Аналіз вірша “Сеньйорито акаціє, добрий вечір” Миколи Вінграновського – тема, ідея, жанр, художні засоби, віршовий розмір
«Сеньйорито акаціє, добрий вечір» аналіз
Іван Дзюба так писав про поезію М. Вінграновського: «Поезія Миколи Вінграновського — це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибин нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитися місцем іншому…»
Вид лірики: інтимна.
Жанр «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»: ліричний вірш.
Провідний мотив твору. Ліричний герой згадує минулі дні й радіє, що вдалося притишити біль у серці від нещасливого кохання. Але осіння краса акації знов розбудила приспані почуття.
Тема: Розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ.
Ідея вірша — показати невмирущість любові, вічність кохання, важливість навіть спогадів про нього.
Композиція «Сеньйорито акаціє, добрий вечір». У вірші перед читачем постає алегорична картина зустрічі з давно забутим коханням — і ось загорілася в душі пожежа, хоча «осінь зійшла по плечі» і «відходились усі мости».
Автор використав прийом діалогу з акацією, емоційно наснажені речення, звертання, за допомогою яких передає хвилювання, збентеженість ліричного героя від згадок про почуття, які він пережив у юності.
Образи «Сеньйорито акаціє, добрий вечір». Ліричний герой — це витончений поет, який вбачає поезію у самому житті, у кожній його рисі. Тому й звертається до акації як до живої істоти. Адже вона нагадала йому про давні події та почуття.
Римування «Сеньйорито акаціє, добрий вечір» — перехресне: вечір — плечі; вас — час; важче – щастя; знов —любов.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм.
Художні засоби «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»
- епітети: «колюче щастя», «година суха й волога», “осінній я”.
- метафори «осінь зійшла по плечі», «відболіло… прогоріло… ступлювало і душу, й тіло», «відходились усі .мости» створюють образи-символи: осінь — не лише пора року, але й пора життя; мости — не тільки інженерні споруди, але й символ зв’язку з минулим;
- звертання: «сеньйорито акаціє», «сеньйорито, колюче щастя», «пожежо моя»;
- риторичні питання «Хто воно за таке — любов?», «Вже б, здавалось, нащо мені?», «Ви з якої дороги, пожежо моя?» емоційно наближують увесь світ до поетичного бачення поета, споріднюють його зі світом акацій і мостів;
- оксиморон «колюче щастя» відображає ставлення до коханої.
У вірші виразний звукопис. Повторення с—з—ч (шиплячих і свистячих) за допомогою алітерації створюють звуковий образ шурхоту осіннього листя. А свідомо використана тавтологія «забув, що забув був вас» за допомогою гри слів (граматичних форм минулого часу) створює цікавий образ ніби вже двічі минулого (забув, що забув, забув був). Цікаво, шо поет використовує займенник «Хто» замість традиційного у такому питанні: «Що воно за…» Таким чином ми бачимо образ коханої, яка уособлює любов.
У поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…» поет змальовує незвичну картину зустрічі із забутим коханням, що завдавало ліричному герою тільки болю. Здавалося, що все забулося, але акація, облита пожежею осені, нагадала про давні почуття.
