“Повість минулих літ” скорочено

Повість минулих літ (або Повість временних літ)  — це літописне зведення часів Київської Русі, складене в Києві на початку 12 століття. Це історичний матеріал записаний у чіткій хронології, який є найдавнішою пам’яткою українського письменства.

“Повість минулих літ” скорочео (аудіокнига)

“Повість минулих літ” скорочено читати

Свою розповідь Нестор Літописець починає із посилання на біблійну легенду про синів Ноя: Хама, Сима та Яфета. Він переповідає історію розселення їхніх нащадків на континентах, звідси він і виводить генеалогію слов’ян.

Оповідь про заснування Києва

Поляни жили окремо і кожен мав свій рід і свою землю.  І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. Разом збудували вони місто в честь старшого брата і назвали його Київ. Відомо, що навколо міста був великий ліс та бір, де водилося багато різних звірів, і самі брати були мужніми та хоробрими, мудрими й тямущими. Називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався додому, Кий зупинився неподалік Дунаю, там хотів створити власне місто і осісти в ньому із своїм родом, але не дали йому цього зробити навколишні племена. І нині дунайці називають те містечко — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, де й помер. І брати його, і сестра Либідь тут же померли.

Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів своє.

Оповідь про напад хозарів

Після смерті братів Кия, Щека і Хорива притискували полян древляни та інші околишні люди. І набрели на полян хозари на горах цих і лісах і сказали:

— Платіть нам данину.

Поляни подумали і дали від кожного дому — меч. І віднесли хозари мечі до свого князя і до старійшин своїх і промовили їм:

— От маємо собі нову данину.

Ті ж запитали:

— Звідки?

Вони ж відповіли:

— У лісі, на горах, над рікою Дніпром.

Знов спитали ті:

— А що дали?

Вони показали мечі. І сказали старійшини хозарські:

— Недобра дань, княже! Ми її дошукались своєю зброєю, яка гостра з одного боку, — шаблями, а в них зброя гостра з двох боків — мечі. Будуть вони збирати данину і з нас, і з інших земель.

І збулось усе: володіють руські князі хозарами і по нинішній день.

Так воно здавна ведеться: володіючи, сам стає потім заволоданий.

Оповідь про помсту княгині Ольги древлянам

Всім відомо, що свого часу в Києві правив князь Ігор. Його дружиною була Ольга. Одного разу Ігор пішов збирати данину із деревлян, а жінку Ольгу, зі своїм сином Святославом та воєводою Свенельдом, залишив у Києві.

Забравши перші частину, Ігор повертався додому, і вирішив, що треба ввести ще один податок. Своєму війську він наказав повертатися у Київ, а сам із невеликою кількістю людей пішов на Древо. Древляни, дізнавшись що Ігор повертається пішли до свого князя Мала на нараду. І вирішили древляни: “якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить”.

Неподалік міста Іскоростеня древляни вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало.

Вирішили древляни взяти Ольгу за жінку свого князя Мала. І відібрали 20 кращих мужів, що були на древлянській землі, та й відправили у човнах до Києва. Пристали вони до берега під Боричевим узвозом, бо тоді вода текла біля Київської гори, і люди сиділи не в пониззі, а на горі, над горою ж стояв кам’яний терем.

Древляни прийшли до Ольги і сказали: «Мужа твого ми убили, бо був твій муж, як вовк, розкрадав і грабував, а наші князі добрі, бо вони лад навели на древлянській землі, — вийди заміж за нашого князя Мала». Святослава сказали теж заберуть собі, зроблять з ним, що захочуть.

Сказала їм Ольга: «Люба мені річ ваша. Уже не воскресити мені мужа свого, і хочу пошанувати вас завтра перед людьми своїми. А нині йдіть до свого човна і лягайте в нього з гордим духом. А вранці я пошлю по вас, а ви кажіть: «Не поїдемо на конях і пішки не підемо, а тільки несіть нас у човні».

І вознесуть вас у човні на гору. Сказала так Ольга і відпустила древлян. Сама ж звеліла викопати велику й глибоку яму на теремному дворі.

