови стіни… — очевидно, йдеться не про м. Кордову (понад 500 км від Сарагоси), а про містечко Корт у долині р. Ебро. …землі ленні… — або “феоди”, їх васали отримували за вірну службу від сеньйорів разом із доходами від використання цих земель. Звідси володар феоду — феодал.
6
…тисячу баронів… — такого дворянського титулу в мусульман також не було; у поемі це слово слід розуміти як символ дружби і близькості до монарха; часто заміняє поняття “лицар”.
8
Граф Роланд — герой багатьох епічних французьких та італійських поем. У “П. про Р.” — небіж Карла. Існує ряд поем про дитинство P., його подвиги, кохання до Альди. Одна з хронік містить свідчення про участь у Ронсевальській битві маркграфа Бретонської марки Хруодланда, не пов’язаного з Карлом родинними узами. Олів’єр — друг Роланда, вигаданий персонаж. Самсон і Ансеїс — належать до 12 перів Карла, неодноразово згадуються в інших епічних поемах.
Джефрейт д’Анжу — герцог Джефред s Грізгонель, могутній сеньйор з роду Капетингів, королівський прапороносець у Суассонській битві (984)
Джерін з Джерєром — з числа 12 перів, історично не засвідчені. …грають в кості… в шахи весь поринув… — обидві гри відомі у Франції з початку XI ст.
Вже сива голова, білобородий… — епітети Карла Великого в багатьох поемах. Під час подій “П. про Р.” Карлові було лише 36 років. Автор підкреслює мудрість і досвідченість монарха, “по-старюючи” його.
9
…бізанок щирозлотих… — йдеться про золоті візантійські монети — “бізанки” (“бізантинки”), що мали широкий обіг у інших країнах.
10
В тих джерелах… — теплі джерела поблизу Ахена.
12
…Одж’єр… — або Одж’єр-Данець, популярний герой старофранцузького епосу, син данського короля, один з улюблених помічників Карла.
Турпін-архієпископ… — архієпископ Реймса (753-754), улюблений герой багатьох епічних поем, зокрема “П. про P.”. Одна з хронік розповідає про запис Турпіном подій Ронсевальської битви. …Річард з Анрі… — Річард І Старий, або Безстрашний (пом. 996), герцог Нормандії. Про його небожа нічого не відомо. …Ацелін… граф гасконський… — відомостей про нього не залишилося. Очевидно, щодо дворянського звання припущено історичну помилку — Гасконь тоді була герцогством. Мілон, Тедбальт із Реймса, Джер ер з Джеріном — про них нічого не відомо.
Ганелон — можливо, його прообразом став зрадник Карла Лисого граф Ганіло, якого судили 859 p., але виправдали. Щоправда, слава зрадника так і залишилася за ним до кінця життя.
14
Нобль — сучасне містечко Наполь неподалеку від Сарагоси. Коммібль — назва вигаданого міста.
Вальтерна — капуцинський замок у 100 км від Сарагоси. Піно, ічідела, Себілья… — містечка на шляху до Сарагоси (суч. Пенья, Тудела, Севіль).
Базан, Базилій — можливо, герої якихось сказань. Випадки страти послів неодноразово траплялися в часи Хрестових походів. Альтілья — очевидно, назва походить від ісп. altilla — пагорб.
16
Найм — легендарний баварський герцог, мудрий радник Карла; вигадана особа.
20
…вітчим мій… — Роланд сам називає себе пасербом Ганелона. За однією версією Роланд був сином Берти, сестри Карла і Міло-на; вдруге Берта вийшла заміж за Ганелона. За іншою — сином Карла, який мав зв’язок з сестрою Гіслою, пізніше вона вийшла заміж за Ганелона.
23
…Болдуїн… — відповідно до хроніки XIII ст. синами Берти і Мілона були Роланд і Болдуїн, але про останнього говорили, що він син Ганелона.
27
…меч Морглейс… — в епічних поемах особливо важливі для лицаря речі мають особисті імена. Меч Роланда називається Дюрандаль, Карла — Джойоз, Баліганта — Прецьйоз. Пінабел — соратник Ганелона, який у кінці намагається врятувати свого сеньйора і б’ється з Тьєррі.
