“Повість минулих літ” читати

915

1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.

920

1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

929

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.

934

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

940

1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.

941

1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.

2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

3 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

4 В Іп. і Хл. хибно «изъламляху»; у Лавр. «изимахуть».

5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

6 Стратилат — воєначальник.

942

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

943

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

945

1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.

2 Додано з Лавр.

3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.

4 В Iп. і Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».

5 В Іп., Хл. і Лавр. Помилково “ваше”

6 В Іп.. Хл. і Лавр. Помилково “вашего”

7 Додано з Лавр.

8 В Іп. і Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр. «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.

9В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково «вамъ».

10 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «о Корсуньсции сторонh. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тhхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требh. и да воюет».

11В Іп., Хл. і Лавр. хибно «все». 

12 Додано з Акад. і Радз.

13 В Іп. і Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр. «и да будеть рабъ».

14 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м1язи від розтяган ня і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.

15 В Іп. і Хл. «все», «вьсю»; у Лавр. “се”, си”

945

1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.

2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов1язково молоді за віком).

3 Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «ее далъ еси єдиному мужевh много».

4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив1язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

5 Кормилець — вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.

6 Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).

7 В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».

8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.

9 Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х—ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.

10 Додано з Лавр.

946

1 В Iп. і Хл. «клhти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.

2 Iп., Хл. і Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).

3 Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.

947

1 Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.

2 Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.

3 В Іп. і Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.

4 В Iп., Хл. і Лавр. «мhста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.

955

1 Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від1їзду Ольги.

2Додано з Лавр.

3 Ідеться про біблійних отроків Ана-нію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум1ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.

4 Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.

5В Іп. і Хл. «видhть»; у Лавр. «видh».

6 Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов1янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.

7 Притчі Солом. І, 20—22.

8 Там же, XIII, 20.

9 Там же, II, 2. І

10 Там же, VIII, 17. 

11 Єванг. від Іоанна VI, 37. 

12 До поч. XVIII ст. протока—правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена дов го чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.

13 Перше послання Павла до корінфян І, 18.

14 Псалом LXXXI, 5.

15 Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.

16 Притчі Солом. XI, 18.

17 Там же, I, 24—25, 29—30.

18 Вихід XXI. 17.

19 Притчі Солом. IX, 7—8.

964

1 Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.

965

1Додано з Лавр.

968

1 У Хл. виправлено на «второе».

2 Додано з Лавр.

3 Це речення тут явно не на місці. Слова «відступили печеніги од города» мали б звучати як «обступили печеніги город», і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів «і не можна було вийти з города, ні вісті послати». Як гадають, неув1язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.

969

1 Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово «мhсто», місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Свя-тославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам1яному саркофазі з віконцем наверху.

2 Премудр. Солом. III, 1.

3 Притчі Солом. XXIX, 

4 Премудр. Солом. Ill, 4. 3

5 Перша Кн. Царств II, 30. Псалом CXI, 6—8. Премудр. Солом. V, 15—16.

971

1 Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.

2 Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий,,ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших».

3 Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.

4 У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать ного по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список», затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.

5 Тобто, «щоб ми стали жовтими», «щоб ми померли»; «золото се» — золота дощечка для письма (пінехруса).

6 Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.

972

1 За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».

975

1 В Iп. і Хл. хибно «Лотъ»; у Лавр. «Лютъ» (див. також прим. б до 945 р.).

977

1 В Iп. «внесъше»; у Лавр. «внесоша», — неясно куди; в Радз. і Акад. «вынесоша».

2 Ковер — різновид килима.

980

1 У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона «не хоче роззути Володимира» як «робичича», тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: «Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один», — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але «відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків», — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів «І сів він у Новгороді» до «Рогнідь узяв за жону») є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).

2 Псалом XL, 10.

3 Псалом V, 10—11.

4 Псалом LIV, 24.

5 Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова «родьный» — рідний або від слова «родъ» — гора) називався Свято-славлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму «Поученні» Володимир Мономах. У 1086—87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр1єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зіден-тифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.

6 Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.

7 Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.

8 В Іп. ім1я «Станислав» вписано на середньому полі проти виноски до слова «Святослава», у Хл. «Святослава и Мьстислава».

9 Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв1язків Володимира Святославича. Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, «слов1янку», видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць. 

10 Псалом CXLIV, 3. 

11 Притчі Солом. V, 2—6.

12 В Iп. і Хл. хибно «устьну».

13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.

983

1 Сіни — галерея (веранда) на стовпах.

2 Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів «І став княжити Володимир у Києві один».

3 Осія, ІІ, 23

4 Псалом XVIII, 5.

984

1 Повіз — обов1язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.

985

1Колодники — полоняники, забиті в дерев1яні кайдани-колодки.

986

1 Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.

2 Перше посл. Павла до корінфян X, 31.

3 Єванг. від Матфія XXVI, 26—28.

4Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.

5 Ісайя XIV, 13—14.

6 За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.

7 Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.

8 Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.

12 Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.

13 Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.

14 Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.

15 Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фйрри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.

15 Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.

9 Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.

10 Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.

11 Виклад п1ятої і частково шостої глави Книги Буття.

17 Виклад початку і середини двадцять п1ятої, середини двадцять дев1ятої і кінця тридцять п1ятої глави Книги Буття.

18 Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.

19 Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317— 1251; 1301—1234; 1298—1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290—1224 та 1224—1214 pp. до н. е.

20 Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Моисея в архангела Гавриїла.

21 Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.

22 Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.

23 Виклад кінця п1ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев1ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.

24 Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.

25 Перша Кн. Царств VIII, 6. 2(5 Псалом СІХ, 3.

27 В Іп. хибно «въ Сурии», у Хл. «Самарій».

28 Третя Кн. Царств XII, 28.

29 Джерело цитати встановити не вдалося.

30 Так само.

31 Осія І, 4 — 6 ІХ, 17

32 Ієремія XV, 1.

33 Ієремія XLIV, 26.

34 Ієзекіїль V, 10—11.

35 Малахія І, 10—11 і II, 9.

36 Ісайя І, 25, 13—14.

37 Амос V, 1—2.

38 Малахія II, 2.

39 Ісайя LI, 4—5.

40 Ієремія XXXI, 31—32.

41 Ісайя XLII, 9—10; LVI, 5, 7; LII, 10.

42 Псалом CXVI, 1.

43 Псалом СІХ, 1.

44 Псалом II, 7.

45 Ісайя XXXV, 4; IX, 6—7; VII, 14.

46 В Іп. хибно «моглъ», у Хл. «менши».

47 В Іп. «быта князь их», у Хл. «иже пасет люди моа».

48 Міхей V, 2—3.

49 Варух III, 36—38 (Іеремії ці слова приписані помилково).

50 Джерело цитати встановити не вдаюся.

51 Захарія VII, 13.

52 Осія XII, 9 (цитата видозмінена).

53 Ісайя III, 9—12; L, 5—6.

54 Ієремія XI, 19.

55 Второзакония XXVIII, 66.

56 Псалом II, 1.

57 Ісайя L1II, 7.

58 Перша Кн. Ездри VI, 12.

59 Псалом LXXXI, 8.

60 Псалом LXXVII, 65.

61 Псалом LXVII, 2.

62 Псалом IX, 33.

63 Ісайя ІХ, 2.

64 Захарія ІХ, 11.

65 Єванг. від Луки І, 26—31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).

66 Єванг. від Матфія II, 1—5, 16, 14, 19—20, 23.

67 Ісайя L1II, 4. 18 Єванг. від Матфія III, 6, 16—17.

69 Єзанг. від Іоанна XIX, 12; у 14— 37 ррі римським імператором був Тіберій.

70 Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.

71 Єванг. від Матфія XXVII, 51—52, 60, 64; XXVIII, 19.

