Аналіз вірша “Сад” Володимир Сосюра – тема, ідея, художні засоби, віршовий розмір
“Сад” Сосюра аналіз вірша (паспорт)
Рік написання – 1928
Рід літератури – лірика
Вид лірики – громадянська (патріотична) лірика.
Жанр: вірш
Тема вірша “Сад”: розповідь про ті труднощі, страждання, яких зазнала Україна впродовж історії, про її боротьбу, нескореність.
Ідея “Сад”: засудження тих, хто поневолював, катував рідний край, возвеличення мужніх борців за волю і процвітання України.
Основна думка: Це ти той сад, краю мій, Колись порубаний катами!.. Над золотими берегами Ти знов шумиш, такий рясний!..
Віршовий розмір “Сад”: ямб.
Римування: кільцеве перемежовується з перехресним.
Художні засоби “Сад” Сосюра
Епітети: «одвічна тюрма», «криваві стежки», «Безкраїй розпач», «музичний буревій», «золоті береги».
Порівняння: «тягли із рук, як сон блідих», «мчав, мов рокоти ріки».
Метафори: «плакав чорний крук», «не обурювали грати», «струни плакали», «спів схвилював серце», «сад шумів», «сад повстав», «сміялись зорі…».
Риторичні оклики: «О, будьте прокляті, кому Назад повернуто обличчя!», «Ви ж розумієте,— віки Не знали ми, чиї ми діти!», «Він нам кричав про волі гнів, Щоб ми повстати захотіли!», «І ми здригнули!.. Його рубали, а він ріс!», «На місці зрубаного дуба Росли нові!..І навіть хмиз Угору дерся!..», «Краю мій!», «Це ти той сад, о краю мій, Колись порубаний катами!.. Над золотими берегами Ти знов шумиш, такий рясний!..».
“Сад” Володимир Сосюра вірш читати
В огні нестримної навали
рубали, різали наш сад…
А ми дивилися назад
і за минулим сумували…
Руками власними тюрму
творили ми собі одвічну…
О будьте прокляті,— кому
назад повернуте обличчя!
Кати нас брали на штики
за слово, правдою повите…
Ви ж розумієте?! Віки
не знали ми, чиї ми діти!..
Хтось застромив у серце шило
в чеканні марному весни…
В саду розкішному лишились
одні пеньки та бур’яни.
Кати на струни наші жили
тягли із рук, як сон, блідих…
І з нас співців собі купили,
щоб грали їм на струнах тих.
Ми йшли кривавими стежками,
нам тільки снився волі гук.
І похоронно над полями
кричав і плакав чорний крук…
Він нам кричав про волі гнів,
щоб ми повстали, захотіли!..
Й кривавий дзюб об струни-жили
в безкраїм розпачі точив…
Коли ж приходили раби
володарям на струнах грати,
серця не тисло від журби
і не обурювали грати…
А струни плакали… Не в бій —
вони нас кликали в утому…
Та от прийшов співець новий
і в струни вдарив по-новому.
І ми здригнули!.. Душі громом
залив музичний буревій,
що мчав, мов рокоти ріки,
що рвався вдаль крізь піну шалу!
І розцвіли старі пеньки,
і бур’яни травою стали…
Це вдень було, коли той спів
так схвилював серця всім хорі…
А уночі вже сад шумів
і крізь гілля сміялись зорі…
Так несподівано і скоро
наш сад постав і зашумів…
Його рубали, а він ріс!
На місці зрубаного дуба
росли нові!.. І навіть хмиз
угору дерся!.. Краю любий!..
Ми дочекалися весни,
ми вже підходимо до брами!..
Це ти той сад, о краю мій,
колись порубаний катами!..
Над золотими берегами
ти знов шумиш, такий рясний…
1928, Харків
добрий сайт все як в школі
Гарний сайт. Добре жопомагає в навчанні та для підготовки до к.р.