Василь Симоненко «Подорож у країну Навпаки» скорочено читати варто, щоб згадати короткий переказ твору про дітей, які не хотіли нічого робити.
“Подорож у країну Навпаки” скорочено
Четверо хлопців Лесик, Толя і два Володі сумували, скаржились на домашні обов’язки: потрібно слухати батьків, умиватися, доглядати за сестрою, поливати квіти. Раптом перед ними з’явився химерний бородань і запропонував перенести їх до чарівної країни Навпаки, де кожен робить, що хоче.
Хлопці заплющили очі — і опинились у дивовижному світі. У країні Навпаки панував безлад: чорнило тече річками, мило нікому не потрібне, всі замурзані, усе робиться навпаки — ходять догори ногами, носять дрова язиками, рвуть з неба зірки. Спершу діти були у захваті — грались, реготали, танцювали, їли солодощі.
Але незабаром їх схопила гвардія царя Невмиваки — дивакуватого правителя, який сто років не вмивався. Цар наказав провчити дітей: обмити їх чорнилом, викрутити руки, відтяти вуха — щоб зробити їх «нормальними» для країни Навпаки. Хлопців кинули до льоху. Там було темно, страшно, повно мишей і павуків.
Діти гірко заплакали і їхні сльози зруйнували темницю. Скориставшись можливістю діти втекли. За ними гналися вояки на свинях. Але свині зупинилися їсти гарбузи і не слухали команд. Друзі сховались у лісі, де побачили танцюючі квіти. Але й сюди добралися вояки. На допомогу прийшли колючі кущі — Глід, Шипшина, Терен, як допомогли прогнати переслідувачів.
Розлючений цар наказав упіймати дітей і втопити в чорнилі. Діти стали сумувати, хотіли додому. І знову з’явився бородань. За його порадою вони заплющили очі — й опинилися вдома. Їх з радістю зустріли рідні. Після цієї подорожі друзі зрозуміли, що краще жити вдома, слухатись батьків, а в країну Навпаки — нізащо більше не потрапляти.