72 Єванг. від Луки XXIV, 49, 51—53.

73 Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.

74 Тобто древа, на якому розіп1ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі «крьстьноє дрьво», «животьноє дрhво» — животворящий хрест.

75 Джерело цитати встановити не вдалося.

76 Буття 1, 2.

77 Кн. Суддів VI, 37, 39—40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.

987

1 Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки. 

2Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.

988

1 Цистерни.

2 Константинополю.

3 Додано з Лавр.

4 Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.

5 В Іп. і Хл. хибно «рожениємь», «рожденіемь»; у Новг. І «нерождениемъ».

6 Термін «подібносущий» — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — «єдиносущий».

7 В Іп. і Хл. хибно «проповhдаша»; у Лавр. «прокляша».

8 В Іп. і Хл. хибно «вь мирь»; ; Лавр. «в Римъ».

9 Особисто жоден із пап на жодному соборі )іе був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п1ятий собор не з1явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.

10 Псалом CXLIV, 3—4.

11 Ісайя XXIX, 18. 12 Вихід ХХХ111, 19.

13 Псалом CXLIV, 3, 4, XC1V, 1, 2; CXVII, 1 або 29.

14 В Іп. і Хл. хибно «идолъслужитель»: у Лавр. «идолъ суєтних».

15 Псалом XCV, 1—4; CXLIV, 3. 1″ Єванг. від Луки XV, 10.

17 Ієзекіїль XXXVI, 25.

18 Міхей VII, 18—19.

19 Поел. Павла до римлян VI, 3, 4.

20 Друге поел. Павла до корінфян V,91 17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22.

21 Псалом II, 11.

22 Псалом СХХІІІ, б, 7; IX, 7, 8.

993

1 В Іп. і Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого «воювати три роки»); у Лавр.— правильно.

2 В Іп. тут і далі «вола»; у Хл. і Лавр. «быка».

3 Додано з Лавр.

4 Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум1яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис під 993 p. пізніше, коли складалася «Повість минулих літ».

996

1 Додано з Лавр.

2 Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).

3 Єванг. від Матфія V, 7. 

4 «Єванг. від Луки XII, 33.

5 Єванг. від Матфія VI, 19—20.

6 Псалом СХІ, 5.

7 Притчі Солом. XIX, 17.

8 В Іп. і Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».

9 Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.

10 В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».

11 В Іп. і Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».

12 Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.

997

1 В Іп. і Хл. «вhрхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.

2 Лукно — діжечка з лубу.

3 Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).

4 Додано з Лавр.

5 В Іп., Хл. і Лавр. помилково — «въ градh», «въ градhх», «в городhхъ».

6 Корчага — велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.

1007

1 В Іп. і Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Свято-» славича.

1014

1 Додано з Лавр.

1015

1 Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти деньдва, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.

2 Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.

3 Поел. Павла до римлян V, 20.

4 Премудр. Солом. XI, 17.

5 Ієзекіїль XXXIII, 11.6

6 Ієзекіїль XXXIII, 12—16, 20.

7 Єванг. від Матфія IX, 13.

8 Діяння апостолів X, 31.

9 Натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам1ять його бережуть руські люди. 

10Додано з Лавр.

11 Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: «Із смертю людини нечестивої зникає надія».

12 Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.

13 Притчі Солом. І, 16, 18, 19.

14 Псалом III, 2.

15 Псалом XXXVII, 3, 18.

16 Псалом CXIII, 1—3.

17 Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.

18 Імена відомі з «Саги про Еймунда».

19 Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.

20 Псалом LVII, 2—5.

21 Додано з Погод, «на оусть тмы»; у Хл. це виправлено (хибно) на «оустьи смhдыни».

22 Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3 км

23 Псалом СХХХІІ, 1.

24 Псалом IX, 18.

25 Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.

26 Псалом II, 3—7.

27 В Iп. «пути плоды» у Хл. «труда плоды».

28 Притчі Солом. I, 26, 31.

29 Імовірне місце поховання Святослава — пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою1 вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім1я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв1язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.

30 Даниїл V, 21.

31 Ісайя І, 6.

32 Екклезіаст X, 16.

33 Ісайя III, 1—5.

34 Kopзнo — накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.

35 В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».

36 У Хл. і Лавр. числа убитих нема. а в Іп. його приписано внизу сторінки (з виноскою).

37 Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 км чи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).

38 У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.

39 Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО—40 км за добу) визначають тривалість путі у 25—ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.

40 Додано з- Акад.

1016

1Додано з Новг. 1.

2 Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.

3 В Іп. «хоромь рубить нашихъ». Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев1яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. і Лавр.: «І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: «Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато». 1 мовив той муж: «Скажи так Ярославу: «Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати». 1 зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: «Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом». Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).

Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (зновутаки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого,— все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що то го ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.

4 Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім1я — Петро) був одружениі з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.

5 В Іп. тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім «к» видряпано, а «і» (тобто 10) приписано після «й»; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.

1017

1 У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення іазад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, «заложена быть святая София Кьіевh»: за най новішими дослідженнями, це справжня ;іата закладин Софійського собору.

1018

1 В Іп., Хл і Лавр. хибно «Будыи»

2 Додано з Лавр.

3 У Лавр. «по 18 гривень»; це, мабуть, вірніше.

4 За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де ного осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав «поволік» із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроністсучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев’ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто сьому жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім’я першу Ярославову жону. За «КиєвоПечерським патериком», до польського полону потрапив тоді також друг Перед нави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).

5 Тобто священика Десятинної церкви.

1019

‘ В Іп. і Хл. «пробhже»; у Лавр. «прибhжа».

Цей уривок (від слів «Його ж і по справедливості…») запозичено з «Хроніки» Амартола.

3 Додано з паримійного «Житія Бориса і Гліба».

4 Буття IV, 23—24.

5 У Біблії не сказано, що вони були братами Єноха.

6 В Іп. помилково «Ламех»; у Хл. і Лавр. «Авимелех»; біблійний Авімелех, син судді Гедеона від наложниці, після смерті батька убив сімдесятьох своїх зведених братів (Кн. Суддів IX, 5).

1020

‘ Це другий син Ярослава; першим від невідомої на ім’я жони, за Новг. І, був Ілля, який помер, за дослідженнями, очевидно, в 1034 p.; далі, рахуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; жона Володимира невідома.

1022

‘ Мовиться про похід 1017 р. (див. прим. 1 до 1017 p.).

2 Цього Мстислава (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Костянтин) прославляв також Боян, як це свідчить «Слово о полку Ігоревім»; ім’я жони Мстислава, за Любецьким синодиком,— Анастасія

1024

1 Додано і Лавр.

1027

‘ За Любецьким синодиком, хрестильне ім’я Святослава — Миколай.

1030

‘ За актовими печатями і графіті Софії київської, хрестильне ім’я Всеволода — Андрій.

2 Після смерті Болеслава Хороброго у Польщі розпочалася довготривала боротьба за королівський престол, яку наш літописець пов’язав із пізнішими антифеодальними повстаннями.

1032

‘ За Татіщевим, цього ж року в Ярослава народилася дочка; це, очевидно, добре відома з французьких джерел його третя дочка — Анна-Агнеса, друга жона французького короля Генріха І Капета, апісля його смерті — третя жона могутнього французького феодала Рауля II (III), графа де Крепі і де Валуа, якого вона теж пережила. Так само добре відома з угорських джерел Ярославова дочка Анастасія-Агмунда, жона угорського короля Андрія (Ендре) І; це, очевидно, його найстарша дочка. В іс- ‘ ландських сагах згадується друга, мабуть, дочка Ярослава — Єлизавета (Еллісів); першим мужем її був норвезький король Гаральд III Суворий Сігурдссон; коли його вбили, Єлизавета вийшла заміж удруге, за датського короля Свена II Естрідсена, ставши його третьою жоною.