28
…захопив Калабрію і Пулью… — історично недостовірно, Апулії та Калабрії Карл ніколи не завойовував, це були незалежні прикордонні землі.
до Англії доплив… — також історично хибно, Карл у Англії не був.
29
Під Каркассоном взяв… — місто-фортеця на півдні Франції, відоме ще з часів римського володарювання, проте ніким підкорене не було.
…тримав він яблуко… — символ королівської влади, держави, на якому часом зображувалася корона підвладної країни.
31
… олександрійським шовком… — на той час Александрія (Єгипетська) конкурувала своїми шовками і парчею з подібними виробами Персії та Індії.
35
Халіф сказав… — незнання авторами мусульманських законів, зокрема статусу халіфа в арабській державі, де він був першим серед мусульман, призвело до того, що в “П. про Р.” він постає як другорядна особа.
40
…йому давно за двісті… — подібне перебільшення віку Карла в устах Марсілія надає імператору особливої ваги. Взагалі гіперболи властиві епічним поемам.
44
…до Сізерського проходу… (або Сізерської брами) — ущелина в Північних Піренеях з боку Франції.
46
…на святині він меча Морглейса… — за Середньовіччя був поширений звичай вкладати в держак меча якісь святі речі, що ніби оберігали володаря від лиха. Про них Роланд докладно розповідає в епізоді прощання з власним мечем (тир. 171, 172).
47
…Тервагана… — за уявленням авторів “П. про P.”, Терваган разом з Аполліном і Магометом складає святу трійцю мусульман.
48
…мангонів… — грошова одиниця маврів.
…поцілунки в щоки, в губи… — за часів раннього феодалізму це був один із постійних і обов’язкових звичаїв, що підкреслював покірність васала своєму господареві й супроводжувався ще й потиском руки. Тут, можливо, щоб показати недосконалість цього звичаю у маврів, ручкання не згадується.
49
…покінчить з маркізом… — тобто Роландом; тут єдиний раз у “П. про Р.” згадується справжній історичний титул Роланда — він був маркграфом (у VIII ст . — посада, а з XI ст. — титул, пов’язаний з володінням певним феодом — маркізатом).
53
Неподалік від Гальни… — місцезнаходження цього міста не встановлено.
56
…бачить уві сні він… — тут і в наступній тираді (а також у тирадах 185, 186) автор використав поширений в епосі прийом — у сновидіннях героя пророкуються майбутні драматичні події. …уламки полетіли в небо… — можливе тлумачення: душі вбитих франків підносяться до неба, очевидно, до Раю.
57
…після цього сну він бачить інший… — друге сновидіння слід тлумачити, мабуть, так: на Карла чекають бурхливі події;
ведмідь — Марсілій; поранена ним правиця Карла — Роланд;
барс —Балігант; хірт — Роланд; вухо ведмедя — правиця Марсілія.
60
…упустив свій жезл… — протиріччя в поемі, викликане, очевидно, неуважністю переписувача, бо Ганелон упустив не жезл, а рукавицю.
64
Господар мій… — слова Готьє означають, що він був ленником (васалом) Роланда.
66
Велика Земля — так тоді називалися володіння Франції.
68
…герцоги і графи, віконти… — це аристократичні титули в європейських державах; автори поеми, явно не знаючи мусульманської суспільної ієрархії, просто перенесли європейські титули в мусульманську табель про ранги.
…ідол Магомета… — навіть під час Хрестових походів християни сприймали мусульман як ідолопоклонників, хоч насправді араби не визнавали антропоморфних зображень.
69
Аспрійська ущелина — гірський прохід у Піренеях. Дюрстан — точне розташування не встановлено.
70
Фальзарон — ім’я утворене від слова фр. fals — брехливий, підступний.
71
Берберів цар… — бербери — одне з північноафриканських племен, з яким неодноразово билися французькі війська. Ронсеваль — містечко в Наваррській долині, з’єднаній з Францією т. зв. Роландовою брамою.
