«Саломея» (фр. Salomé) – одноактна трагедія Оскара Уайльда. П’єса написана Уайльдом французькою мовою в 1891 році. В основі трагедії історія Соломії, персонажа Нового Завіту. Саломея – пасербиця тетрарха Ірода Антипи, яка зарачувала Ірода виконанням Танцю Семи Покривал. До жаху вітчима і до радості своєї матері Іродіади вона вимагає в нагороду голову пророка Іоканаана (в Біблії Івана Хрестителя) на срібному блюді. Трактування біблійного сюжету викликало скандал в Англії. П’єса довгий час перебувала під забороною
«Саломея» скорочено
Згідно з Євангелієм від Марка, зв’язок Ірода Антипи з Іродіадою, дружиною його зведеного брата (ймовірно Філіпа) публічно засуджувалася Іоанном Хрестителем, що послужило причиною ув’язнення, а в подальшому і страти Іоанна. За Марком Антипа був проти страти Іоанна, «знаючи, що він муж праведний і святий» (Мк. 6:20), і погодився на неї лише тому, що пообіцяв дочці Іродіади Соломії виконати будь-яке її бажання. За Матвієм Антипа і сам «хотів убити його, але боявся народу, бо того вважали пророком» (Мф. 14: 5).
У п’єсі Оскара Уальда Саломея закохується в ув’язненого Іоканаана, тричі просить дозволу торкнутися його тіла, поцілувати його волосся, і нарешті, губи, але пророк тричі відкидає її і обсипає прокльонами, також як і її матір. Молодий стражник, закоханий в Соломію, чуючи її визнання Іоканаану, не витримує і заколює себе. Входять Ірод і Іродіада і бачать труп. Ірод вважає це за погану прикмету, його передчуття посилюються після того, як він починає чути шурхіт крил і придивлятися до місяця. Він припрошує Соломію станцювати для нього, Іродіада проти, вона забороняє чоловікові дивитися на свою доньку. Однак Соломія погоджується після обіцянки Ірода виконати будь-яке її бажання і просить дати нагороду, «нехай навіть це буде половина царства». Саломея танцює Танець Семи Покривал, а в нагороду вимагає голову Іоканаана. Іродіада гаряче підтримує рішення дочки. Ірод благає звільнити його від даного ним слова, обіцяє будь-які дари, заявляє що це злочин, за яким, згідно низці ознак, обов’язково піде якесь нещастя. Але Соломія непохитна, вона отримує свій дар – голову Іоканаана на срібному блюді. Після цього вона цілує її в мертві губи, дорікаючи пророка у трагедії і продовжуючи говорити йому зізнання в любові. Навколишні шоковані цією сценою, більше всіх приголомшений Ірод: «Вона огидна, твоя дочка, вона в кінець огидна». Ірод віддає наказ солдатам вбити Соломію, і ті розчавлюють її щитами.
Теми
Багато хто вважає, що у своїй «Саломеї» Уайльд майстерно скомбінував і розвинув творчі прийоми бельгійського драматурга Моріса Метерлінка. «Поцілунок мертвої голови» зустрічається у творчості Генріха Гейне («Атта Троль», 1842) і в заснованій на цьому творі поемі Джозефа Хейвуда («Саломея», 1862).
Основна заслуга і головне нововведення Оскара Уайльда в тому, що він зумів побачити і оцінити сцену поцілунку мертвої голови пророка, перетворивши її в кульмінацію драми, тоді як у попередників це був лише епізод.
Також цікавою символічної знахідкою Уайльда можна вважати проведену ним паралель між Соломією і місяцем. Місяцю Уайльд відводив головне місце у своєму творі і наполягав, що Місяць обов’язково має бути присутній на сцені під час вистави.
Деякі автори, такі як Крістофер Нассаар (Christopher S. Nassaar), вважають, що драма Уайльда увібрала в себе мотиви ізраїльської поезії, і Місяць символізує язичницьку богиню Кибелу, яка, як і Соломія, зберігала свою невинність і насолоджувалася руйнуванням чоловічої сексуальності.