1033

1 У Лавр. після 6541 (1033) p. ідуть два незаповнені роки — 6542 і 6543 (1034 і 1035). Події, записані в Лавр. під 6544 (1036) р., в Іп. подані під 6542 (1034) p., а далі роки 6543 і 6544 (1035 і 1036) відсутні зовсім; після 6542 (1034) p. відразу йде знаменитий 6545 (1037) p. За Татіщевим, 1036 p. в Ярослава народився сьомий син Ігор (за актовими печатями, його хрестильне ім’я Костянтин, а за іншими, писаними джерелами, можливо, Юрій); жона його невідома.

1034

‘ За актовими печатями, хрестильне ім’я Вячеслава — Меркурій; жона його невідома.

2 У Лавр. про цей похід сказано під 1036 p. З тексту, однак, цілком ясно, що тут ідеться про події давноминулого часу, коли Ярослав тільки став київським князем (що й підкреслено словами «ввійшов у город свій», доречними в 1017 p. і зовсім не доречними тоді, коли Ярослав уже давно сидів у Києві) і ще був тісно зв’язаний з Новгородом; приєднуємось до твердження, що печеніги обложили Київ навесні 1017 p.; після перемоги над ними та пізніших пожеж (див. прим. 1 до 1017 p.) і було закладено Софію київську, яку закінчили і освятили саме 1037 p., відзначаючи 500 ліття її прототипу Софії константинопольської (532—537 pp.) та ювілей Ярослава Мудрого (див. ще прим. 1 до 1037 p.).

3 Поруб — темниця, тюрма, найчастіше підземна.

1037

‘ В Іп. стаття під 1037 p.— ювілейна, до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого. Хрестильне ім’я Ярослава було Георгій, а його друга жона Інгігерд, дочка шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунга), -відома з ісландських саг, мала хрестильне ім’я Ірина (в черницях — , Анна,— так вона названа в житіях святих). На свою честь (Георгій-Юрій) Ярослав назвав також два городи, збу-1 давані ним.— Юр’єв у Чудській землі і Юр’єв на ріці Росі.

2 Притчі Солом. VIII, 12—17.

3 В Іп., Хл. і Лавр. «урокъ» — тобто умовлену частку майна.

1039

‘ Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву «спорудив Володимир, отець Ярославів», внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом,— рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимирської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за ціпю церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам’яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою «внЪ града» (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам’яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 p. (див. тут прим. 9). Згаданий митрополит Феопемпт з’явився у Києві, як гвердять, десь у 1037 p. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) — 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім’я — Іона) — у 1008 (?)—1036 (?) роках.

1044

‘ Насправді останки князів положили в Десятинній церкві Богородиці в Києві; у Лаво. нема «в Володимири».

2 Жона Ізяслава невідома.

1047

1 За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.

1051

1 Додано з Лавр. Ларіон (їларіон), автор знаменитого «Слова о законі і благодаті», митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 p., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що їларіон десь 1053 p. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 p. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072—1073 роках зробив літописне зведення. :

2 Тобто на Афон.

3 Сюди. очевидно, зараховано й час, коли Антоній вперше усамітнився в печеру тобто, дгсь у 1033 p., ще за княжіння Ярослава Мудрого.

4 Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.

5 Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в «КиєвоПечерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печорського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный аэъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лhтъ ми сущу 17 от рожден ia моего».

4 Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.

5 Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в «КиєвоПечерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печорського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лить ми сущу 17 от рожденіа моего».

1053

‘ Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім’я — Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім’я Анастасія; це, очевидно її друге ім’я. Марія була дочкою ві зантійського імператора Константина І) Мономаха не від його тоді зовсім ста рої третьої жони Зої, дочки візан тійського імператора Константина VIII а від фаворитки (потім — четвертої жони) Скліриня. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 p.

1054

‘ Додано з Лавр. 

2 Додано з Акад.

3 Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.

1059

‘ Стрий — дядько по батькові: вуй, вуйко — дядько по матері.

1063

‘ Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.

2 У Хл. і Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.

1065

1 ‘ Ім’я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: «вь Вhто. ‘зфоз’ (тобто 6576—1068 року) івді[кта] Т (6) глhбъ князь мhрилъ їмо (ре) по лєду от тьмутороканя до |ридва. Тиді (10 000 і 4 000) сяжє [нъ] ».

2 Додано з Акад.

3 Комета Галлея; у перигелії була 122 і7 березня 1066 p., увечері стала з’явитися з 24 квітня.

4 Додано з Лавр.

5 Звідси починаючи і словами «що й сталося» кінчаючи, іде текст, запозичений із руського компілятивного «Хронографа за великим викладом», де використано «Хроніку» Амартола та її продовження.

6 Відомості про це Амартол запозичив із Біблії (Друга кн. Маккавеїв V? 1—4); можливо, тут ідеться про марево, міраж (повторно про це в літописі занотовано під 1113 р.); за іншими даними, тут також мовиться про комету Галлея, яка була в перигелії 163 p. до н. е.,— але тоді матимемо деяку неузгодженість, бо Антіох IV Єпіфан Славний помер 164 р. до н. е. під час походу на Єрусалим. Про цю саму комету Галлея говориться й далі: вона була в перигелії 66 p. до н. е. і 15 листопада 530 p. Точні дати метеоритних дощів (зорелет) •відомі з китайських хронік.

7 В Іп., Хл. і Лавр. хибно «вь Африкии», в Амартола і Акад. «въ Фракии».

8 Поприще — міра довжини, близько 700 -и.

1066

‘ Катепан — імператорський намісник, вищий воєначальник.

2 За Воскр., у Ростислава (за Татіщевим, його друге ім’я Михайло) був брат Ярополк, існування якого, однак, викликає сумніви. Жона Ростислава, за Густ., мала ім’я Ланка і, за даними Татіщева, який хибно називає її Анною, після смерті мужа вона хотіла з дітьми (тобто з синами Рюриком, Володарем, Васильком і дочкою) їхати в Угри до свого батька. Але великий князь київський Ізяслав Ярославич дітей їй не віддав і їхати не дозволив. Генеалогічні дослідження показали, що Ланка (Ілона, Олена) була дочкою угорського короля Бели І, який помер 1063 p. Отже, Ланка збиралася в Угри до своїх рідних братів — Гейзи (з 1074 p. короля Гейзи І) чи Ласло (з 1077 p. короля Ласло І Святого), де й вийшла заміж удруге за хорватського короля Дмитрія Звонимира. Після його смерті у 1089 p. Ланка, як видно, знову повернулася на Русь, до свого сина Володаря, бо 1097 p. з’являється на сторінках Густинського літопису.

1067

1 Про цю битву говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «На Немизь снопы стелють головами…»

2 В Іп. «июня», у Хл. і Лавр. «іуля».

3 Додано з Новг. І.

1068

‘ Додано з Лавр.; в Іп. тут змістова помилка, бо пропущено слова «русьскыи князи, и поб’ьдиша».

2 Звідси розпочинається вставлене в літопис «Поучения про кари божі», яке гіпотетичне приписувалось Феодосієві Печерському.

3 В Іп. і Хл. хибно «вредомъ»; у Лавр. «ведромъ».

4 Іоїль II, 12.

5 Ісайя XLVIII, 4.

6 Амос IV, 7, 9, 10; вільний і скорочений виклад.

7 Додано з Лавр.

8 Малахія III, 5 — 7, 10, 11, 13, 14; вільний виклад.

9 Ісайя XXIX, 13. 

‘° Притчі Солом. І, 28. 

” Іоїль II, 23 — 25.