73
Моріана — містечко у верхній течії р. Ебро на шляху до церкви
Якова Компостельського, з яким пов’язано багато легенд.
74
Торджис — сарацинський дворянин, але ім’я — нормандське. Тортелоза — сучасне місто Тортоса в долині нижньої течії р. Ебро. У 811 р. Тортелоза після довгої облоги була захоплена Людовіком Благочестивим, сином Карла Великого.
75
Ескреміт — історично не засвідчена особа.
76
Есторгант, Естрамаріт — також не засвідчені історичними джерелами особи.
77
…сибільський Маргаріт — ім’я утворено від слова “ренегат” (renegat, “віровідступник”); Сибілія — очевидно, іспанське місто Севілья.
Сен-Деніз — суч. Сен-Дені, містечко в північній околиці Парижа, де знаходиться усипальниця французьких королів.
78
Шернубль із Нуар-Валю — цей персонаж історично не зафіксований, Нуар-Валь (“Чорний Яр”) — область поблизу Сарагоси. Не сяє сонце там, хліб не зростає… — тут і далі наслідування Біблії (пісня Давида, 2 кн. Самуїла, р. І).
…здобуду Дюрандаль… — після двобою переможець забирав меч переможеного.
84
Оліфант — єдиний у війську Карла ріг із слонової кістки, подарований монархом Роландові (від фр. elefant — слон), що уславився могутнім звуком, чутним аж “за 30 льє” (120 км).
89
Блажений мученик той, хто загине… — церква обіцяла всіх, хто загинув за Христову віру, оголосити мучениками.
91
Вельянтіф — кінь Роланда, імовірно, ім’я утворено від фр. veiller — пильнувати.
92
“Монжуа!” — бойовий клич французів, уперше засвідчений у 1119 p.; можливо, походить від фр. Mont-joie — “Гора радощів” тобто гора, яку вітали пілігрими, наближаючися до святих місць.
94
Дафан і Авірон — так звали бунтарів, які, за біблейською легендою, не послухали Мойсея і були поглинуті землею. Тут їхніми іменами названі землі.
98
…вразив альмасура… — від араб, “аль-масур” — переможець.
106
…і сімсот іще невірних… — звичайна для поеми числова гіпербола.
Альтеклер — “високосвітлий”, меч Олів’еєа, подарований добрим євреєм Іоахімом для двобою з Роландом. Поєдинок закінчився внічию (за поемою “Джирард Віанський”), і врешті суперники потоваришували.
108
Бордела — стародавня назва м. Бордо (Франція).
…сам Юпітер допоміг… — в епоху Середньовіччя силам зла і пекла давали імена античних богів.
110
церква Сен-Мішель — церква Михайла-Спасителя на Водах була збудована в XIII ст. на морській скелі поблизу м. Авранш, досі є місцем паломництва.
Віссант, Безансон — міста Франції.
111
“Діяння славних франків” — одна з хронік, на які автори поеми (очевидно, для надання їй більш “наукового” вигляду) неодноразово посилаються (тиради 155, 229, 271).
113
Абім — вигаданий персонаж, ім’я якого перекладається як “пекло”, “вир”.
114
Галафр — місто в Малій Азії, можливо, звідси ім’я його володаря.
Валь-Метас — історично не зафіксована назва.
117
…сімох він вибив арабітів… — арабіти складали найкращу частину добірної кінноти мусульман.
118
Єрусалим здобув обманом… — можливо, цей епізод пов’язаний з історичним фактом: у 1012 р. халіф Хаким захопив Єрусалим, пограбував і зруйнував Соломонів храм, виколов очі патріархові Єремії.
120
Сотпердют — кличка коня перекладається з французької як “схиблений стрибок”.
122
Каппадокійського царя — Каппадокія — тогочасна область у Малій Азії.
Вівер, Валер’я — французькі містечка на р. Роні.
130
Альда — наречена Роланда, сестра Олів’єра. Деякі епічні поеми докладно розповідали про кохання Роланда та Альди.