На ранок, сидячи в теремі, послала Ольга по гостей. І прийшли кияни до них, і сказали: «Кличе вас Ольга для шани великої». Вони ж відповіли: «Не поїдемо ні на конях, ні на возах і пішки не підемо, а тільки понесіть нас у човні». Сказали кияни: «Ми приневолені, князь наш убитий, а княгиня наша хоче за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, пишаючись, узявшись руками в боки, і з великими бляхами на грудях. Принесли їх у двір до Ольги, і  кинули їх у величезну яму разом із човнами. Схилившись над ямою Ольга запитала: «Чи добра вам честь?» Вони ж відповіли: «Гірше Ігоревої смерті». І звеліла Ольга засипати їх живцем.

Після цього послала Ольга до древлян, і сказала їм: «Якщо справді мене просите, то пришліть кращих мужів, щоб з великою честю піти за вашого князя, бо інакше не пустять мене київські люди». Почувши про це, древляни вибрали кращих мужів, які правили на древлянській землі. І прислали до неї. Коли ж древляни прийшли, Ольга звеліла приготувати їм омовіння, кажучи так: «Помившись, прийдіть до мене».

І розтопили піч, і влізли древляни, і почали митися. Тоді зачинили за ними піч. Ольга звеліла зачинити мивницю від дверей. І в тому вогні згоріли всі.

На цьому помста не завершується. Ольга відправляє послів до древлян із словами: «Ось іду вже до вас. То наготуйте меду багато біля того місця, де вбили мужа. Хай поплачу на могилі його і влаштую поминки — тризну мужу своєму». Древляни взялися за приготування. Ольга ж, узявши з собою малу дружину, пішла на могилу і плакала там за мужем своїм. Потім звеліла своїм людям насипати високу могилу, а коли насипали, сотворити поминки, і от сіли древляни пити і наказала Ольга своїм отрокам прислужувати їм. І спитали древляни Ольгу: «А де наша дружина, яку ми послали до тебе?»

Ольга ж відповіла: «Іде вона за мною з дружиною мужа мого». І коли упилися древляни, звеліла отрокам своїм пити за них, а сама відійшла вбік і звеліла дружині сікти древлян. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга повернулась у Київ і зібрала військо.

В літо 946 Ольга із сином Святославом виступила проти древлян. На полі бою Святослав кинув списа на древлян і той пролітає між вухами коня і падає коневі у ноги, бо Святослав був ще дитиною. І сказав Свенельд, воєвода батька його: «Князь уже почав. Ударимо ж, дружино, за князем!». В результаті військо Ольги перемагає і вона прямує до міста Іскоростеня, бо жителі його убили її мужа.

Княгиня стала із сином своїм коло міста, а древляни замкнулися в стінах і хоробро захищалися, бо вони знали, що самі убили князя і на що себе прирекли. Тримала Ольга Іскоростень в облозі ціле літо, а тоді послала в місто послів зі словами: «До чого хочете досидітись? Хочете з голоду померти?» Адже усі інші міста вже заплатили Ользі данину та обробили поля.

Древляни не могли здатися, бо боялися, що княгиня буде мстити за смерть чоловіка. Ольга ж запевнила їх, що: «мстила вже… вперше і вдруге, і в третій раз, коли справляла поминки. Більше не хочу мстити. Хочу тільки взяти з вас невелику данину і, помирившись з вами, піти геть».

Древляни зраділи і запропонували в якості данини їй меду та дорогих шкур. Ольга ж попросила небагато: “дайте мені від двору по три голуби і по три горобці. Ви ж бо стомилися в облозі, і я не хочу накладати на вас тяжкі данини, як мій чоловік, а тому-то й прошу у вас мало». Древляни, зрадівши, зібрали з кожного двору птахів і відправили до Ольги.

Княгиня ж роздала воїнам — кому голуба, кому горобців — і звеліла до кожного голуба і горобця прив’язати сухий трут, і загорнути його в маленькі хусточки, і ниткою прив’язати до кожної птиці. І, коли стало смеркатися, наказала Ольга своїм воїнам випустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли у свої гнізда: голуби у голуб’ятники, а горобці — під стріхи. І тоді спалахнуло все, не було двору, де б не горіло, і не можна було гасити, бо все одразу зайнялося вогнем.

Люди почали тікати з міста, і звеліла Ольга своїм воїнам хапати їх. Так вона захопила місто і спалила його.  Старійшин іскоростенських вона забрала в полон, а інших людей убила, а третіх віддала в рабство, а решту залишила, щоб платили данину. І наклала на них данину тяжку: платити для Києва і для Вишгорода, бо Вишгород був Ольжине місто.