12 Русалії — древньослов’янське поганське свято-моління русалкам (вілам); відзначалося чотири рази на рік — 25 грудня, б січня, на русальну неділю (див. прим. 1 до 1177 p.) і на Івана Купала (24 червня).

13 Ізяслав подався по допомогу в Польщу до свого родича, Болеслава Сміливого (з 1076 p. короля польського), сина тітки Ізяслава ДобронігиМарії, що була замужем за- Казимиром І Відновителем, і водночас небожа жони Ізяслава Гертруди-Олісави, сестри того ж Казимира.

14 В Іп. «руками яша», у Хл. «рукама яша»; у Лавр. «яша рукама», — всюди хибно.

1069

‘ Про цю втечу Всеслава (жона його невідома) потай од киян говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «Скочи оть нихъ лютымъ звhремъ въ плъночи изъ Бhлаграда, обhсися синь мьглh».

2 У Мстислава залишився син Ростислав від невідомої жони.

:і У Новг. I тут додано, що тоді погоріло Подолля (у Києві).

1070

‘ В Іп. і Хл. хибно «оу Всеслава»; у Лавр. «у Всеволода».

1071

‘ В Іп. і Хл. хибно «начаста»; у Лавр. «нарицаху».

2 В Іп. «в лодьях», у Хл. «в лодіи».

3 В Іп. хибно «мечтавше», у Хл. «метавше».

4 Додано з Лавр.

5 В Ід і Хл. «побhдити»; у Лавр. «погубити»; у Новг. І «побити».

1072

1 У Лавр. «мhсяца мая 2 день», — і але ця дата невірна, бо тоді була середа; крім того, на неділю 20 травня 1072 p. припадав празник всіх святих (отців Нікейських собор), вибраний, очевидно, для того, щоб підкреслити святість Бориса і Гліба (див. також текст під 1115 p. про перенесення їхніх останків).

1073

‘ Тобто, входить у зносини, змовляється; в 1п. «вьстаєть», у Хл. «сватается».

2 Додано з Лавр.

3 Як і в 1068 p., Ізяслав подався до Болеслава Сміливого, і той навіть розпочав якісь бойові дії на окраїнах Русі, але, воюючи з чехами, був примушений звернутися по допомогу до Святослава; при цьому Болеслав забрав Ізяславове добро, пограбував свого дядька (вуйка).

4 Успенський собор Києво-Печерського монастиря.

1074

1 Ананія, Азарія та Мисаїл.

2 Феодорова неділя (Феодора Тірона) — перший тиждень великого посту.

3 Лазарева п’ятниця — передденьЛазаревої суботи, тобто суботи шостого тижня (вербного, або цвітного) великого посту.

4 Страсна неділя — останні сім днів великого посту перед Великоднем.

5 Цвітна неділя — вербна неділя (день).

6 Цей чернець Микола виступає і в «Житії Феодосія Печорського», написаному Нестором: Микола був нечистий на руку, злодій: Ігнат, очевидно, теж не відзначався високою мораллю.

7 В Іп., Хл., Лавр. «кь», «къ»; в Акад. «оть».

8 Деякі вчені приписують цьому Іакову Мніху авторство «Пам’яті і похвали Володимирові», житій Володимира, Бориса і Гліба та інших творів.

9 Додано з Лавр. 

10 День і ніч на Русі ділилися, незалежно від пори року, на дванадцять годин (різної тривалості); друга година дня — це друга година після сходу сонця. 11 В Іп., Хл. і Лавр. хибно «вь 11 лhто».

12 Додано з Акад.

13 Смолка (Silene L.).

14 Летаргія.

15 В Іп. і Лавр. «прабошняхъ» — ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу.

16 В Іп. І Хл. “дары”, у Лавр. “раны”.

17 Далі в Іп. незаповнений другий стовпець 73 арк. (145 с.) і весь зворот 73арк- (146 с.); з арк. 74 (147 с.) розпочинається другий почерк.

1075

1 У Лавр. дата закінчення Успенського собору Києво-Печерського монастиря — 11 липня (1078 р.). у Радз. і Акад.— 3 липня.

2 Ізяслав Ярославич, вигнаний із Києва і пограбований у Польщі (див. прим. З до 1073 р.), у січні 1075 р. прибув до німецького міста Майнца, до німецького імператора, з 1084 р.— імператора Священної Римської імперії Генріха IV, і прохав у нього підмоги проти Святослава. Імператор вирядив до Києва послом трірського архієпископа Бурхарда, брата (по матері) Оди. дочки німецького графа Ліппольда Штаденського і фон Штаде), другої Святославової жони (першою, за Любеньким синодиком. була Килікія), і, природно, той не лише не заступився за Ізяслава, а привіз Генріхові IV багаті подарунки від Святос.іава — силу золота, срібла, дорогої одеж і.

3 В Іп. і Хл. хибно «смhтье». «кмhть»; у Лавр. «кметье», тобто воїни, кметі.

4 В Іп. хибно «к Соломону (у Хл. «къ послом») царю Асирииску»; за Біблією, Єзекія вихвалявся перед послами вавілонського царя (Ісайя XXXIX,

1076

1 Додано з Лавр.

2 Про цей похід Володимира Мономаха і Олега Святославича проти чехів (де тоді князював Вратислав II) на допомогу Болеславу Сміливому говорить також Мономах у своєму «Поученні».

3 Хрестильне ім’я Мстислава (за Мстиславовим євангелієм та «Ходінням» Данила Паломника) було Федір; мав він ще й третє ім’я — Гаральд.

1078

1 Така річка невідома; ймовірно, що це права притока Сули Оржиця.

2 Додано з Акад.

3 Додано з Лавр.

4 Притчі Солом. III, 34.

5 Ієремія IX, 23.

6 Про це нахваляння і загибель Бориса говориться також у «Слові о полку Ігоревім»: «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя».

7 Отже, подвійний саркофаг (рака) Ізяслава стояв у церкві Богородиці. Але в якій? Вважають, що в Десятинній, однак цього уточнення в тексті немає, хоча воно наявне у літопису в 14 випадках із безсумнівних 16. Відсутність уточнення не випадкова, бо йдеться про сусідню з Софією церкву Успіння Богородиці, про яку говорилося під 1039 p. (див. там прим. 1) і де археологами знайдено сім кам’яних (шиферних) плит гробниці, ясно, що княжої. Мармурова зникла, бо цінність її дуже велика, можливо, під час загибелі цієї та інших церков, спалених 12 березня і в наступні дні 1169 p. (див. далі текст літопису) . Софійський перший та Воскресенський літописи твердять, ніби Ізяслава було покладено в Софії, але у світлі вищевикладеного ясно, що це помилка. Крім того, стосунки Ізяслава з киянами були такі, що його ніяк не могли покласти в престижній митрополії — Софії, і в «Слові о полку Ігоревім» сказано, що тіло князя допровадили «ко святhи Софии, къ Киеву», тобто «до», а не «в»; Софія тут є символом Києва.

8 В Iп. і Хл. хибно «ни», «ну»; у Лавр. «но».

9 Перше поел Павла до фессалонікінців V, 14.

10 Єванг. від Іоанна XV, 13.

11 Притчі Солом. XVII, 17.

12 В Іп. «и от»; у Лавр. «Иоанъ».

13 Перше поел. Іоанна Богослова IV, 16 — 18, 20, 21.

1079

‘ Тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман.

2 У Лавр «й доселh»;в Іп. і Хл. невдале переосмислення — «и до сего лhта»; існує припущення, що це ритмізоване речення є уривком якоїсь пісні про «красного Романа», котрого оспівував і славетний Боян; за актовими печатями, друге ім’я Романа було Борис.