134
Він Нобль здобув… — див. прим, до тиради 14. У низці поем сказано про здобуття Нобля, одна з них згадує сварку Карла і Роланда, пов’язану з цим містом.
139
І борода весь панцир закриває… — випущена на лати борода означала грізний виклик ворогу.
142
Володаря міст Бальни та Діжона… — обидва міста (Бальна — суч. Бон) знаходилися на території Бургундії, історичної області східної Франції.
143
Гармалья, Альферна, Карфаген — області та держави в Північній Африці.
150
І граф Роланд ридає… — мужні епічні герої часто плачуть, непритомніють, що не суперечило уявленню про їхню відвагу. Плачуть Карл, Марсілій, Роланд, Балігант. Ці зовнішні вияви переживань мали свідчити про силу і щирість почуттів.
152
Маельгуд — географічна назва, не відома вченим.
Дроон — ім’я історично не зафіксоване.
155
…святий Егідій… — барон Егідій жив на межі VII — VIII ст., йому приписується авторство кількох хронік.
165
арпан — старовинна міра площі (30-50 соток). Тут — кілька метрів.
172
…меч віддати капітану… — мається на увазі “державний капітан”, так називали вищих феодалів (герцогів, маркграфів, графів), які самі роздавали ділянки землі — феоди. Наступний перелік Роландом завойованих ним земель містить багато неточностей. Це можна гіпотетично пояснити тим, що автор поеми спирався не на мало відомі на той час історичні факти, а на чутки і легенди.
Мен, Пуату, Анжу, Прованс, Аквітанія, Баварія, Фландрія — всі ці території дістав Карл у спадщину. Саксонія, Ломбардія — завойовані Карлом (відповідно 804 і 771). Бретань Карл так і не завоював, хоч і взяв заручників. Нормандія як незалежна держава ніколи не існувала. Романья — область Італії, була передана Карлом Папі Римському. Шотландія, Ірландія, Уельс, Англія, Константинополь, Болгарія, Польща — ніколи під владою Карла не були. Досі не з’ясовано, яку народність автор позначає словом “поляки”. Деякі вчені вважають, що це поляни, які мешкали на території сучасної Київської області.
174
…до Неба рукавицю простягає… — за доби Середньовіччя цей жест означав визнання себе васалом або виклик на двобій. Тут Роланд таким чином оголошує себе васалом Бога.
179
…затримав біг світила… — тут використаний біблійний сюжет про чудо, явлене Богом Ісусу Навіну — сонце зупинилося до кінця битви (кн. Іс. Навіна, гл. 10, 12-13).
180
Валь-Тенебра… — у перекладі “Темний Яр”, “Темний Діл”, географічне розташування лишається невідомим.
183
Джойоз — від фр. joyeux — “радісний”, меч Карла, з яким пов’язано багато легенд.
185
Очевидно, це перше сновидіння сповіщає про майбутню тяжку війну з африканським військом Баліганта. Останній епізод — бій Карла з левом, — можливо, пророчить бій Карла з Балігантом.
186
Друге сновидіння має прозоріший зміст. Ведмідь на ланцюгу — Ганелон, 30 інших ведмедів з Арденнського лісу — 30 родичів Ганелона, які стали на його захист; хорт — лицар Тьєррі, який викликає на двобій “найстрашнішого звіра” — Пінабела.
189
До вавилонського еміра… — йдеться не про стародавній Вавилон, державу, що існувала в Месопотамії до VI ст. до н. є., а про “Новий Вавилон” — так за доби Середньовіччя називали Каїр. Старіший за Вергілія й Гомера… — хронологічна гіпербола, оскільки Гомер жив у кінці IX-VIII ст. до н. є., Вергілій — у І ст. до. н. є.
Александрія — місто в Єгипті, засноване Александром Македонським у 332 р. до н. є., столиця країни за часів правління Птоломідів. У VIII ст. завойована арабськими племенами.
190
Карбункулів… — у той час вірили, що дорогоцінні камені випромінюють світло.