3 схоплений тмутороканськими хозарами за ініціативою, очевидно, Всеволода, Олег Святославич (у «Слові о полку Ігоревім» він має промовисте співчутливе прізвисько «Гориславич») був засланий у Візантію, з імператорським двором якої Всеволод мав тісні зв’язки. Олег пробув у засланні чотири роки, два із них — на острові Родос, про що згадує у своєму «Ходінні» Данило Паломник. На засланні Олег одружився з Теофанією (Феофано) Музалон (див. про це ще прим. 4 до 1115 p.). Посадник Ратибор мав (за актовими печатями) хрестильне ім’я Климент.

1084

‘ Гречники — купці, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем. Захопивши і пограбувавши гречників, Давид шкодив торговим інтересам Русі, і тому Всеволод Змушений був дати цьому князеві-ізгою город Дорогобуж.

1085

‘ Не жону, а військо, дружину. 2 Жона Ярополка Ірина (перше ім’я її — Кунігунда), як свідчать німецькі джерела і висновки дослідників, була дочкою німецького графа Отто Орламюндського (фон Орламюнде); за цими ж джерелами, одну з їхніх двох дочок, Мехтільду, було видано за німецького графа Гюнтера І Шварцбурзького (фон Шварцбург).

1086

‘ За грецькими джерелами та науковими дослідженнями, Янка (Анна) була нареченою Константина, сина візантійського імператора Константина Х Дуки і його другої жони Євдокії Макремволітиси, але шлюб не відбувся, бо нареченого силоміць постригли в ченці, а тоді постриглася в черниці і Янка. У Лавр. весь матеріал, поданий в Іп. під 1086 p., опущено, а матеріал наступного, 1087 p., викладено під 1086 p.

1087

‘ Очевидно, Ярополк мав на увазі Рюрика Ростиславича.

: Додано з Лавр.

3 З різних джерел, зокрема актових печатей, відомо, що Ярополк мав третє (католицьке) ім’я Петро, а друге, хрестильне, було Гаврило.

1088

1 Ідеться про освячення закладеної 1070 p. Михайлівської церкви Видобицького монастиря; оскільки при освяченні строго додержувались патрональних (храмових) днів, то можна думати, що й ця урочистість відбулася 8 листопада, у велике (соборне) свято Михаїла архангела. 8 (?). XI (?) 1088

1089

‘ Мовиться про освячення в неділю 14 серпня 1089 р. (дата — з «КиєвоПечерського патерика»), напередодні свята Успіння богородиці, закладеного 1073 p. Успенського собору (церкви Успіння Богородиці) Києво-Печерського монастиря. У Новг. І після цих відомостей сказано, що померла (невідома на ім’я) дочка Всеволода.

2 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «ігуменомь».

3 Цей печорський ігумен Іоанн (Іван) і склав, як доводять, літописне зведення у 1093 — 1095 pp., закінчивши розповідь подіями 1093 p.

. 1090

‘ Про обгрунтування можливої дати освячення див. прим. 1 до 1088 p. 

2 Додано з Лавр.

3 В Іп. «й пристрою (у Хл. «прикроутоу») в нhи велику створи»; у Лавр. «и пристрой ю великою пристроек)», — ідеться про багате внутрішнє оздоблення: розпис, мозаїку, ікони, різні церковні шати і т. д.

4 У Лавр про нього сказано: «був скопець, високий тілом».

1091

‘ Розповідь про те, як було викопано і перенесено мощі Феодосія, ведеться від першої особи і в «Києво-Печерському патерику», де вона приписана «Нестору мниху». Текст нижче: «Я ж приготував того дня мотику», у Воскр. має таку редакцію: «Аэъ же грhшныи, иже и лhтописаніе ее въ то время писахъ, вземъ мотыку начахъ прилежно копати».

2 Ім’я Марка додаємо тому, що в «Києво-Печерському патерику» говориться саме про нього як копача могил ченцям.

3 Варимантія (гр.) — верхня важка чернеча одежа без рукавів.

4 Про першу годину дня див. прим. 10 до 1074 p. ‘

5 В Іп. хибно «посhщеньемь»; у Лавр. «пощеньемь».

6 У 1091 p. сонячне затемнення було справді о другій годині після сходу сонця 21 травня.

7 Ідеться про падіння на землю великого метеорита, вогненний слід якого вважали за небесного змія.

1092

‘ В Іп. «ізгоряхуся»; у Лавр. «вьзгарахуся».

2 В Іп. хибно «Посhченъ»; у Лавр. «Пhсочень».

3 Додано з Лавр.

4 В Іп. хибно «хрест», у Хл. «крсты» у Лавр. «корсты».

5 Філіппів день (день пам’яті апостола Філіппа) припадає на 14 листопада; м’ясопуст (м’ясниці) — передостанній (перед масляною) тиждень перед великим постом; у 1093 січневому році м’ясопуст припадав на 14 — 20 лютого: можна припустити, що така велика смертність у Києві була викликана ускладненнями після осінньо-зимової епідемії грипу.

1093

‘ Додано з Акад.

2 В Іп. і Хл. хибно «не хотhти»; у Лавр. «не доходити».

3 Тіун, тівун, тивун — управитель княжого господарства, дворецький, слуга, який виконував також судові та адміністративні обов’язки.

4 В Іп. і Хл. «грабити люди и продаяти»; «продаяти» — від слова «продажа», яке означало грошовий штраф на користь князя за різні вчинки і злочини (крім убивства); ці продажі перетворилися у справжнє здирство з народу.

5 В Іп. хибно «моего», у Хл. і Лавр. «его».

ь Світла неділя — великодній тиждень; антипасха — наступна неділя (день) після Великодня.

7 У Хл. «в ыстебу»; у Лавр. «выстобъку».

8 Себто в Михайлівському Видобицькому монастирі.

9 В Іп. і Хл. хибно «ему»; у Лавр. «има» (двоїна).

10 У підземеллі Софійського собору, в усипальниці київських князів, 1961 p. між різними останками знайдено череп Ростислава; у черепі стримів залізний наконечник стріли. Звідси ясно, чому молодий і здоровий, що умів плавати, Ростислав раптом став тонути перед очима Володимира: він був смертельно поранений. Про його загибель у Стугні говорить і «Слово о полку Ігоревім». Ця ріка, «пожръши чужи ручьи и стругы, рострена къ устью, уношу князю Ростиславу затвори днh при темнь березh. Плачется мати Ростиславля по уноши князи Ростиславh».

” Уже було зауважено (див. прим. 39 до 1015 p.), що важливі походи та битви русичі-християни нерідко приурочували до християнських свят.

12 Амос VIII, 10.

13 Левіт XXVI, 17, 19, 20, 25, 32, 31, 28.

14 Додано з Лавр,

15 У давні часи вважалося,.що кочові східні народи, отже й половці, походили від біблійного Ізмаїла і його матері Агарі.

16 Посд Павла до римлян V, 20 (текст переосмислено).

17 Даниїл III, 32.

18 Псалом CXVIII, 137. ,

19 Єванг. від Луки XXIII, 41; мається на увазі один із двох розбійників, розіп’ятих разом з Ісусом Христом. –

20 Іов І, 21.

21 Псалом СІІ, 10.

22 В Іп. і Хл. «тако же»; у Лавр. «якоже».

23 Тут закінчується літописне зведення ігумена Іоанна, а далі йде текст Нестора, доповнений вставками третього редактора 1118 — 1119 pp. (розповідь Гуряти Роговича, повість Василя про осліплення Василька Ростиславича).

1094

‘ У Лавр. «мhсяца августа въ 2б». 16.V111 1094 

1095

‘ Насправді це був самозванець, що видавав себе за Константина, убитого ще 1073 p. сина візантійського імператора Романа IV Діогена від першого шлюбу: самозванець з’явився в Константинополі, його схопили, заслали в Херсонес, звідки він утік і з половцями напав на Візантію; тут його схопили вдруге.

j В 1п. «Ельбhхъ»; у Лавр. «Ольбегь»

4 Сиропусна неділя, або масляна,чи маснчця — останній тиждень перед великим постом; розпочинається з понеділка (див. ще прим. 5 до 1092 p.).

5 Засаківці — люди з околиць города Сакова.

1096

‘ Від Чернігова до Стародуба приблизно 185 км (по ймовірній дорозі): отже. утікаючи, Олег подолав цю відстань десь за один-два дні.

2 Що це була неділя саме 25 травня, видно із синхронності половецьких ударів; крім того, половці ударили тоді, коли ні Святополка, ні Володимира у Києві не було.

3 У Лавр. «месяца мая ЗО».

4 В Іп., Хл. і Лавр. «июля», але треба «июня», бо п’ятниця у 1096 p. припадала на 20 червня;дати 8 (9) і 16 червня проставлено на основі розрахунків відстаней і темпу походів: переправу через Дніпро на Зарубському броді визначаємо на ніч із 18 на 19 червня, бо цього не помітили половці.

5 В Іп. і Хл. «по ггhску»; у Лавр. «болоньє».

6 Додано з Лавр. В Іп. «ї пожгоша манастырь Стефанечь деревнh. и Германечь»; у Лавр. «й вьжгоша Стефановь манастырь и деревнhи Герьманы». 

7 В Іп. «ко оугу сторонник»; у Лавр. «къ угу устроении».

8 Псалом LXXXII, 14 — 17; Нестор подав такий скорочений виклад, який незрозумілий без доповнень, узятих із Біблії.

9 В Іп. і Хл. «аще ли»; у Лавр. «ищьли».

10 Про походження половців та інших східних народів літописець розповідає на основі «Одкровення» — твору невідомого автора, який приписували єпископові Мефодію Патарському. Літописець використав також «Хроніку» Амартола («Другі ж говорять…»).

11 За Біблією (Буття XVI, 15), Ізмаїл, син Авраама (Аврама), був народжений не від безплідної тоді його жони Сари, а від Сариної рабині Агарі.

12 Після.цього в Лавр. уміщено «Твори» Володимира Мономаха, переклад яких друкуємо після тексту Іп.

13 В Іп. і Хл. «своего же»; у Лавр. «моего же».

14 Додано з Лавр

15 В Іп. і Хл. хибно «и Переяславц’ь»; у Лавр. «и перея».

16 У Лавр. «Кунуи»; 1103 р. у Лаврі він згадується серед убитих ханів під ім’ям Куман, а в Іп. тут має ім’я Кунам.

17 Оскільки за візантійським літочисленням рік розпочинався 1 вересня, то перша половина березня 1097 січневого року припадала на середину 6605 (1097) візантійського року, тобто на половину п’ятого, або четвертого з половиною індикта (про індикт див. прим. 1 до 852 p.).

1097

‘ У великій статті 1097 p. розповідається про події з осені 1097 р. по ЗО серпня 1100 p., насамперед про долю князя Василька Ростиславича теребовльського. Відомості ідуть від безпосереднього свідка подій — киянина Василя, боярина Святополкового. Василь був присутній на вузьких княжих нарадах, при осліпленні Василька, супроводжував його до города Володимира і короткий час перебував тут як посадник Святополка. Цю дуже яскраву повість Василь або написав сам, або її хтось записав з його детальної розповіді.

2 Додано з Лавр.

J У Хл. «в ыстьбоу»; у Лавр. «вь истобку»; в Акад. «в комору».

4 Тобто на день архангела Михаїла (8 листопада).

5 У Лавр «ведоша (в Акад. «везоша») и Бhлугороду», але ці дані хибні, бо тут про Білгород сказано як про «градъ малъ», а це може стосуватися лише Звенигорода; Білгород був центром удільного князівства.

6 В Іп., Хл. і Лавр. «в ыстобъку», — ідеться про невелику хату, хижу, в якій топили.

9 Це підтвердження, що княгиня Анна (за здогадами, половчанка) була не матір’ю Володимира Мономаха, а мачухою.

10 Додано з Акад.

В Іп., Хл. і Лавр. «приближися», хоже тлумачитися двояко: «набли(Я» і «настав»; великий піст у 1098 р. |ючакя в понеділок 8 лютого.

12 В Іп. хибно «вьзвеселися», у Хл. “възвеличися”

13 У 1098 p. Великдень був 28 беіШМ.-

14За Татіщевим, Володар прикликав собі підмогу угрів; королем тоді там у» Кмоман, двоюрідний брат Василька W. далі прим. 24).

15 В Іп. на «созвониша» виправлено слово «созваша»; у Хл. і Лавр. «созваша».

16 Відомо про двох синів Василька (див. прим. 4 до 1124 р.), а тут в оригіналі стоїть не двоїна — «растр-ьляста», «Василковича», а множина — «растрhляша», «Василковичи», — це або помилка, або у Василька було більше синів (що дуже сумнівно), або — найімовірніше — тут просто йде мова про Василькових воїв.

17 Второзакония XXXII, 41, 43.

18 Давид звернувся по допомогу до свого родича: князь польський Владислав I Герман був сином Казимира І Відновителя, а Казимир був одружений з Добронігою-Марією, сестрою Ярослава Мудрого, тіткою Давидового батька Ігоря Ярославича (наш літопис нотує шлюб Казимира під 1043 p., але дослідники відсовують цю подію до кінця 1038, початку 1039 чи на осінь 1039 p. (що ймовірніше).

19 Родинні стосунки Святополка Ізяславича з Владиславом І Германом були такі самі, як і в Давида, і навіть тісніші, бо Ізяслав Ярославич, батько Святополкіч, був одружений з Гертрудою-Олісавою, сестрою Казимира І Відновителя, а згадана Доброніга-Марія, жона Казимира, була тіткою також Ізяслава Ярославича.

20 В Іп. «и въ Святополка» видряпано і викреслено, але помилково; у Лавр. «у Давида и у Святополка».

21 Тобто, Ізяслава Ярославича та підступно вбитого Ярополка Ізяславича.

22 В Іп. хибно «Святополкъ»; у Хл. і Лавр. «Володарь».

23 В Іп. тут дуже попсований текст, із виносками: «й Давиду рЪша на ц-hлован пришел еси. и рече Давидъ».

24 В Густ. тут додано: hІ вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи ного, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей». Кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати».

25 Додано з Татіщева; звідси можна зробити висновок, що Давид був одружений з дочкою Ростислава Володимировича від Ланки; отже, в обложеному Перемишлі Коломан держав і свою тітку, і двоюрідну сестру.

26 Кількість дуже перебільшено; Ян Длугош пише про вісім тисяч.

27 За польськими джерелами, тоді було вбито і другого угорського біскупа — Лаврентія.

28 В Іп. «вышегородци» (при цьому літери «ро» написані по вишкрябаному «в», а зверху над «ро» дописано літеру «д»); у Лавр. «выгошевци»; ідеться про жителів города Вишеги (Вишегова, Вигошева).

29 В Іп. хибно «пустиша», у Хл. «подступиша».

30 Забором, забрала, забороло, забрало — поміст на городському валу з дерев’яною стіною (бруствером), що захищала від стріл.

31 Ім’я Мстиславового батька в літописах не зустрічається, але Всеволод відомий із «Ходіння» Данила Паломника — тут згадується Мстислав-Андрій Всеволодович; жона Всеволода невідома. Напад на город Володимир саме 5 серпня теж не випадковий: переможці хотіли бути в городі на Преображення (другий Спас), тобто 6 серпня.

1098

‘ Про цю подію вже говорилося під 1097 

1099

‘ Про ці події теж говорилося під 1097 p.