191
Марбріз, Марбруз — вигадані міста.
193
Кларіфан і Клар’єн — вигадані імена.
208
В Ааоні буду… — сучасне французьке м. Лан, одна з резиденцій Карла. У IX — X ст. було столицею держави франків.
209
Каліферна — можливо, місцевість у Сирії.
215
Мальпалін з Нарбонни — персонаж невідомий. Нарбонна — мабуть, містечко Арбона (поблизу Біаррица) на березі Атлантичного океану.
Петро із Рима — Карл звертається до апостола Петра, який, за уявленнями католиків, був намісником Бога і покровителем Рима.
216
Ансельм із Майянса — не відомий історикам персонаж.
217
Рабель і Гвінеман — не відомі в історії персонажі.
218
…баварці мужні… — тут історична невідповідність: баварці, як і алемани, фризи, фламанці й лотарингці (у наступних тирадах) не входили до складу військ французького короля. Це сталося пізніше, після коронації Карла І імператором Заходу (величезної Франкської держави) у 800 р.
219
Герман із Трації… — і герой, і місто не встановлені.
224
…сміливців бургундських… — лицарів з Бургундії (стара назва Бургоні — області у центральній Франції).
…арюнський герцог… — історична помилка, Аргона не була герцогством.
225
Зі знаками… — тоді емблем ще не існувало, лицарів розпізнавали “по значках” — тобто по малюнках і фарбах на щитах. … тримає орифламу… — від фр. “золоте полум’я”, головний державний прапор війська, очевидно, був червоного кольору з малюнком. На першій орифламі (IX ст. ) Карл на малюнку одержував зелений прапор Рима від апостола Петра.
226
…врятував…Іону…; …зберіг Ніневїі царя…; …врятував від муки Даниїла…; Трьох хлопчиків зберіг… — джерелом усіх цих легендарних сюжетів є Біблія (Кн. пророка Іони, глави 2,3; Кн. пророка Даниїла, глави 6, 3).
228
Прецьйоз — від фр. pre.de.ux — “цінний”, “коштовний”, меч Баліганта; називався так через те, що його держак був оздоблений коштовним камінням.
229
…в джестах пишуть… — автор спирається на різні джести, а не тільки на згадану вище джесту “Діяння славних франків”.
230
За інших не даю і рукавиці! — тобто інші нічого не варті.
231
Торлей, Дапаморт — невідомі персонажі.
лютичі — слов’янське плем’я, що мешкало на території сучасної Померанії (головне місто Щецин); християнізоване після тривалої боротьби лише у XII ст.
Черіант, Валь-Маркіз — географічне розташування не відоме.
232
У цій тираді наведені назви багатьох народів і племен різних континентів. Багато з них історично зафіксовані, але значна частина до цього часу не ідентифікована, якщо взагалі не вигадана. Бутентрот — назва небезпечної ущелини в Малій Азії. Пізніше цю назву почали плутати з Бутінтро (область північно-західної Греції — Епір), де, за переказами, пройшло дитинство Іуди. мілцни — можливо, мілцени, слов’янські племена, що проживали у верхів’ях р. Ельби.
блоси — можливо, інша назва — волохи і навіть руси. брюни — сакси. славонці — слов’яни. серби — сербські племена.
сорби — серби — лужичани, з якими Карл воював у 789 p., тоді ще були поганцями.
вірмени — неодноразово вступали в союз з мусульманами, тому автори джест і їх самих уважали мусульманами, хоча ті були християнами.
маври чорні — тобто негри.
Єрихон — палестинське місто, захоплене арабами. гроси — імовірно, грузини. Баліда — очевидно, сирійське місто Баліс.
233
…огидних хананеїв… — семітичне плем’я з Малої Азії, ненависне християнам; їхня назва стала в лицарів навіть лайкою. Валь-Фюїт — географічне розташування не відоме. печеніги — часто були на службі у візантійських імператорів, тому стали відомими під час Хрестових походів. сольтри — про це плем’я історики нічого не знають. авари — плем’я, розбите і майже знищене сином Карла Піпіном.