2 Шостий час — очевидно, церковний час, який припадає приблизно на 12 годину дня; знамения являло собою гало — оптичне явище в атмосфері.

3 В Іп. «стязи», у Хл. «стези».

1100

‘ Додано з Лавр.; в Іп. і Хл. дати немає.

2 У Лавр. «августа во 10 день»; вірогідніша дата 14 серпня, бо це перед.

3 Додано з Воскр.

4 В Іп. «и Божескомh, во острозh», у Хл. «в боузскомъ въ острозh»; у Лав) «в Бужьскhмь. въ Остромh»

5 В Іп. і Хл. хибно «с-hдяше»; у Лавр. «сhде». 6 Про події Увітицького з’їзду ЗО серпня 1100 року коротко говорилося також наприкінці 1097 p.

1101

‘ Додано з Лавр.; можливо, однак, що слова «въ 9 час дне» — це невірне переосмислення слів «индикта 9».

2 У 1101 березневому році середа припадала не на 14, а на 24 квітня.

3 В Іп. і Хл. «затворися»; у Лавр. «заратися» — і це, гадаємо, правильно.

4 В Іп. і Хл. хибно «заступи»; у Лавр. «заста».

5 В Іп. хибно «съ братьею»; у Лавр. «брать ею» (двоїна).

1102

‘ Додано з Лавр.

2 У Лавр. «декабря».

3 В Іп. «в ыстобцh»; у Лавр. «въ избь».

4 Ідеться про північне сяйво.

5 5 лютого 1102 p. затемнення місяця не було; отже, тут іде мова або про якесь атмосферне явище, або, що, мабуть, вірніше, про місячне затемнення 5 квітня 1102 р.; на Русі воно неї спостерігалося, але в Польщі було видне, і про нього, можна думати, розповіли посланці Святополка, які восени одвели туди його дочку Збиславу (див. нижче); напівстерте «апрhля» переписувач прочитав, мабуть, як «еевраля».

6 Мовиться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).

7 Татіщев у другій редакції своєї історії свідчить, що в Ярослава Ярополковича залишився син Юрій. Це явна помилка, і про це нема мови в першій редакції твору. Татіщев створив Юрія Ярославича, сина Ярослава Ярополковича, із Юрія Ярославича, сина Ярослава (Ярославця) Святополковича.

8 За Тверським збірником, хрестильне ім’я Андрія — Стратилат; дату народження подаємо за Никои.

1103

‘ В Іп. hв село»; у Хл. і Лавр. «в село его», — ідеться не про село як населений пункт, а про оселю, осідок, місце мешкання і господарювання селянина.

2 Оскільки далі сказано, що битва з половцями сталася 4 квітня, а до річки Сутіні руські війська ішли чотири дні, то вони виступили від Протолчів і Хортиці 31 березня; прибуття сюди було, — за багато разів підкресленою нами традицією, — точно розраховане на свято, на Великдень, який 1103 p. припадав на 29 березня.

3 Додано з Лавр.

4 Псалом CXVII, 24. 

5 Псалом LXXIII, 13, 14.

1104

‘ Тобто дочку Володаря Ростиславича, за грецькими джерелами — Ірину, було видано за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія І Комнина; повели її в день пророка Іллі.

3 Додано з Лавр.

4 Ідеться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).

1105

‘ Додано з Лавр.

2 У Хл. «вь 22», але це хибно, бо тоді була середа.

3 В Іп., Хл. і Лавр. «въ 13 день», але це невірно, бо тоді була середа, а неділя припhдала на 3 і 10 грудня; приймаємо першу дату, якою можна палеографічне пояснити помилку переписувачів (хоча в Никанорівському літопису стоїть 10 грудня). 

4 Комета.

1106

‘ У Лавр, не сказано, що половців догнали аж біля Дунаю.

2 Додано з Лавр.

3 Замість цього речення про повне затемнення сонця, що сталося 1 серпня 1106 p., у Лавр. таке: «В то же лито прибhже Избыгнhвъ к Святополку», — ідеться про втечу до Києва польського князя Збігнєва, сина Владислава I Германа, від рідного брата Болеслава Кривоустого, між якими точилася боротьба за владу. Після мови про затемнення сонця в Іп. на арк. 97 прогалина у тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.

4 За дослідженнями, хрестильне ім’я Святоші було, очевидно, Панкратій. Жона його мала (за Любецьким синодиком) ім’я Анна і, згідно з висновками учених, була дочкою Святополка Ізяславича.

1107

1 У Хл. і Лавр. місячні і сонячні круги вирахувано хибно — 4 і 8. Круг (коло) місяця — дев’ятнадцятирічний період, після якого місяць-молодик і місяць уповні знову припадають на те саме число певного місяця; круг сонця — двадцятивосьмирічний період, після якого дні тижня (неділя, понеділок і т. д.) припадають на ті самі числа того ж місяця, що й 28 років тому. їх визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» відповідно на 19 чи 28; остача (або числа 19 чи 28) і буде числом круга (кола) місяця чи сонця.

2 Ім’я Гіди (Гіти) відоме з датських джерел; вона була дочкою останнього англосакського короля Гарольда II Годвінсона.

3 Далі в Іп. на арк. 97 друга прогалина, теж на тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.

4 Отже, за дві доби (13 і 14 серпня) вони промчали понад 225 км (від Хорола до Києва по прямій).

5 Олісава (Єлизавета) — це друге ім’я жони Ізяслава Ярославича, матері Святополка Ізяславича, яке їй дали на Русі; воно встановлене на основі графіті Софії київської; з польських джерел відоме її перше ім’я — Гертруда; вона була дочкою польського короля Мешка II Ламберта, сестрою князя польського Казимира І Відновителя.

6 В Іп. хибно «Акаепиду дщерь. Яневу внуку»: у Лавр. «Аєпину дщерь, Гиргеневу внуку».

7 Додано з Акад., але там інше число місяця — «февраля 5».

1108

‘ День іакладин — не випадковий; це дата смерті Ольги (і підтвердження істинності цієї дати, відомої з «Пролога»); зауважимо, що в Новг. І закладини датуються наступним 6617 (1109) p., тоді це буде ще й 140 літ з дня смерті Ольги.

2 Синодик (пом’яник) — церковна книга, у яку вписують імена померлих — переважно духовних осіб чи княжого стану — і тих взагалі, ще дбали про дану церкву, — для поминання їх ііід час служби божої.

J В Іп. і Хл. по-чернечому «Єрина»; у Лавр. «Катерина», «иулия в II».

1109

‘ У Лавр. «иулия вь 10 день». За німецькими джерелами, першим мужем Євпраксії (після коронації — Адельгейди) був німецький (північносаксонський) маркграф Генріх Довгий Штаденський (фон Штаде); після його смерті вона стала другою жоною німецького імператора Священної Римської імперії Генріха IV, від якого зазнала багато горя і знущань. Після смерті Генріха IV Євпраксія повернулась до Києва і прийняла чернецтво (див. про це під 1106 p.). 2 Ідеться про Сіверський Донець.

1110

‘ Речення це вписане в Іп. помилково (у Хл. і Лавр. його нема); див. попереднє речення.

2 В Іп. хибно виправлено «оу Чина» на «ідучи назадъ, много селъ», у Хл. «полонъ оу тчючина».

3 Ідеться про вогні Ельма — тихі електричні розряди, що мають вигляд пучків світла, які виникають над різними шпилями, гострими вершинами скель тощо; спостерігається це явище під час грози, заметілі, пилових бур. Перша година ночі — перша година, коли починається ніч, себто після заходу сонця (див. також прим. 10 до 1074 p.).

4 Псалом СІІІ, 4.

5 Вихід XIII, 21.

6 Вихід XXIII, 23.

7 Вихід XXIII, 20. Цією біблійною цитатою, а далі припискою Сильвестра, ігукена Михайлівського Видобицького монастиря, що він написав «книгы си, Лhтописець», закінчується Лаврентіївський список «Повісті минулих літ», В Іпатському і Хлєбниковському списках продовжується суцільний текст.

8 Псалом ХС, 11.

9 Це уривок із «Анкората» («Якоря віри») — твору Єпіфанія Кіпрського.

10 Про острови див. прим. 18 у недатованій частині літопису.

” В Іп. «побидити», у Хл. «побити». 

12 В Іп. «не бий», у Хл. «не оубіи».

13 Даниїл VIII, 20 — 22.

14 Вихід XXIII, 23 або XXXII, 34. 

1111

1Імена цих трьох князів наводяться в Лавр.

2 Додано з Лавр.

3 Тобто у неділю, якою закінчується третій тиждень великого посту; у понеділок розпочинається четвертий (середохресний) тиждень посту; за церковним календарем, тиждень розпочинається не з понеділка, а з неділі (див. ще прим. 2 до 1170 p.).

4 Мова йде про Сіверський Донець; в Іп. хибно «поидоша», у Хл. «придоша».

5 В Іп. і Хл. хибно «полкы».

6 Тропар — короткий спів, що прославляє якогось святого або церковну 1 подію; кондак — спів, що коротко мовить про суть якого-небудь свята або славить святого; канон — великий спів, що складається з двох чи більше (звичайно дев’яти) пісень на честь богородиці, хреста господнього тощо.

7 Додано з Воскрі

8 Наступна розповідь запозичена з ^ «Хроніки» А.мартола, в яку історик у свою чергу вніс у власний текст цитати з Іоанна Златоустого, Єпіфанія Кіпрського та з біблійних книг; у літопису переклад з «Хроніки» такий темний, що доводилося звертатись до грецького оригіналу.

9 Додано з грецького оригіналу «Хроніки» Амартола.

10 Захарія І, 12.

” Даниіл X, 6.

13 Ісус Навін V, 13, 14.

14 В Іп. і Хл. хибно «Суриськиихъ», «Соурискых»; у «Хроніці» Амартола «Асоуриискыхъ»; у Біблії сказано про 1S5 тисяч.

15 Четверта книга Царств XIX, 35.

16 Даниїл XIV, 31 — 36.

17 У Книзі Товіта (VI, 3 — 9; VIII, 2, 3; XI, 1 — 12) говориться, що коли Товія, син сліпого Товіта, якось пішов митися до ріки Тігр, то з води вирнула риба і хотіла його проковтнути. Рафаїл знелів юнакові схопити рибу і вирізати з неї серце, печінку і жовч, щоб зцілювати недуги, наслані дияволом. Поклавши в кадильницю серце й печінку, Товія вигнав біса ‘з своєї нареченої, а потім помазав жовчю більма свого отця, і той прозрів.

18 Второзакония XXXII, 8.

19 В Іп. і Хл. хибно «ради».

20 Діяння апостолів XII, 13 — 15.

21 Єванг. від Матфія XVIII, 10.

22 В Іп. і Хл. хибно «Измуреньсть»,

23 Апокаліпсис II, 8, 9.

24 Поел. Павла євреям І, 14,

23 Даниїл X, 1 — 21; у цьому тлумаченні Іпполита виклад матеріалу подано не в біблійній послідовності; частини тексту в Біблії нема.

26 Вихід XXXIII, 2, 3.

1112

‘ Невідома на ім’я дочка Мстислава Володимировича була третьою жоною Ярослава (Ярославця; за актовими печатями, його хрестильне ім’я’ — Іван) Святополковича; першою (за угорськими джерелами) була невідома на ім’я дочка угорського короля Ласло І Святого; другою (за польськими документами) — невідома на ім’я дочка польського князя Владислава І Германа. Третю жону Ярослав вигнав у 1118 p., і про це, хоч невиразно, далі говориться в Іп. (див. прим. 1 до 1118 p.).

2 Шлюб цей не був щасливим. Коломан (Кальман), тридцятивосьмилітній удівець, один із найосвіченіших монархів свого часу, горбатий, косоокий, патлатий, кульгавий, заїка, що страждав від болю голови, звинуватив свою другу жону Єфимію в невірності і через кілька місяців після шлюбу відіслав її до батька Володимира Мономаха, і в Києві вона народила сина Бориса, Цей Борис пізніше вів затяту боротьбу за угорський престол, одружившись, як доводять, із родичкою візантійського імператора Іоанна II Комнина і його жони Піроски-Ірини, дочки угорського короля Ласло І Святого. Загинув Борис 1154 p. в одній із битв од стріли якогось із власних половців, котрих він очолював.

3 Ім’я — з Любецького синодика.

4 Мабуть, не 25, а 20, бо інакше Іоанн не міг би бути присутнім на перенесенні мощей Феодосія Печерського 14 серпня 1091 p.

5 В Іп. і Хл. «неділь масленоh в четвергъ», але в 1113 р. на 9 лютого припадав недільний день М’ясниць.

1113

‘ Затемнення сонця літописець датує не лише за юліанським календарем, але й за календарем місячним; в Іп. помилково додано «к» (20) після «в» (9).

2 Про це знамення-міраж говорилося під 1065 p.

3 У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: («Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам’ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуку інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва»).

4 За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім’я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім’я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі, — для християнізованої Русі це був факт високого престижу.

5 Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.

6 За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина (Гліба), невідомого з інших джерел, якого в 1118 p. перевів до Переяславля.

7 Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім’я дочка якогось поморського князя.

8 Це речення повинно б стояти на початку 1114 p. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

9 Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205 — 206);далі текст переписано третьою рукою.

1114

‘ У Лавр. «марта вь 17».

2 Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в Х — XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе «я», — це третій літописець, невідомий на ім’я.

3 Ідеться про руський компілятивний «Хронограф за великим викладом», оснований на «Хроніках» Амартола та Іоанна Малали.

4 В Іп. хибно «право».

5 Текст узято з «Хроніки» Амартола через згаданий «Хронограф».

6 Наведений уривок — це кінець першої книги «Хроніки» Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну»; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

7 Тут в Іп. прогалина, для вставки числа.

8 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

9 Наведений текст (від слів «А після цього…») — початок другої книги «Хроніки» Малали.

10 Псалом CXXXIV, 6, 7. 

” Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

1115

‘ В Іп. і Хл. хибно «с попомъ».

2 В Іп. «орници»; у Лавр. «орничh»; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова 2.V 1115 «рhжючи»: біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).

3 В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

4 У Лавр., очевидно, хибно, «въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім’я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

1116

1 В Іп. і Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к Мhньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.

2 В Іп. і Хл. хибно «Жельди», «желди»; у Лавр. «Желни». 

3 Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

4 За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (див. ще прим. З до 1136 p.).

5 В обох випадках ідеться про Сіверськии Донець.

6 У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевь и Сугровь».

7 У Татіщева Предслава (в Іп. і Хл. хибно «Предъславна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 p., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 p.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065 — 1067 pp. її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.

1117

‘ Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 p.

2 В Іп. і Хл. хибно «Ольговичь»; можливо, треба читати «і Давид [Святославич, і] Ольговичі».

3 За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112 р.).

4 Ідеться про дунайських болгар.

5 У Лавр. «въ 16 день» і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача «Повісті минулих літ», яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.

6 Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.

7 Це речення тут не на місці, далі воно правильно вписане під 1119 р.

8 На річці Альті 1015 р. було вбито Бориса.

9 Це речення, як підтверджує Лавр., повинне закінчувати першу фразу під 1118 р. (стояти після слів «бояри його відступили од нього»).