угличі — слов’янське плем’я, що селилося в нижній течії Дністра і Прута, пізніше асимілювалося з тюрками.
ормалеї — балтійське плем’я (його ще називали жмудь).
плем’я Самуїла — можливо, болгари, названі так за ім’ям свого царя Самуїла.
прусси — мабуть, балтійські племена, що проживали на території Пруссії.
словенці — слов’яни.
…з Пустелі окціанці — можливо, маються на увазі тюркські племена з басейну р. Аму-Дар’ї.
234
У цій тираді найбільше вигаданих імен та назв.
…велетні Мальпрузи… — невідома країна.
гуни — плем’я було знищене ще аварами на початку VI ст., але назва виявилася живучою і пізніше гунами називали самих аварів, а потім мадярів.
мадяри — угорці; християни, хоч автори джест через ненависть до лицарів-грабіжників відносили їх до мусульман.
Балдіза-Лонга, Валь-Піноза, Жуа, Мароза — не відомі в історії назви.
астримонтійці — історичне плем’я з Малої Азії.
леї — можливо, фіни чи поляки (ляхи).
Аргуйль — м. Арголь у Малій Азії.
Кларбони — історичне місцезнаходження не з’ясоване.
237
…Амбор із Оліферни… — ім’я Амбора вигадане, Оліферна — невідома місцевість.
238
Канабей — вигаданий персонаж.
Флоридея, Валь-Севре — географічні назви, місцезнаходження не встановлено.
252
Баскль — можливо, країна басків, які також протистояли військам франків.
254
енфри — про цю народність історичних свідчень немає.
267
…олтар святого Северина… — йдеться про базиліку св. Севери— на, один із найдавніших храмів Франції.
…переплив Джиронду — Жиронда — річка, утворена злиттям Гаронни й Дордони.
…супроводжав до Блея… — м. Блей у нижній течії Жиронди.
…храмі Сен-Ромена… — стародавній храм у м. Блей.
268
Луї, Людовік — Людовік І Благочестивий, син Карла, король Франції, імператор Заходу (814-840). У 801 р. підкорив Барселону, сприяв розширенню французьких володінь в Іспанії.
269
…велику шану Альді… — у монастирі св. Фарона (поблизу містечка Мо) був установлений пам’ятник Альді, що існував до XV ст.
271
Король… покликав суддів… — відповідно до феодального права король не міг самостійно судити васала, той підлягав “суду рівних”, які скликалися з різних кінців держави. Король не входив до складу суддів, міг бути лише обвинувачем, а остаточний вирок виносили його васали. …святого день Сільвестра… — 31 грудня.
274
Соранс — можливо, Соранс у Піренеях.
278
“Заручники потрібні!” — у подібних двобоях (“Божого суду”) обов’язковою умовою було взяття під варту заручників обох учасників поєдинку. В разі поразки одного з бійців могли бути покарані й усі його заручники, але це залежало від рішення суду.
284
Честь родову паплюжить не дозволю… — тут ідеться про традиційний захист феодалами інтересів родичів (і цілого роду) від сваволі монарха.
288
…на дереві проклятім… — тобто на осиці; за біблійною легендою, на ній повісився Іуда, з тих пір дерево вважалося проклятим самим Богом.
289
Є дві версії оповіді про страту Ганелона. Згідно з однією жеребців з прив’язаним до них зрадником слуги женуть “туди, де в полі джерело дзюрчало”. За другою — туди, де “в полі випасалася кобила”. В російсько-українських перекладах друга версія досі не наводилася.
291
Бірські землі, Інф, Вів’єн… — ці географічні назви та ім’я короля досі не ідентифіковані.
Тут і кінець настав Турольда джесті… — загадкова фраза, яку тлумачать по-різному. Вкритим таємницею лишається також особистість самого Турольда. Це ім’я неодноразово згадується у різних хроніках. Можливо, один з Турольдів був причетний до “Пісні про Роланда”. Але ким він був? Автором? Переписувачем? Простим писарчуком? Відповіді нема і навряд чи буде!
